Ба́лто-слов'я́нські мо́ви — це гілка споріднених мов індоєвропейської мовної родини. Традиційно до неї входять групи балтійських і слов'янських мов. Балтійські і слов'янські мови мають кілька спільних лінгвістичних рис і велику подібність лексик, чого немає в жодній іншій індоєвропейській гілці і що, отже, вказує на період загального розвитку. Хоча ідею балто-слов'янської єдності оскаржують (почасти через політичні розбіжності), нині серед фахівців з індоєвропейської лінгвістики існує загальний консенсус щодо класифікації балтійських і слов'янських мов у єдину гілку, з лише деякими деталями характер їхніх відносин залишається спірним.
Прабалто-слов'янську мову можна реконструювати за допомогою порівняльного методу, що походить від праіндоєвропейської мови за допомогою чітко визначених фонетичних законів, від якого розвинулися сучасні слов'янські і балтійські мови. Один особливий діалект відокремився від континууму балто-слов'янських діалектів і став прабатьком праслов'янської мови, від якої походять всі слов'янські мови.
Балтослов'янські мови умовно поділяються на чотири підгрупи: дніпровськобалтійські †, західнобалтійські †, східнобалтійські, західнослов'янські, східнослов'янські, південнослов'янські, які разом складають понад 30 мов. З них 10 мають не менше одного мільйона носіїв і мають офіційний статус національних мов тих країн, у яких вони переважно говорять: латвійська та литовська (східнобалтійська група), білоруська, російська, й українська (східнослов'янська група), польська, словацька та чеська (західнослов'янська група), болгарська і македонська (східні діалекти південнослов'янської групи), сербохорватська і словенська (західні діалекти південнослов'янської групи).
Історична суперечка Характер взаємозв'язку балто-слов'янських мов був предметом багатьох дискусій з самого початку історичного індоєвропейського мовознавства як наукової дисципліни. Деякі з них більше прагнуть пояснити схожість між цими двома групами не з точки зору мовного «генетичного» зв'язку, а через мовний контакт та діалектну близькість у праіндоєвропейський період.
Балтійські і слов'янські мови мають багато близьких фонологічних, лексичних, морфосинтаксичних і акцентологичних подібностей (перерахованих нижче). Ранні індоєвропейці Расмус Раск і Авґуст Шляйхер (1861) запропонували просте рішення: від праіндоєвропейської пішла балто-германо-слов'янська мова, з якої прабалто-слов'янська (пізніше розділена на прабалтійську і праслов'янську) і германську. — xii + 312 s. Пропозиція Шляйхера була підхоплена і уточнена Карлом Бруґманом, який перерахував вісім нововведень як свідоцтва балто-слов'янської гілки в «Grundriss der vergleichenden Grammatik der indogermanischen Sprachen» («Нарис порівняльної граматики індогерманских мов»). Однак латиський лінгвіст Яніс Ендзелінс вважав, що будь-які подібності між балтійськими і слов'янськими мовами є результатом інтенсивного мовного контакту, тобто вони не були генетично тісніше пов'язані і що не було загального прабалто-слов'янської мови. Антуан Меє (1905, 1908, 1922, 1925, 1934), французький лінгвіст, у відповідь на гіпотезу Бруґмана, висунув точку зору, згідно з якою всі подібності балтійських і слов'янських мов виникли випадково, в результаті незалежного паралельного розвитку, і що ніякої балто-слов'янської мови не існувало. У свою чергу, польський лінгвіст Розвадовський передбачає, що схожість між балтійськими і слов'янськими мовами є результатом як генетичного споріднення, так і більш пізнього мовного контакту. Томас Оландер підтверджує твердження про генетичну спорідненість у своїх дослідженнях в області порівняльної балто-слов'янської акцентології.
Попри те, що деякі лінгвісти все ще відкидають генетичний зв'язок, більшість вчених визнають, що балтійські та слов'янські мови пережили період спільного розвитку. Ця точка зору також відображена в більшості сучасних стандартних підручників з індоєвропейської лінгвістики. Застосування Ґрея та Аткінсона (2003) аналізу дивергенції між мовами і деревом підтримує генетичний зв'язок між балтійською та слов'янською мовами, датуючи розкол родини приблизно 1400 до н. е.
Класифікація Балто-слов'янські мові (від прабалто-слов'янської), на думку більшости індоєвропеїстівsuch as Schleicher 1861, Szemerényi 1957, Collinge 1985, and Beekes 1995, утворює філогенетичну одиницю, тоді як меншість приписує їхню подібність тривалому мовному контакту.
Слов'янські (від праслов'янської), засвідчена з 9 століття нашої ери (можливо, раніше) найдавнішими текстами старослов'янською мовою. До слов'янських мов належать: західнослов'янські: кашубська, лужицька (верхньолужицька та нижньолужицька), польська, сілезька, словацька, чеська східнослов'янські: білоруська, російська, русинська, українська південнослов'янські: західно-південнослов'янські: сербохорватська (боснійська, сербська, хорватська та чорногорська), словенська мова східно-південнослов'янські: болгарська, македонська, староцерковнослов'янська†, церковнослов'янська†, місцеві різновиди, в тому числі київський ізвод Балтійські (від прабалтійської), датуються XIV століттям; хоча і засвідчені відносно недавно, вони зберігають багато архаїчні риси, приписувані праіндоєвропейської. Західнобалтійські мови є мертвими мовами, а живими східнобалтійські — жмудська, латґальська, латвійська, литовська.
Модель дерева Традиційний поділ на дві окремі групи (тобто слов'янську та балтійську) переважно підтримують вчені, які сприймають балтослов'янську мову як генетичну гілку індоєвропейської. Існує загальна думка, що балтійські мови можна розділити на східнобалтійські (литовська, латвійська) і західнобалтійські (давньопруська). Внутрішня різноманітність балтійських мов вказує на набагато більшу часову глибину для розпаду балтійських мов у порівнянні зі слов'янськими.
Традиційна балто-слов'янська модель дерева
Цей двосторонній поділ на балтійські та слов'янські мови вперше був оскаржений у 1960-х роках, коли Володимир Топоров та В'ячеслав Іванов зауважили, що очевидна різниця між «структурними моделями» балтійських та слов'янських мов є результатом інноваційної природи праслов'янської мови, і що остання розвинулася з більш ранньої стадії, яка відповідала архаїчнішій «структурній моделі» протобалтійського діалектного континууму.Бирнбаум Х. О двух направлениях в языковом развитии // Вопросы языкознания, 1985, № 2, стр. 36 Фредерік Кортландт (1977, 2018) запропонував, що західнобалтійська і східнобалтійська насправді не тісніше пов'язані одна з одною, ніж будь-яка з них пов'язана зі слов'янською, тому балто-слов'янську мову можна розділити на три рівновіддалені гілки: східнобалтійську, західнобалтійська та слов'янська.
Альтернативна балто-слов'янська модель дерева
Хоча гіпотеза Кортландта підтримується низкою вчених, усе ще залишається точкою меншости. Деякі вчені приймають поділ Кортландта на три гілки як припущення за замовчуванням, але, тим не менш, вважають, що є достатні докази для об'єднання західнобалтійської та східнобалтійської в проміжний балтійський вузол.
Тристороннє розщеплення підтримується глоттохронологічними дослідженнями В. В. Кромера, тоді як два генеровані комп'ютером генеалогічні дерева (з початку 2000-х), які включають давньопрусську, мають балтійський вузол, паралельний слов'янському. — the so-called «Pennsylvania Tree» (p. 12) and the so-called «New Zealand Tree» (p. 19)
Історична експансія
Раптове поширення праслов'янської мови у VI та VII століттях (близько 600 року до нашої ери на єдиній праслов'янській мові без помітної діалектної диференціації говорили від Тессалонік у Греції до Новгорода в Русі): за деякими гіпотезами праслов'янська мова фактично була койне Аварської держави, тобто мовою управління та військового правління Аварського каганату у Східній Європі. У 626 р. слов'яни, перси та авари спільно напали на Візантійську імперію та брали участь в облозі Константинополя. У тому поході слов'яни воювали під аварськими офіцерами. Тривають суперечки щодо того, чи могли тоді слов'яни бути військовою кастою під каганатом, а не етнічною приналежністюControversy discussed in . Їхня мова — спершу, можливо, лише одна місцева мова — після койнеїзації стала lingua franca Аварської держави. Це могло б пояснити, як праслов'янська мова поширилася на Балкани та території Дунайського басейнуUntil the year 800 Slavic languages were spoken all the way to the Trieste–Hamburg line. Later, they were pushed back to the east., а також пояснило б, чому авари так швидко асимілювалися, практично не залишаючи мовних слідів, і що праслов'янська мова була настільки незвичайно однорідною. Однак така теорія не дає змоги пояснити, як слов'яни поширилися на Східну Європу, територію, яка не мала історичних зв'язків з Аварським ханством.: It is possible that the expansion of the Avar khanate during the second half of the eighth century coincided with the spread of… Slavic into the neighbouring areas of Bohemia, Moravia and southern Poland. (but) could hardly explain the spread of Slavic into Poland, Ukraine, Belarus and Russia, all regions that produced so far almost no archaeological evidence of Avar influence При цьому згодом Аварська держава була замінена остаточно слов'янською державою Великою Моравією, яка могла відігравати таку ж роль.
Також імовірно, що розширення слов'янської мови відбулося з асиміляцією іраномовних груп, як-от сармати, які швидко прийняли праслов'янську мову завдяки мовленню споріднених індоєвропейських сатемних мов, приблизно так само, як латинська мова розширилася за рахунок асиміляції кельтської носіїв континентальної Західної Європи та даків.
Це раптове розширення праслов'янської мови стерло більшість ідіом балто-слов'янського діалектного континууму, що залишило нам сьогодні лише дві групи — балтійську та слов'янську (або східнобалтійську, західнобалтійську та слов'янську, з точки зору меншости). За археологічними та глоттохронологічними критеріями це відокремлення від предків балто-слов'янського діалекту в праслов'янський відбулося десь у період 1500—1000 до нашої ериcf. with references. «Classical glottochronology» conducted by Czech Slavist M. Čejka in 1974 dates the Balto-Slavic split to -910±340 BCE, Sergei Starostin in 1994 dates it to 1210 BCE, and «recalibrated glottochronology» conducted by Novotná & Blažek dates it to 1400—1340 BCE. This agrees well with Trzciniec-Komarov culture, localized from Silesia to Central Ukraine and dated to the period 1500—1200 BCE.. Гідронімічні дані свідчать про те, що колись балтійськими мовами розмовляли на значно ширшій території, ніж та, яку вони охоплюють сьогодні, аж до Москви.
Спільні риси балто-слов'янських мов
Ступінь споріднености балтійських та слов'янських мов вказується на ряд загальних рис, не спільних з іншими індоєвропейськими мовами, та на відносну хронологію цих нововведень, яку можна встановити. У балтійських і слов'янських мовах також є деякі успадковані слова. Вони або взагалі не зустрічаються в інших індоєвропейських мовах (за винятком запозичених), або успадковані від праіндоєвропейської, але зазнали ідентичних змін у значенні порівняно з іншими індоєвропейськими мовами. Це свідчить про те, що балтійська та слов'янська мови поділяють період спільного розвитку — прабалто-слов'янську мову.
Фонетика та фонологія О. Освальд Семереньї зазначив чотирнадцять пунктів, які, на його думку, не можуть бути наслідком випадку або результатом паралельного розвитку, і які є, як він вважає, доказом існування єдиної балто-слов'янської мови. Там, де не вказано інше, аргументи прихильників генетичної споріднености балтійських і слов'янських мов, в цьому випадку — на підставі фонетичних, фонологічних і морфонологічних (морфофонологічних) ознак, даються по Антанасу КлімасKlimas A. Balto-Slavic or Baltic and Slavic // Lituanus. — 1967. — Vol. 13. — № 2.:
Фонологічна палаталізація (описана Є. Куриловичем у 1956 році); Однакова зміна праіндоєвропейського -е. складових сонорних; Педерсенів закон;