Східна Азія — геокультурний регіон Азії. До нього належать Китай, Японія, Монголія, Північна Корея, Південна Корея й Тайвань, а також два спеціальні адміністративні райони Китаю — Гонконг і Макао. Економіки Китаю, Японії, Південної Кореї та Тайваню належать до найбільших і найрозвиненіших у світі. Східна Азія межує з Північною Азією на півночі, Південно-Східною Азією на півдні, Південною Азією на південному заході та Центральною Азією на заході. На сході омивається Тихим океаном.
Східна Азія, особливо китайська цивілізація, вважається одним із найдавніших осередків цивілізації. До інших давніх цивілізацій Східної Азії, що існують нині як незалежні держави, належать японська, корейська та монгольська цивілізації. У минулому у Східній Азії існували й різні інші цивілізації як незалежні політичні утворення, однак згодом вони були поглинені сусідніми цивілізаціями, зокрема Тибет, та (Окінава) й багато інших. Тайвань має відносно молоду історію в регіоні після доісторичної доби; спочатку він був важливим осередком австронезійської цивілізації до колонізації європейськими колоніальними державами та Китаєм, починаючи з XVII століття. Протягом тисячоліть Китай був провідною цивілізацією регіону, справляючи вплив на своїх сусідів. Історично суспільства Східної Азії входили до китайської сфери впливу, а східноазійські лексика й писемність часто походять від класичної китайської мови та китайської писемності. Китайський календар слугує основою, від якої походять багато інших східноазійських календарів.
Основними є (переважно Махаяна), конфуціанство та неоконфуціанство, даосизм, і китайська традиційна релігія в материковому Китаї, Гонконзі, Макао й Тайвані, синтоїзм у Японії, а також і мусок у КореїAndreas Anangguru Yewangoe, «Theologia crucis in Asia», 1987 Rodopi. і тибетський буддизм переважають серед монголів і тибетців, тоді як інші вірування, такі як , поширені серед корінних народів північно-східного Китаю, зокрема маньчжурів. Основними є мандаринська китайська, японська та корейська. Основними є ханьці в Китаї й Тайвані, ямато в Японії, корейці в Північній і Південній Кореї та монголи в Монголії. У Східній Азії офіційно визнано 76 етнічних груп меншин або корінних народів: 55 у материковому Китаї (зокрема хуей, маньчжури, китайські монголи, тибетці, уйгури та чжуани у прикордонних регіонах), 16 на острові Тайвань (разом відомі як корінні народи Тайваню), одну на головному японському острові Хоккайдо (айни) та чотири в Монголії (тюркські народи). Народ рюкю — невизнана етнічна група, корінна для островів Рюкю на півдні Японії, що простягаються від Кюсю до Тайваню. У материковому Китаї та на Тайвані також існує кілька невизнаних корінних етнічних груп.
Східні азійці налічують близько осіб, що становить приблизно 33 % населення континентальної Азії та 20 % населення світу. У регіоні розташовані великі світові метрополії, зокрема Пекін–Тяньцзінь, Пусан–Тегу–Ульсан–Чханвон, Гуанчжоу, Гонконг, Осака–Кіото–Кобе, Сеул, Шанхай, Шеньчжень, Тайбей і Токіо. Хоча прибережні та прирічкові райони регіону є одними з найбільш густонаселених місць у світі, населення Монголії та , обох внутрішньоконтинентальних територій, розподілене дуже розріджено; при цьому Монголія має найнижчу густоту населення серед суверенних держав. Загальна густота населення регіону становить , що приблизно утричі перевищує середній світовий показник — .
Історія
Стародавня доба Китай був першим регіоном, заселеним у Східній Азії, і безсумнівно становив ядро східноазійської цивілізації, з якого сформувалися інші частини Східної Азії. Різні інші регіони Східної Азії вибірково запозичували китайські впливи, які пристосовували до своїх місцевих звичаїв. Історик називав Китай колискою східної цивілізації подібно до того, як колискою близькосхідної цивілізації був Родючий Півмісяць, що охоплював Месопотамію та Стародавній Єгипет, а колискою західної цивілізації — Стародавня Греція.
Китайська цивілізація виникла рано й стала взірцем для інших східноазійських цивілізацій. Упродовж історії імперський Китай справляв культурний, економічний, технологічний і політичний вплив на своїх сусідів. Наступні китайські династії понад два тисячоліття здійснювали величезний культурний, економічний, політичний і військовий вплив на всю Східну Азію. формувала значну частину історії Східної Азії протягом понад двох тисячоліть завдяки економічному й культурному впливу імперського Китаю на регіон і, таким чином, відігравала особливо важливу роль в історії Східної Азії. Культурна першість імперського Китаю не лише привела до того, що країна стала першою писемною державою у всьому регіоні Східної Азії, але й забезпечила Японію та Корею китайськими запозиченнями й мовними впливами, закоріненими в їхніх системах письма.
За правління імператора У-ді династії Хань Ханьська імперія перетворила Китай на провідну силу Східної Азії, поширюючи значну частину свого імперського впливу на сусідні держави. Ханьський Китай мав найбільше об'єднане населення у Східній Азії, був найбільш письменним і урбанізованим, а також найрозвиненішою в економічному відношенні, технологічно та культурно найпередовішою цивілізацією регіону того часу. Відбувалася культурна й релігійна взаємодія між китайцями та іншими східноазійськими династіями і царствами регіону. Вплив Китаю на Корею розпочався з династії Хань у 108 році до н. е., коли ханьські китайці завоювали північну частину Корейського півострова та заснували . Китайський вплив швидко поширився й укорінився в Кореї через запровадження китайської писемності, грошової системи, культури вирощування рису, філософських шкіл думки та конфуціанських політичних інститутів. Суспільство періоду Джьомон у давній Японії через контакти з Кореєю перейняло культуру вирощування рису на затоплюваних полях та металургію. Починаючи з IV століття н. е., Японія запозичила китайські ієрогліфи, які й дотепер залишаються невід'ємною частиною японської системи письма. Використання китайської писемності дало японцям змогу вести повсякденну діяльність, зберігати історичні записи та виражати різноманітні ідеї, думки й філософські концепції.
Середньовічна доба
За часів династії Тан Китай справляв найбільший вплив на Східну Азію, оскільки різні аспекти китайської культури поширилися на та . Утвердження середньовічної династії Тан відновило імпульс китайського експансіонізму в межах геополітичного простору Східної Азії. Подібно до своєї попередниці — династії Хань, Танський Китай у ранньому середньовіччі знову утвердився як центр геополітичного впливу у Східній Азії, започаткувавши й позначивши чергову . За часів династії Тан Китай здійснював свій найбільший вплив на Східну Азію, оскільки різні елементи китайської культури поширилися до Японії та Кореї. Крім того, Танський Китай також зумів зберегти контроль над північним В'єтнамом і північною Кореєю.
Після становлення повноцінних середньовічних держав Східної Азії — Кореї у IV столітті н. е. та Японії у VII столітті н. е. — Японія й Корея почали активно запозичувати китайські впливи, зокрема конфуціанство, використання китайської писемності, архітектуру, державні інститути, політичні філософії, релігію, міське планування, а також різноманітні наукові й технологічні методи, інтегруючи їх у свою культуру та суспільство через безпосередні контакти з Танським Китаєм і наступними китайськими династіями. Надихаючись танською політичною системою, принц Нака но Ое у 645 році започаткував реформи Тайка у ході яких докорінно перетворив політичну бюрократію Японії на більш централізовану бюрократичну імперію. Японці також запозичили буддизм Махаяни, архітектуру китайського стилю, а ритуали й церемонії імператорського двору, зокрема оркестрова музика та державні танці, зазнали танського впливу. Писемна китайська мова набула престижу, а такі елементи танської культури, як поезія, каліграфія та пейзажний живопис, набули широкого поширення. У період Нара Японія почала активно запозичувати китайську культуру та форми державного управління, зокрема конфуціанський церемоніал, який став основою японської культури, а також політичної й соціальної філософії. Японці також створили закони на основі китайської правової системи, що використовувалася для управління державою, а також запозичили кімоно, натхненне китайським у VIII столітті.
Новітня доба
Протягом багатьох століть, особливо з VII до XIV століття, Китай залишався найрозвиненішою цивілізацією Східної Азії та провідною військовою й економічною силою регіону, справляючи свій вплив завдяки поширенню передових китайських культурних практик і способів мислення, які значною мірою формували регіон аж до XIX століття. Із III до XVIII століття дипломатичні та торговельні відносини між Китаєм, іншими східноазійськими державами та степовими царствами регулювалися системою данини. У межах цієї системи китайський імператор отримував данину від інших правителів, а натомість надавав політичні вигоди (такі як визнання або угоди про ненапад) чи матеріальні дари, зокрема порцеляну та шовк. Через цю систему китайський імператор надавав легітимність іншим правителям.
У міру того як наприкінці XIX століття зв'язки Східної Азії з Європою та західним світом зміцнювалися, могутність Китаю почала занепадати. До середини XIX століття ослаблена династія Цін загрузла в політичній корупції, зіткнулася з численними перешкодами та стагнацією і виявилася нездатною відновити свій статус світової держави на тлі індустріалізованих європейських колоніальних імперій та Японії, що стрімко модернізувалася. Комодор ВМС США Меттью Колбрайт Перрі відкрив Японію для західного впливу, після чого країна почала активно розвиватися й розширювати свій вплив, особливо після 1860-х років. Приблизно в той самий час Реставрація Мейдзі в Японії спричинила швидке перетворення суспільства, перевівши країну від ізольованої феодальної держави до першої індустріалізованої нації Східної Азії. Модернізована та військово потужна Японія зміцнила свої позиції на Далекому Сході як наймогутніша держава Східної Азії, сповнена глобальних амбіцій і прагнення очолити світовий розвиток. На початку XX століття Японська імперія змогла утвердитися як найвпливовіша геополітична сила Східної Азії.
Із набуттям нового міжнародного статусу Японія почала кидати виклик європейським колоніальним державам і невідворотно стала відігравати активнішу роль у геополітичному устрої Східної Азії та світових справах загалом. Демонструючи свою новонабуту політичну й військову міць, Японія завдала рішучої поразки застійній династії Цін у Першій японо-китайській війні, а також перемогла Росію в Російсько-японській війні 1904—1905 років. Це була перша велика військова перемога східноазійської держави над європейською державою в новітню добу.
Під час Першої світової війни військова присутність європейських держав у Східній Азії зменшилася. Японія розцінила це як можливість посилити свій вплив у Китаї й невдовзі після початку війни окупувала в Шаньдуні. У грудні 1914 року Японія висунула Китаю свої Двадцять одну вимогу. Китайська Республіка на чолі з Юань Шикаєм погодилася з більшістю цих вимог у 1915 році, а подальші договори та угоди ще більше посилили японський напівколоніальний вплив у Китаї.
Японська гегемонія була осердям імперії, до складу якої входили Тайвань і Корея. Під час Другої світової війни японський експансіонізм та імперські прагнення, втілені в концепції Великої східноазійської сфери співпроцвітання, привели до встановлення японського контролю над Кореєю, Тайванем, значною частиною східного Китаю та Маньчжурії, Гонконгом і Південно-Східною Азією, унаслідок чого Японія утвердилася як морська колоніальна держава у Східній Азії.
Сучасна доба