Давньоно́вгородський діалект — східнослов'янський говір, що був поширений на теренах Новгородської Республіки до XV століття. Суттєво відрізнявся від мови, розповсюдженої в давньому Києві, та від інших слов'янських мов. Вважається, що давньоновгородський говір міг розвинутися в четверту східнослов'янську мову нарівні з українською, білоруською та російською.
Загальний опис Дослідження мови берестяних грамот давньоруського періоду переконало дослідників в існуванні новгородсько-псковського діалекту, який мав більш ніж два десятки істотних відмінностей від мови Південої РусіГалушко К. Ю. СЛОВ'ЯНСЬКІ ПЛЕМІННІ СОЮЗИ ЦЕНТРАЛЬНО-СХІДНОЇ ЄВРОПИ // Енциклопедія історії України: Україна—Українці. Кн. 2 / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. — К.: В-во «Наукова думка», 2019. — 842 с..
Найпримітніша риса давньоновгородської фонетики – відсутність другої палаталізації (у коренях — кѣле «цілий» (), хѣде «сідий» ('сивий', ), гвѣзда «звізда» (), перед закінченнями — ногѣ «нозі» (), рукѣ «руці» (); в деяких коренях так само нема третьої палаталізації (прим. основа 'весь' мала вигляд вьх- (). Фонеми /ц/ і /ч/ збігалися (ноць 'ніч' () (так зване цокання). Сполуки *tl, *dl могли розвинутися у кл, гл: клещь 'лящ', привегле 'привів' ( з праслов'янського *privedlъ). Деякі давньоновгородські діалекти мали рефлекси *ol, *or, що здійснювалися подібно до польського: злото «золото» (, пол. złoto).
Примітна риса в морфології – називний відмінок однини чоловічого роду на -е замість давньоруського (київського) -ъ (Иване 'Іван' (), старе «старий» (), кето «хто» (; перед цим -е не набуло першої палаталізації: замъке 'замок', а не *замъче). Родовий відмінок однини жіночого роду мав закінчення -ѣ замість давньоруського -ы (у женѣ замість у жены).
Давньоновгородський говір зник після того як Новгородщину завоювало Московське царство 1478 року. Деякі специфічні риси збереглися на новгородських землях і надалі (цокання, ять замість ы у родовому відмінку та ін.).
Новгородський говір перш за все відомий за берестяними грамотами, що зазвичай писались чистим говором, та тільки іноді з впливом київських норм. Деякі говірні риси, ніби помилки, проникали в пам'ятки писемності.
Історія Перший берестяний лист знайшла 26 липня 1951 року Ніна Федорівна Акулова. Принаймні 1025 було розкопано з тих пір, 923 тільки в Новгороді. Майже всі вони були написані стилусами з бронзи та заліза, а не чорнилом. Букви збереглися завдяки болотистому ґрунту, який ізолював їх від кисню. Багато літер знайдено похованим серед шарів під вулицями, які раніше були вимощені колодами.
Приклади
Без поділу на опрічні слова (як у берестяних грамотах)Доповідь академіка А. А. Залізняка щодо новгородських грамот 2005 р. Щодо питання про пи### . :
грамотаѿжирочькаиѿтѣшька къвъдовиноумлвишильцевице моупошибаешисвиньѣцюжѣапъ несланъдрька∙аесипосоромилъко ньцьвъхълюдинь∙сооногополоу граматапрокънижетабыс∙ожее ситакосътворилъ
З поділом на опрічні слова: Грамота ѿ Жирочька и ѿ Тѣшька къ Въдовиноу. Млви Шильцеви: «Цемоу пошибаеши свиньѣ цюжѣ? А пънесла Нъдрька. А еси посоромилъ коньць въхъ Людинь: со оного полоу грамата про къни же та быс, оже еси тако сътворилъ».
Переклад: Грамота од Жирочка і од Тішка Вдовину. Скажи Шильцеві: «Чому вчиняєш шкоду (менш вірогідний переклад — „ґвалтуєш“) чужим свиням? [Про це] сповістила Ноздрька. Ти осоромив весь Людин кінець: з Торгової сторони [прийшла] грамота, вона була про коней, з якими ти вчинив те саме».
У культурі Під впливом говору Новгородської республіки у 2006 році було розроблено штучну «новгородську мову» (Новеградескей лизике).
Див. також
Московсько-новгородські війни Хрещення Новгородщини
Примітки
Посилання Основна праця з говору: Зализняк, Андрей Анатольевич. Древненовгородский диалект. Москва, 1995 (2-е изд., М., 2004).