Селянська війна ІХ ст. в Китаї (874–884) — повстання, що охопило значну частину Китаю наприкінці правління династії Тан (618-907). В радянській та китайській історіографії - це неорганізований стихійний виступ селянських мас, що не мали чіткого плану, ні ясних цілей боротьби, ні генеральної програми суспільної перебудови країни. Смолин, Г. Я. Очерки истории Китая с древнейших времен до середины XVII века. Глава VII: Народные восстания, крестьянская война под руководством Хуан Чао, феодальная усобица и вторжения киданей. За оцінкою західних істориків - це антиурядовий заколот китайської кримінальної еліти. Китай. История страны / Рейн Крюгер [пер. Д. Воронина, Ю. Гольдберга; предисл. К. Королева]. — М.: Эксмо; СПб.: Мидгард, 2008. — с. 313-314 Керівниками війни були Хуан Чао та Ван Сяньчжи.

Причини селянської війни ІХ ст. в Китаї

З другої половини VIII століття відбулося поступове погіршення внутрішньої соціально-політичної ситуації в імперії Тан. Відбувався занепад надільної системи землекористування, яка була основою економіки Китаю. Водночас з цим відбувалося посилення бюрократичного апарату, що сприяло корупції, державним витратам і ефективності управління державою на місцях. Відбувалася боротьба китайської знаті за владу в столиці. Занепав також військовий устрій фу бін. Танських вояків довго затримували на службі, використовували як робочу силу, не виплачували жалування. Через це у війську відбулося падіння дисципліни, дезертирство і корупція в армії посилилися. З рештою, державі довелося ввести практику користування найманцями з тюркських племен на кордонах, а також застосування для оборони гарнізонів, що підпорядковувалися військовим губернаторам провінцій – цзедуши, які згодом зосередили в своїх руках і цивільну владу на місцях. На початку IX століття їх було 48 і вони контролювали 295 регіонів держави. История Востока: В 6 т. М., 2000. Т.2: Восток в средние века. - М.: Издательская фирма «Восточная литература» РАН, 2000. — С.161-174.

Безлад в країні лише посилився після посухи, через яку почався масовий голод серед селянства. При цьому влада не намагалася кардинально змінити ситуацію через тяжку економічну ситуацію, податки залишалися високими, а чиновництво не скоротилося і на відміну від селян не відчуло наслідків голоду. Рубель В. А. Хто і як почав Велику селянську війну 874–884 рр. в Китаї? (Несподіваний аспект проблеми) // Східний світ. — 1998. — № 1-2. — С. 135–144. Ситуація, з якою зіштовхнулася влада, була просто жахлива. В деяких районах люди вже харчувалися ягодами і листям, багато селян продавали колоди, з яких були побудовані їхні будинки, віддавали дітей у рабство, а дружин відправляли на роботу як прислугу.

У такій обстановці бандитизм розрісся до небачених масштабів. Серед пагорбів на заході та півдні Великої рівнини злочинці відчували себе абсолютно вільно; в прибережних областях, де була розвинена видобуток солі, високі податки призвели до сплеску нелегальної торгівлі; в долині Янцзи розбійники безперешкодно грабували купців. Деякі банди розрослися до розмірів невеликих армій, здатних навіть нападати на укріплені міста, — для цього банди об'єднувалися під керівництвом самого сильного з ватажків, який зазвичай давав своє прізвище відданим прихильникам, щоб ще більше прив'язати їх до себе.

На боротьбу з бандитами у загонів імператорської армії пішло багато років. Тим часом центральна влада все більше слабшала. У багатьох районах бунтівне населення зміщало або вбивало ненависних префектів. Не припинялися селянські бунти, і хоча вони зазвичай закінчувалися поверненням селян до своїх наділів, саме змучені бідністю сільські жителі об'єднувалися в розбійницькі банди. До них примикали різного роду невдахи, злочинці, бродяги, а також люди, зігнані з насиджених місць у результаті повстання Ань Лу-Шаню. Іншими словами, банди розбійників були не виключно селянським явищем, а наслідком загального зростання злочинності, хоча вони поповнювалися за рахунок селян і час від часу вбиралися в мантію повстанців, що борються з урядом

Повсталі виступали проти тягаря податків, несправедливості і жадібності чиновників. Політична влада династії Тан, яка похитнулася вже після заколоту Ань Лушаня, все більше слабшала. Посилилася самостійність військових наставників, їхні посади стали спадковими, і вони ставали незалежним господарями, господарями на підвладних їм територіях. У цей період влада династії ослабла ще більше. При дворі виникло гостре суперництво і клич за посади і доходи. Імператори перетворилися на маріонеток євнухів і тимчасових правителів. Кумівство і хабарі все більше впливали на результат становища в суспільстві. Становище в країні народжувало гостре невдоволення в середовищі чиновництва, освіченої еліти і простих містян. Незадоволені були і селяни. Країна опинилася на межі династичної кризи.

Справа дійшла до того, що один з чиновників Академії Ханьлінь на ім'я Лу Сі подав імператору доповідну з пропозицією запровадити в державі кількарічний мораторій на збирання податків, оскільки збирати їх все одно нема з кого. Але твердження про те, що саме посуха й голод стали головною причиною народного повстання, не витримує критики. Адже це був далеко не перший (і, на жаль, далеко не останній) голод і неврожай в історії традиційного Китаю.Кульпин Э. С. Человек и природа в Китае. — М.: Наука, 1990. — c.155

Чому ж саме голод 873–874 рр. спричинив селянську війну?

Думається, причин таких мінімум дві. По-перше, це фактор суб'єктивний: знайшлися конкретні політикани (в даному випадку — мафіозі Хуан Чао й Ван Сяньчжи), які демагогічними обіцянками та утопічними гаслами змогли спровокувати народні маси на бунт. А по-друге, і сама влада зробила все, аби довести до відчаю власних підданих. Адже раніше, в разі виснажливої війни, повені, посухи чи іншого катаклізму представники влади прилюдно розділяли з народом труднощі, чим забезпечували повагу й підтримку співвітчизників, а отже, зберігали в цілому громадський спокій навіть при істотному падінні життєвого рівня абсолютної більшості населення.Рубель В. А. Хто і як почав Велику селянську війну 874–884 рр. в Китаї? (Несподіваний аспект проблеми) // Східний світ. — 1998. — № 1-2. — c.140

Зокрема, коли в середині VIII ст. династія Тан ледь не втратила престол в результаті військового заколоту Ань Лушаня, влада видала наказ про позики у багатих купцівСінь Тан шу. Нова Танська історія // Рубель В. А. Історія середньовічного Сходу. Тематична хрестоматія. — К.: Либідь, 2002.-c.43, тобто взяла гроші у багатих і цим підтримала матеріальний рівень простолюду. Коли у 763 р. в країні лютували бандити й інтервенти, а столицю Чан'ань взяли в облогу тибетці, «усі чиновники віддали свою платню та разом з місцевими селянами постачали військам продовольство»Сінь Тан шу. Нова Танська історія // Рубель В. А. Історія середньовічного Сходу. Тематична хрестоматія. — К.: Либідь, 2002.-c.44. І нікому з імператорів навіть в голову не приходило показово шикувати на такому фоні, смітити грошима й вибивати з озлоблених підданих додаткові податі. А про те, що відбувалося в Китаї 870-х років, прямо говорить маніфест, з яким Ван Сяньчжи звернувся до співвітчизників на початку повстання: «Чиновники жадібні й ненажерливі, податки важкі, нагороди й покарання несправедливі. Сановники все це приховують, і Сі-цзун [тобто тогочасний ганський імператор. — В. Р.] нічого не знає»Сінь Тан шу. Нова Танська історія // Рубель В. А. Історія середньовічного Сходу. Тематична хрестоматія. — К.: Либідь, 2002.-c.46.

Отже, влада зовсім не збиралася розділити з народом тягар неврожаю, а навпаки — поспішала пожити й збагатитися зараз, мало думаючи про можливі наслідки такої згубної політики. Психологічно більшість людей може відносно спокійно витримувати труднощі матеріального буття, якщо такі саме проблеми переживають усі навколо. Та якщо людина гине з голоду і змушена заради виживання продавати в рабство членів власної родини, а поряд допущений до владної годівниці сусід чиновник живе в хоромах, їздить у пишних екіпажах і мучиться непростою проблемою, куди просадити зайві гроші, — то рано чи пізно ситуація вийде з-під контролю і завершиться кривавим бунтом й різаниною.

Саме так поводилися на рубежі 860–870-х років танські управлінці, і коли злочинні політичні авантюристи від криміналітету вкинули у знедолений народ популістські ідеї швидкого вирішення всіх проблем, китайське селянство, доведене до відчаю, легко купилося на ці обіцянки й з ентузіазмом підтримало заколотників. В результаті, після того, як захопивши владу в одному повіті, Ван Сяньчжи оголосив маніфест до народу про початок повстання, де виклав свою програму та пообіцяв полегшення життя для селянства, до нього швидко приєдналися десятки (а з часом і сотні) тисяч невдоволених. Залишалося тільки озброїти й повести їх проти вірних уряду військ, із чим з успіхом впоралися досвідчені у цій справі бандити-бойовики.Рубель В. А. Хто і як почав Велику селянську війну 874–884 рр. в Китаї? (Несподіваний аспект проблеми) // Східний світ. — 1998. — № 1-2. — c.141

Що ж пообіцяли бандити-мафіозі селянам? Чому такі колосальні маси людей одразу їм повірили та влилися до загонів, очолених вчорашніми торговцями контрабандною сіллю та корумпованими бюрократами регіонального рівня? Китайські історики наполягають на тому, що «більшість повстанців, вихідців із селян-бідняків, вороже ставилася до імператора та його чиновників, тому вони нещадно розправлялися з ними, а жебраків, кого зустрічали дорогою, обдаровували цінними речами»Шан Юэ. Очерки истории Китая с древнейших времен до «опиумных войн». — М., 1959. — c. 251.

Правда, залишається в такому разі незрозумілим звідки ці «цінні речі» бралися, якщо «більшість повстанців» походила, як стверджується, із «селян-бідняків» (тобто власних «цінних речей» не мала), а під час війни, як стверджує та ж китайська історіографія, повсталі селяни сповідували принцип «не грабувати там, де йдеш». Крім того, вважається, що «повстанці виступали… за проведення політичних реформ», але в чому полягали ці реформаторські ідеї? На це китайська історична наука відповіді не дає.

Отже, щодо основних причин початку селянської війни можна віднести по-перше те, що влада зовсім не збиралася розділити з народом тягар неврожаю, а навпаки — поспішала пожити й збагатитися зараз, мало думаючи про можливі наслідки такої згубної політики. По-друге те, що банди розбійників були не виключно селянським явищем, а наслідком загального зростання злочинності, хоча вони поповнювалися за рахунок селян і час від часу вбиралися в мантію повстанців, що борються з урядом. Дві основні причини халатне ставлення влади до проблем суспільства і стрімке процвітання бандитизму і спричинили розгортання селянської війни.

Характеристика селянських вождів

Імена верховних вождів селянської війни 874–884 рр. в Китаї добре відомі й неодноразово згадуються як у названих джерелах, так і в солідних наукових дослідженнях. Звали їх Ван Сяньчжи та Хуан Чао. Окрім детального опису бойової участі безпосередньо у війні, істориків майже не цікавило їхнє життя до повстання. В літературі згадується тільки те, що обидва вони займалися до війни торгівлею сіллю та невдало намагалися здати екзамени на чиновницько-науковий ступінь цзіньши. Що ж до соціального походження цих людей, то на нього традиційна історіографія взагалі не звертала серйозної уваги.