Шуме́р (від ) — стародавня цивілізація, що існувала в IV–II тисячоліттях до н. е. на південному сході Межиріччя (сучасний Ірак). Це одна з найдавніших культур світу, яка розвивалася в епоху міді та бронзи паралельно з цивілізаціями Єгипту та долини Інду.
Завдяки іригаційному землеробству в долині Тигру та Євфрату, шумери не лише перейшли до осілого способу життя, а й створили перші міста-держави. Саме в Шумері близько 5000 років тому зародилася писемність: спочатку у формі протописьма, що згодом еволюціонувало в клинопис. Найдавніші тексти, датовані бл. 3000 р. до н. е., були знайдені під час розкопок міст Урук та Джемдет-НасрCuneiform ancient.eu.
Відомості про цю цивілізацію базуються на археологічних знахідках та тисячах глиняних табличок. Шумерська мова є ізолятом (не має встановлених родичів), тоді як аккадська, що належала племенам півночі Межиріччя, відноситься до семітської групи. З часом ці дві мови утворили унікальний мовний союз, де шумерська зберігала статус сакральної мови навіть після зникнення живих носіїв. Політична історія Шумеру — це шлях від боротьби незалежних міст-держав за гегемонію до входження до складу великих імперій Месопотамії.
Хронологія Додинастичний період У витоків першої відомої цивілізації стоїть Урук — біблійний Ерех, місто, що змінило обличчя Стародавнього Сходу. Хоча точна дата його заснування губиться у віках, наприкінці 4-го тисячоліття до н. е. Урук перетворився на справжній мегаполіс свого часу. На піку могутності він розкинувся на 2,5 км², даючи прихисток до 50 тисяч жителів — неймовірна цифра для давнього світу. Вплив міста був настільки потужним, що археологи знаходять характерну уруцьку кераміку та артефакти у найвіддаленіших куточках Межиріччя. Це явище назвали «феноменом Урука»: це була не стільки імперія з чіткими кордонами, скільки простір єдиної культури, що домінувала в регіоні.
Саме тут народжується історія, записана знаками. Шлях від малюнка до літери розпочався з протописьма на межі 4-го тисячоліття до н. е., прикладом чого є знаменита табличка з міста Кіш. Спочатку це були піктограми — схематичні зображення предметів. Проте вже близько 3000 року до н. е., у період Джемдет-Наср, письмо набуває системності. На глиняних табличках та унікальних циліндричних печатках з'являються перші імена та назви міст. Аналіз цих написів показав: мова, якою вони зроблені — шумерська. Так, завдяки першим писемним пам'яткам, ми дізналися ім'я народу, що створив цю величну культуру — шумери.
Ранньодинастичний період
Походження шумерів залишається однією з найбільших загадок стародавньої історії. У науці досі точаться суперечки між прихильниками двох гіпотез: автохтонної (шумери — корінні мешканці, чия культура еволюціонувала на місці) та міграційної (прийшли ззовні). В їхніх текстах згадуються торговельні партнери — країни «Дільмун», «Маккан» та «Мелухху», проте їхня точна географічна локалізація є складною, що не дозволяє чітко простежити маршрути міграцій.
Хай там як, на початку 3-го тисячоліття до н. е. шумери вже були домінуючою силою в регіоні. Важливо розуміти, що «Шумер» того часу — це не єдина централізована імперія, а культурно-географічна назва півдня Межиріччя. Ця територія об’єднувала незалежні міста-держави (наприклад, Ур, Урук, Лагаш, Кіш), які постійно ворогували між собою, але мали спільну мову, релігію та культурну спадщину. Цю епоху, відому як Ранньодинастичний період (РД), археологи поділяють на чотири етапи, спираючись на зміни в матеріальній культурі Нижнього Межиріччя:
РД I ( 2900–2750 рр. до н. е.); РД II ( 2750–2575 рр. до н. е.); РД IIIa ( 2575–2475 рр. до н. е.); РД IIIb ( 2475–2300 рр. до н. е.).
Хоча цей поділ є зручним для датування знахідок, у політичному та соціальному сенсі цей період слід сприймати як цілісну епоху. Саме в цей час формуються ключові засади шумерського суспільства. Відбувається реформація клинопису, що спростило письмо та сприяло появі поняття «грамотності». Зароджується багата літературна традиція: з'являються епістолярні, юридичні тексти, королівські хроніки та перші літературні твори. Храми й палаци остаточно утверджуються як центри влади та культури, формується чітка класова система та налагоджується міжрегіональна торгівля.
На ранньому етапі (РД I) беззаперечним гегемоном виступав Кіш, проте згодом (РД II) ініціативу перехопив Урук під проводом легендарного Гільгамеша, який позбувся васальної залежності та поширив свій вплив на значні території. Третій етап (РД III) ознаменувався переміщенням центру влади спершу до Ура та Упі-Акшака, а пізніше — до Лагаша, де цар Еанетум підкорив майже весь Шумер, а згодом реформатор Урукагіна намагався подолати внутрішню кризу. Фінальним акордом цієї епохи стало коротке об'єднання земель правителем Умми Лугальзегесі, чиє панування обірвав аккадський цар Саргон, розбивши шумерське військо та включивши регіон до складу своєї імперії.
Аккадське поневолення
Близько 2400 року до н.е. Шумер зазнає нападу семітського узурпатора Шаррумкена (колишнього придворного сановника кішського царя Урзабабу), відомішого під іменем Саргон Аккадський (справжній цар), як найбільший завойовник і деспот свого часу. Після чого Саргон завоював усі землі між Перською затокою і Середземним морем. Чим створив першу світову державу зі столицею в Аккаді (побудованою ним пізніше)Всемирная история. Том 1, под ред. Ю. П. Францева АН СССР, М, 1955, с 209—212.
Шумер входить до держави саргонідів. Хоч фактично Шумер є корінною землею держави, але він важко сприймав владу завойовників-семітів і не раз підіймав повстання, особливо великі відбулися за Рімуша. Менш як за два століття ця велика держава дійшла до цілковитого занепаду, прикладом якого може служити явно корупційне отримання незалежності містом Урук. Близько 2200 року до н. е. гірські іранські племена кутіїв знищили столицю Аккад, зрівнявши її з землею. І так старанно, що слідів цього міста не знайшли і по-сьогодніВсемирная история. Том 1, под ред. Ю. П. Францева АН СССР, М, 1955, с. 212—215. Зрештою, це можливо пояснюється тим, що Аккад був лише місцем палацу саргонідів, де мешкав лише цар з його найближчими сановниками і прислугою, тому там не було що дуже довго руйнувати. Навіть для управлінців нижчих рівнів й армії було побудовано інше «місто», в іншому місці. Саргоніди носили ще й титул «бога», тому були приреченими жити окремо від «світу смертних».
Кутійське владарювання (2200—2140 до н. е.)
Після розгрому аккадської держави кутіями Шумер знову розпадається на фактично незалежні номи, які платять данину завойовникам. У цей час відбувається підйом Лагашу, правителі якого виступають посередниками між країною та її завойовниками і, відкупившись від гутіїв даниною, організовують внутрішнє життя країни. Відбувається ренесанс шумерських традицій після панування семітів-саргонідів. Особливе піднесення відбулося за часів правління шумерського царя Лагашу Гудеа. Це пояснювалося тим, що войовничі кутії забезпечили мирне життя і зовсім не втручалися у внутрішні справи шумерів.
Третя династія Уру (2120—2000 до н. е.)
Після поразки кутіїв у війні з Уруком і занепаду царської династії Лагашу у 2132 році до н. е. гегемонія над Дворіччям переходить до Уру. В цей час урукський правитель Утухегаль проголосив себе, за прикладом акадських правителів, «царем чотирьох сторін світу» і почав відповідно до цього і поводитися, розгромивши кутіїв на їх батьківщині. Але невдовзі, близько 2110 року до н. е., Утухегаля скинув його васал Ур-Намму з Уру, котрий і заснував третю династію Уру, котру вважають останньою шумерською правлячою династією. Правління цієї династії вирізнялося суворою централізацією й глибоким поєднанням царської і жрецької влади. Навіть вперше серед власне шумерів дійшло до обожествлювання царя, через що очевидно і провадилися активні перебудови храмів (зикуратів). Значно, в обміні і бурхливому розвитку торгівлі, зросло значення грошей, котрі карбувалися у вигляді срібних призмочок різної ваги. Була підкорена навіть Ассирія. Але за усі ці досягнення доводилося дорого платити кров'ю шумерського народу. На місця загиблих шумерів приходили чужинці (в основному аккадці), котрі мали і свої племінні інтереси. Придушення повстань на окупованих територіях виснажили народ і близько 2030—2000 років до н. е. шумери були раптово і майже повністю вирізаними амореями й еламітами. В одному з останніх шумерських текстів було написано; «народ чорноголових (шумерів) було перебито в його оселях».
Царство Ісіна (XX століття до нашої ери) — на уламках держави третьої династії Уру виникає царство Ісіна — останнє державне утворення, що може вважатися продовженням традиції шумерської державності.
Міста Шумеру
В Шумері існували міста-держави, кожне з яких мало храм особливого бога-покровителя. Найбільші з них: Еріду, Кіш, Лагаш, Урук, Ур і Ніппур. Із розвитком вони боролися за панування в регіоні, майже безперервно протягом тисячоліття воюючи між собою. Військові вожді окремих міст-держав почергово добивалися гегемонії над сусідніми містами. Найдавніші з відомих — правителі I-ї династії Кіша, І-ї династії Урука (28-27 ст. до н. е.), потім Ура, Лагаша тощо.
У містах йшла боротьба за владу між жрецями та світською знаттю. Найвідомішим проявом цієї боротьби були реформи Урукагіни (Уруінімгіни) в Лагаші (24 ст. до н.е.).
Останнім правителем ранньодинастичного типу був Лугальзагесі — правитель Умма (місто), а пізніше також Урука. Узурпатор міста Кішу Шаррумкен завоював Шумер близько 2400 року до н. е. І розширивши пізніше свої володіння, він взяв собі ім'я Саргон Аккадський і титули «царя Шумеру і Акаду» та «володаря чотирьох сторін світу». Слово «Акад», очевидно, було вжито в титулі вже після побудови ним однойменної своєї столиці. Ставши метрополією світової держави, Шумер перестав бути традиційним суспільством, і два століття правління саргонідів так змінили ментальність і етнічний склад мешканців Шумеру, що спроба повернутися до традиційного способу життя в часи правління шумерського царя Гудеа (після знищення племенами гутіїв Аккаду) виявилася короткочасною і невдалою (але відзначеною розвитком сакрального мистецтва). Суспільство знову було (вже без зовнішніх завойовників) повернуто на цивілізаційний шлях Саргона, до відновлення світової держави, царства «чотирьох сторін світу». Що таки призвело шумерів до раптового і трагічного кінця в час найвищого політичного й економічного розвиткуVojtech Zamarovsky Na pociatku bol sumer. Mlade leta, Bratislava, 1968 c. 145—150.
Марі — Аккад — Сіппар (Abu Habba) — Кіш (Tell Uheimir & Ingharra) — Борсіппа (Birs Nimrud) — Ніппур (Nuffar) — Ісін (Ishan al-Bahriyat) — Адаб (Tell Bismaya) — Шуруппак (Fara) — Умма (Tell Jokha) — Гірсу (Tello) — Лагаш (Al-Hiba) — Бад-Тібіра (Al Medina) — Урук (Warka) — Ларса (Tell as-Senkereh) — Ур (al Muqayyar) — Ереду (Abu Shahrain) — Куту (Tell Ibrahim) — Дільбат (Tell ed-Duleim) — Марад ((Wanna es-) Sadun) — Кісура (Abu Hatab) — Забалам (Tell Ibzeikh) — Кісура (Tell el-Lahm) — Аванна Хамазі Ешнунна Акшак Зімбір
Населення
Урук, одне з найбільших міст Шумеру, за оцінками мав у часи найбільшого розквіту населення 50–80 тисяч осібHarmansah, Ömür, The Archaeology of Mesopotamia: Ceremonial centers, urbanization and state formation in Southern Mesopotamia, 2007, p.699; в Шумері були й інші міста, а також було чимало мешканців сільських поселень. За приблизними оцінками населення Шумеру могло бути в межах від 0,8 до 1,5 млн людей. Населення світу в ті часи за оцінками складало приблизно 27 млн.Colin McEvedy and Richard Jones, 1978, Atlas of World Population History, Facts on File, New York, .