Липне́ва кри́за (, , , , , ) — дипломатична криза між провідними державами Європи у липні 1914 року, що призвела до Першої світової війни.
Криза розгорнулась після резонансного вбивства 28 червня 1914 року членом організації «Млада Босна» Гаврилом Принципом спадкоємця австрійського трону Франца Фердинанда в Сараєво. В період з кінця червня до початку серпня того року з боку урядів практично всіх великих держав спостерігались певна зовнішньополітична нерішучість, адже рішення кожного з них могло обмежити свободу дій інших урядів і призвести до передбачуваних наслідків — масштабної війни.
Витоки кризи
На початку XX століття в Австро-Угорщині активізувався національний рух слов'янських народів, натхненником якого на Балканах було незалежне Сербське королівство. Ідея об'єднання південних слов'ян навколо Сербії справляла значний вплив і на слов'ян Австро-Угорщини. В окремих послідовників ця ідея формувала радикальні погляди, в результаті чого вони стали на шлях терору.
Сербські націоналісти розцінили появу австрійського престолонаслідника на Балканах як свідому образу всіх південних слов'ян. Одразу після вбивства слідство визначило, що всі терористи були підданими Габсбурзької імперії та перед замахом на Франца Фердинанда встигли отримати зброю з Сербії. Австрійські слідчі помилково встановили, що ініціатором акції стала сербська націоналістична організація «Народний захист»; насправді ж контроль над операцією здійснював очільник сербської розвідки Драгутин Димитриєвич. Оскільки терористи зізнались, що перетнути кордон їм допомогли сербські прикордонники, в австрійців з'явились вагомі причини звинуватити Сербію в тероризмі. Частина австро-угорських політиків та військових вважала, цю проблему необхідно було вирішувати силовим шляхом, адже сербська влада, на їхню думку, робила все для того, аби підірвати становище монархії на Балканському півострові.
Австрійсько-сербські відносини
Позиція Австро-Угорщини
Австро-угорські політичні кола хвилював той вплив, який Сербія могла справити на слов'ян, що проживали в імперії. Будь-які спроби сербів до найменшого національного сепаратизму розцінювались імперською владою як пряма загроза існуванню Австро-Угорської держави. Вбивство ерцгерцога стало для Австрії виправданням агресивних дій проти Сербії, які могли б ліквідувати таку загрозу. Окрім того, монархія більше не могла протидіяти Сербії у зайнятті значних територій внаслідок Балканських війн.
Керівник генштабу барон Франц Конрад фон Гьотцендорф ухвалив рішення — негайно оголосити мобілізацію і таким чином змусити сербський уряд здійснювати посилений контроль над терористичними угрупуваннями з метою призупинення подібних антиавстрійських дій. Проти такого вирішення проблеми існував аргумент — загроза військового виступу проти сербів могла викликати спалах націоналізму в Чехії і призвести до революції. Проти також виступав посол Австро-Угорщини у Великій Британії Альберт фон Менсдорфф-Пуллі-Дітріхштейн.
Успіх будь-якої акції проти Сербії залежав від того, чи виступить в підтримку Сербії Російська імперія. Уряд Австро-Угорщини боявся цього, однак ще з часів Боснійської кризи сподівався на підтримку Німеччини.
Невдовзі міністр закордонних справ Австро-Угорщини граф Бертхольд та Конрад фон Гьотцендорф вирішили прохати Німеччину про підтримку. Імператор запевнив австрійців, що Австрія може розраховувати на повну підтримку Німеччини, навіть у випадку втручання Росії.
Австрійський ультиматум Сербії
На засіданні Ради міністрів Австро-Угорщини 7 липня прем'єр-міністр Угорщини граф Іштван Тиса заявив, що вирішено виступати проти Сербії. 14 липня уряд Австрії погодився з угорським проектом ультиматуму, а 19 липня було остаточно затверджено його текст.Джолл Дж. Истоки первой мировой войны. — Ростов-на-Дону: «Феникс», 1998. — С. 29-73 Ультиматум мав бути вручений сербському урядові 23 липня.
За цим документом, Сербія мала погодитись на низку фактично неприйнятних для держави умов:
заборону антиавстрійської пропаганди в Сербії; розпуск сербської націоналістичної партії «Народна Одбрана»; проведення чистки офіцерів та чиновників, помічених у пропаганді проти Австрії; арешт офіцерів, яких підозрюють у співпраці та прикритті тих, хто вбив ерцгерцога; посилення контролю на сербсько-австро-угорському кордоні; представники уряду Австро-Угорщини мали брати участь у сербському розслідуванні змови та придушенні підривних дій проти Австрії.Die österreichisch-ungarische Note an Serbien
Австрія вважала, що саме цей момент для початку війни є найсприятливішим навіть у випадку втручання Росії з огляду на те, що остання ще не була готовою до війни. У цьому випадку чекати кілька років вбачалося загрозливим, адже Російська імперія могла за цей час посилитись. Німеччина неодноразово заявляла про свої наміри підтримати австрійців, але сподівалась на страх російських урядовців.
Впродовж трьох тижнів з часу вбивства Франца Фердинанда не було помітно ознак, що вказували б на міжнародну кризу; командувач сербською армією в цей час взагалі відпочивав на австрійському курорті. Австро-Угорщина ж затримувала відправлення ультиматуму Сербії, адже хотіла дати більше часу на заготівлю продовольства перед тим, як господарство імперії зазнає втрат.
До 23 липня з робочим візитом в Петербурзі з метою дипломатичних переговорів перебував французький президент Раймон Пуанкаре. Хоча очільник міністерства закордонних справ Росії Сергій Сазонов був у відпустці, російський уряд вже знав, що Австрія готує військову інтервенцію проти Сербії. Коли 20 липня Пуанкаре приїхав до РосіїПолетика Н. П. Возникновение первой мировой войны: июльский кризис 1914 г. — М.: «Мысль», 1964. — С. 252, як німці, так і австрійці занепокоїлись тим фактом, що на рішення російського уряду міг впливати антинімецьки налаштований Микола II та посол Франції. Хоча нічого конкретного на перемовинах вирішено не було, візит свідчив про непорушність колишнього союзу між Францією та Росією.
23 липня австро-угорський ультиматум був вручений сербським міністрам. На відповідь відводилось 48 годин. Російський міністр Сазонов заявив, що це стало початком європейської війни. Для Сербії ж ультиматум став серйозною несподіванкою. Держава була послаблена двома війнами і переживала внутрішньополітичну кризу; сербський уряд намагався затягнути час, сподіваючись на можливість посередництва італійського короля, дядька принца-регента Александра. Проте австрійці досить жорстко обмежили час на роздуми і вирішувати необхідно було терміново. Є свідчення, що серби були готові прийняти ультиматум повністю, однак виникли суперечки з приводу розслідування вбивства ерцгерцога. Цього було достатньо для посилення ультиматуму: якби серби не прийняли абсолютно всіх його пунктів, це стало б приводом до повного розриву дипломатичних відносин.
Негативна сербська відповідь 25 липня була розцінена австрійцями як незадовільна. Дехто з урядовців вважав, що Сербія так рішуче відкинула вимоги через підтримку, яку на той час їй вже могла запропонувати Росія. Проте регент Сербії відправив персональне звернення до російського імператора лише 24 липня. В ньому він скаржився на те, що австрійські вимоги принизливі, а часу для їх прийняття було надто замало. Відповідь Росії стала передбачуваною й однозначною: Австрію було звинувачено в зумисній провокації війни, а сербів запевнили в частковій мобілізації російських військ.
Протягом всієї кризи австрійський та німецький уряди побоювались того, що австрійські вимоги до Сербії спровокують вступ до війни Росії, що в свою чергу могло призвести до європейської війни; однак вони вірили, що рішучі дії Австрії, яку підтримає Німеччина, зроблять це малоймовірним.Могилевич А. А., Айрапетян М. Э. На путях к мировой войне, 1914–1918 гг. — М.: Гос. изд-во полит. лит-ры., 1940. — С.238
Оголошення війни Сербії
25 липня Австро-Угорщина розпочала часткову мобілізацію. Німецький уряд наполягав на тому, щоб військові дії Австрії проти Сербії розпочались терміново, адже будь-яке затягування початку операцій розглядалось як велика небезпека через ризик втручання інших держав. Наступного дня керівник генерального штабу Австро-Угорщини генерал Конрад фон Гьотцендорф був змушений визнати, що мобілізаційні плани не дозволяють атакувати Сербію раніше 12 серпня.Джолл Дж. — С. 39-40 Однак рішення про початок війни вже було прийняте, тим більше що відповідь сербів на австрійську ноту від 23 липня австрійців не задовольняла. 28 липня Австро-Угорська імперія оголосила війну Сербії, приводом до чого стала чутка про атаку австро-угорського підрозділу на кордоні Боснії сербськими військами.
Російська мобілізація та реакція Німеччини
27 липня Микола II оголосив мобілізацію у чотирьох військових округах, а 30 липня заявив про загальну мобілізацію. В цей час у Австро-Угорщини та Німеччини з'явились підстави вважати, що Франція не надто впевнено підтримує Росію, адже французький уряд діяв нерішуче. Однак французький посол у Петербурзі Моріс Палеолог запевняв росіян, що Франція готова виконати зобов'язання союзника. 27 липня міністри обох сторін висловили сподівання, що в разі початку війни російське командування терміново розгорне військові дії у Східній Пруссії.
Після оголошення Австрією війни Сербії ситуація погіршилась. Німецький уряд тепер прямо погрожував Франції, заявляючи про необхідність введення «стану загрози війни», що означало підготовку до мобілізації.
Хронологія подій 28 червня: Вбивство Франца Фердинанда в Сараєво 20-23 липня: Візит Раймона Пуанкаре до Петербурга 23 липня: Австрійський ультиматум Сербії 25 липня: Відповідь Сербії на ультиматум 25 липня: Австрійська часткова мобілізація 27 липня: Російська часткова мобілізація 28 липня: Австро-Угорщина оголошує війну Сербії 30 липня: Російська загальна мобілізація 31 липня: Австрійська загальна мобілізація 31 липня: Німецький ультиматум Росії щодо припинення мобілізації 31 липня: Німецький ультиматум Франції щодо нейтралітету 1 серпня: Французька загальна мобілізація 2 серпня: Німецька загальна мобілізація і оголошення війни Росії 2 серпня: Декларація Італії про нейтралітет 3 серпня: Оголошення Німеччиною війни Франції 3 серпня Німецьке вторгнення в Бельгію 4 серпня Оголошення Британією війни Німеччині
Вранці 29 липня російський імператор підписав два альтернативних декрети: один про часткову, а інший — про загальну мобілізацію. Ввечері німецький канцлер Теобальд Бетман-Гольвег телеграфував Сазонову про те, що подальші дії з мобілізації Росії змусять Німеччину почати мобілізацію у відповідь, і тоді європейської війни навряд чи можна буде уникнути. Кайзер також надіслав телеграму досить мирного характеру Миколі II, заявивши про те, що він, тиснучи на австрійців, прикладає останні зусилля для попередження війни і сподівається на розуміння Росії.Полетика Н. П. — С. 195
30 липня Вільгельм II заявив, що для того, аби серби виконали свою обіцянку, австрійцям необхідно окупувати Белград. Німецький начальник генштабу Гельмут фон Мольтке також схиляв австрійського генерала Конрада фон Гьотцендорфа до проведення негайної мобілізації. Проте австрійський уряд вже оголосив, що не має наміру захоплювати назавжди будь-які сербські території.
Після оголошення Росією мобілізації в європейських газетах поширилась думка, що Німеччина також мобілізовує війська. Підстави для такої інформації були, оскільки тепер німцям більше не потрібно було затягувати час. 31 липня було опубліковано розпорядження про те, що настала загроза війни, а в бік Росії в ультимативній формі спрямовувались прямі погрози:
Ця заява свідчила про те, що липнева криза вступила в нову стадію. Австрійський уряд сподівався, що жорсткі міри проти Сербії та заяви Німеччини про підтримку стримуватимуть Росію. Росія ж, в свою чергу, сподівалась на те, що демонстрація своєї сили проти Австрії дозволить її контролювати і стримуватиме Німеччину. Німеччина тепер вважала, що військові дії проти Сербії необхідно зупинити, адже німецька мобілізація може запобігти виступу росіян проти Австрії.Джолл Дж. — С. 44-45