Соціальна комунікація () — обмін між людьми або іншими соціальними суб'єктами цілісними знаковими повідомленнями, у яких відображені інформація, знання, ідеї, емоції тощо, обумовлений цілим рядом соціально значимих оцінок, конкретних ситуацій, комунікативних сфер і норм спілкування, прийнятих у даному суспільстві. Згідно з паспортом спеціальності, «галузь науки, яка вивчає сутність, закономірності соціальних комунікацій, процеси, структури та форми соціально-комунікаційних відносин».

В Україні термінологічним вважається вживання цього словосполучення у множині соціа́льні комуніка́ції, що передбачено законодавчо (Постанова Кабінету Міністрів України від 13 грудня 2006 року за № 1718 «Про доповнення переліку галузей науки, з яких може бути присуджений науковий ступінь» і наказ Вищої атестаційної комісії України від 14 грудня 2007 року за № 67 «Про внесення змін і доповнень до Переліку спеціальностей, за якими проводяться захисти дисертацій на здобуття наукових ступенів кандидата наук і доктора наук, присудження наукових ступенів і присвоєння вчених звань»).

Галузі та напрями досліджень Соціальні комунікації є видом соціальної інженерії. Існують науки про соціальні комунікації. Їх сім: 27.00.01 — теорія та історія соціальних комунікацій; 27.00.02 — документознавство, архівознавство; 27.00.03 — книгознавство, бібліотекознавство, бібліографознавство; 27.00.04 — теорія та історія журналістики; 27.00.05 — теорія та історія видавничої справи та редагування; 27.00.06 — прикладні соціально-комунікаційні технології; 27.00.07 — соціальна інформатика.

Напрями досліджень теорія та закономірності розвитку комунікаційної системи суспільства; історія соціально-комунікаційних інститутів суспільства; етапи становлення соціально-комунікаційних структур, форм та процесів; історія важливих наукових відкриттів щодо знакових систем, інструментів, способів документалізації інформації; розвиток соціально-комунікаційної культури суспільства; аналіз, становлення та розвиток основних напрямів діяльності документально-інформаційних структур (бібліотек, бібліографічних служб, центрів науково-технічної інформації тощо); методологічні, методичні та організаційні засади функціонування документально-інформаційних структур у системі соціальних комунікацій; закономірності розвитку засобів трансляції концептуальної, фактологічної та методографічної інформації як складових соціальної комунікації; семіотика соціальних комунікацій; стратегія розвитку соціальних комунікацій, концепції трансформації комунікаційних систем, комунікаційні канали; комунікаційні відносини та інформаційна культура суспільства, теорія комунікаційних потреб; концепції соціальної інформації та знань у сучасній науці; інформаційна технологізація суспільства; теорія, історія та методологія наукових дисциплін соціально-комунікаційного циклу; професіологічні аспекти підготовки кадрів для сфери соціальних комунікацій; інформаційно-когнітивна динаміка суспільства.

Визначення терміна Як зазначає професор В. В. Різун, «під соціальними комунікаціями необхідно розуміти таку систему суспільної взаємодії, яка включає визначені шляхи, способи, засоби, принципи встановлення і підтримання контактів на основі професійно-технологічної діяльності, що спрямована на розробку, впровадження, організацію, удосконалення, модернізацію відносин у суспільстві, які складаються між різними соціальними інститутами, де, з одного боку, у ролі ініціаторів спілкування найчастіше виступають соціальнокомунікаційні інститути, служби, а з іншого — організовані спільноти (соціум, соціальні групи) як повноправні користувачі соціальної взаємодії. Ці комунікації є соціально маркованими, бо передбачають взаємодію з соціально визначеними групами людей. Соціальні комунікації утворюються за законами спілкування, але, як і будь-які технологічні речі, передбачають використання наукових знань про спілкування та про все, що використовується для організації суспільнокомунікаційної справи».

Щодо терміна в однині «соціальна комунікація», то цілком допустимі, пише В. В. Різун, «два значення: 1) соціальна комунікація як різновид соціальних комунікацій; 2) соціальна комунікація (частіше у цьому значенні — суспільна) як різновид публічного спілкування, що є окремим видом суспільно-культурної діяльності і лежить в основі соціальних комунікацій»Різун В. В. Начерки до методології досліджень соціальних комунікацій [Електронний ресурс] // [Наукова сторінка професора Володимира Різуна] / Інститут журналістики: [сайт]/ — Електронні дані. — Київ, 2011. — Режим доступу: сторінка професора Володимира Різуна.

Словосполучення «соціальна комунікація» зазвичай пояснюють трояко: як передача інформації, ідей, емоцій у вигляді знаків, символів; як процес, що пов'язує частини соціальної системи одна з одною; як механізм, що дозволяє визначати поведінку іншої людиниМарина Шульга: Дискурсивні практики як умова ефективної соціальної комунікації. Соціальні комунікації проф. О. М. Холод визначає як комплекс організованих дій (збір інформації, її обробка, трансляція і верифікація впливу інформації на споживача), що спрямовані на обмін соціально важливою інформацією та регулювання соціальних дій, взаємодій і відносин між соціальними суб'єктами й об'єктами у суспільстві. Соціальні комунікації, на думку автора, це системні процеси формування соціальних практик за допомогою комунікаційних технологій під час створення інформації, її пошуку, упорядкування, трансляції, обміну, збереження й вимірювання впливу на реципієнта.

Аспекти СК Можна виділити кілька основних підходів до розуміння сутності соціальної комунікації як публічного спілкування в сучасній науці. Зокрема, комунікація розглядається як: механізм, завдяки якому забезпечується існування та розвиток людських відносин, який включає в себе всі розумові символи, засоби їх передачі у просторі та збереження у часі (Чарльз Кулі); обмін інформацією між складними динамічними системами та їх частинами, які здатні приймати інформацію, накопичувати її та перетворювати (Аркадій Урсул); інформаційний зв'язок суб'єкта з тим чи іншим об'єктом (Мойсей Каган); спосіб діяльності, який полегшує взаємне пристосування людей (Тамотсу Шибутані); акт відправлення інформації від мозку однієї людини до мозку іншої (Пол Сміт, Кріс Беррі, Алан Пулфорд); специфічний обмін інформацією, процес передачі емоційного та інтелектуального змісту (Андрій Звєрінцев, Альвіна Панфілова).

Методологія Методологічним підходом до вивчення явищ, процесів, функцій соціальних комунікацій, за професором В. В. Різуном, є соціальнокомунікаційний підхід. Суть цього нового для науки в цілому підходу є фіксація, моніторинг, опис, аналіз та інтерпретація даних у системі понять соціальнокомунікаційного інжинірингу, а точніше — з точки зору того, чи здійснює об'єкт дослідження на соціум той вплив, який технологічно закладався, і як соціум відреагував на об'єкт впливу. Дослідження комунікаційних об'єктів у соціальному вимірі обов'язково включає: фіксацію досліджуваного об'єкта у природній для нього системі суспільних координат (зв'язок із соціальною групою, фахом, віком, освітою, переконаннями, вірою тощо); спостереження за досліджуваним об'єктом в соціальних умовах; експериментування з досліджуваним об'єктом у реальних або лабораторно відтворених соціальних умовах; опис результатів спостережень чи експериментів відносно соціально заданих параметрів; аналіз результатів досліджень у соціально заданому контексті; соціально зорієнтована інтерпретація результатів аналізу.

Функції СК Виділяються три основні (базові) функції соціальної комунікації як виду публічного спілкування: Інформаційна функція означає, що завдяки соціальній комунікації в суспільстві передається інформація про предмети, їх властивості, явища, дії та процеси. Експресивна функція визначає здатність соціальної комунікації передавати оціночну інформацію про предмети або явища. Прагматична функція означає, що соціальна комунікація є засобом, який спонукає людину до певної дії та реакції.

Зв'язки з іншими дисциплінами Соціальна комунікація є об'єктом вивчення багатьох наук — як гуманітарних, так і точних. Кожна наука виокремлює з комунікації як об'єкта дослідження свій предмет вивчення: технічні дисципліни вивчають можливості та способи передачі, обробки та зберігання інформації, створення спеціальних кодів — систем певних символів та правил, за допомогою яких можна представити необхідну інформацію; психологія та психолінгвістика розглядають фактори, які сприяють передачі та сприйняттю інформації, причини, які ускладнюють процес міжособистісної та масової комунікації, а також умотивованість мовної поведінки комунікантів; етнографія вивчає побутові та культурологічні особливості комунікації як спілкування в етнічних ареалах; лінгвістика займається проблемами вербальної комунікації — нормативним та ненормативним вживанням слів та словосполучень у мові (як усній, так і письмовій); паралінгвістика спеціалізується на засобах невербальної комунікації; соціолінгвістика досліджує проблеми, пов'язані з соціальною природою мови та особливостями його функціонування у різних соціумах, а також механізми взаємодії соціальних та мовних факторів, які обумовлюють контакти між представниками різних соціальних груп; соціологія досліджує проблеми зв'язків та відношень окремих соціальних суб'єктів (окремих особистостей, малих та великих соціальних груп); в політології виник окремий напрям, який досліджує політичні процеси з точки зору інформаційного обміну між суб'єктами політики.

Див. також Комунікативна політика Персвазивна комунікація Теорія соціального обміну

Примітки

Джерела 1. Почепцов Г. Г. Соціальні комунікації і нові комунікативні технології / Г. Г. Почепцов // Комунікація. — 2010. — № 1. — С. 19–26. 2. Різун В. Соціальні комунікації як інженерне вчення, або соціальні комунікації в системі соціального інжинірингу (соціальної інженерії) / В. Різун // Комунікація. — № 2. — 2012. — С. 8–18. 3. Різун В. В. Начерки до методології досліджень соціальних комунікацій / В. В. Різун // Світ соціальних комунікацій [гол. ред. О. М. Холод]. — Т. 2. — К.: КиМУ, ДонНУ, 2011. — с. 7–11. 4. Різун В. В. До питання про соціальнокомунікаційні наукові проблеми і про наукові проблеми взагалі / В. В. Різун // Актуальні дослідження українських наукових шкіл у галузі соціальних комунікацій: матеріали всеукраїнської науково-практичної конференції [наук. ред. В. Різун; упоряд. Т. Скотникова] — К.: Інститут журналістики, 2013. — С. 8–25. 5. Социальные коммуникации (теория, методология, деятельность): словарь-справочник [авт.-сост. В. А. Ильганаева]. — Харьков: КП «Городская типография», 2009. — С. 296—297. 6. Соціальна комунікація як об‘єкт теоретизації / В. О. Ільганаєва // Філософія людського спілкування: філософія, психологія, соціальна комунікація. — 2009. — № 1. — С. 60 — 67. 7. Холод О. М. Соціальні комунікації як поняття в науковій галузі «Соціальні комунікації» / О. М. Холод // Інмутація суспільства в гіпермаркеті свідомості: у 3-х т. — Т. 3: Інмутація сучасного суспільства: монографія. — К. : КиМУ, 2012. — С. 213—222. 8. Холод О. М. Соціальні комунікації: соціо- і психолінгвістичний аналіз: навч. посіб. — 2-ге вид., доп. і перероб. — Львів: ПАІС, 2011. — 288 с. 9. Холод О. М. Специфіка тлумачення терміна «соціальні комунікації» // Журналістика в піарі та піар у журналістиці / Упорядн. В. Ф. Іванов, О. С. Дудко. — К.: «Грамота», 2010. — С. 278—279. 10. Холод О. М. Структура і види соціальних комунікацій // Держава та регіони: науково-виробничий журнал [гол. ред. ради В. Л. Корінєв]. Сер. Соціальні комунікації [гол. ред. О. В. Богуславський]. — № 3. — 2010. — С. 32–36. 11. Холод О. М. Сучасні теорії та тенденції розвитку соціальних комунікацій: курс лекцій. — У 2-х т. — Т. 1 / О. М. Холод. — К.: КНУКіМ, Українська асоціація психолінгвістів, 2016. — 214 с.