Римський король (, , рідше — король римлян) — титул обраного, але ще не коронованого папою римським глави Священної Римської імперії.
Після створення на базі Німецького королівства Священної Римської імперії, для кожного нового монарха стала традиційною як мінімум подвійна процедура: обрання у Німеччині і коронація в Римі (іноді між ними відбувалася коронація в Мілані як короля Італії). Поїздка короля з Німеччини в Рим у Середньовіччі, як правило, перетворювалася на військовий похід. Крім того, треба було заручитися підтримкою Папи Римського, або дочекатися смерті або організувати повалення вороже налаштованого папи. Від обрання до коронації в Римі претендент на імператорський трон називався римським королем.
У цього титулу була ще одна функція. Щоб забезпечити перехід влади від батька до сина, майже кожен імператор намагався організувати вибори римського короля за свого життя. Таким чином титул римського короля часто означав наслідного принца.
У 1508 Максиміліан I так і не зміг прибути до Рима для коронації. Римський папа Юлій II дозволив йому користуватися титулом «обраного імператора». Надалі наступники Максиміліана I (крім Карла V) вже не прагнули до коронації. Титул «римський король» тепер означав лише спадкоємця престолу, обраного курфюрстами за життя батька.
У сучасній літературі для усунення плутанини з давньоримськими царями й італійськими королями, римських королів нерідко називають король Німеччини (). Починаючи з Максиміліана I, титул «король у Німеччині» (, ) дійсно існував, входячи в титулатуру імператорів.
У 1811 французький імператор Наполеон I оголосив свого новонародженого сина Наполеона спадкоємцем і надав йому титул «король Риму».
Список Римських королів і антикоролів
Курсивом виділені імена антикоролів (). Оттон II Рудий, 961—967 (син Оттона I) Оттон III, 983—996 (син Оттона II) Генріх II Святий, 1002—1014 (троюрідний брат Оттона III) Конрад II, 1024—1027 Генріх III, 1028—1046 (син Конрада II) Генріх IV, 1054—1084 (син Генріха III) Рудольф Швабський, 1077—1080 (шурин Генріха IV) Герман фон Зальм, 1081—1088 Конрад, 1087—1098 (син Генріха IV) Генріх V, 1099—1111 (син Генріха IV) Лотар II, 1125—1133 Конрад III, 1127—1135 Конрад III, 1138—1152 (він же) Генріх Беренгар, 1146—1150 (син Конрада III) Фрідріх I Барбаросса, 1152—1155 (племінник Конрада III) Генріх VI, 1169—1191 (син Фрідріха I) Філіпп Швабський, 1198—1208 (син Фрідріха I) Оттон IV, 1198—1209 Фрідріх II, 1196—1220 (син Генріха VI) Генріх (VII), 1220—1235 (син Фрідріха II) Генріх Распе, 1246—1247 Вільгельм Голландський , 1247—1256 Конрад IV, 1237—1250 (син Фрідріха II) Річард корнуольський, 1257—1272 Альфонс Кастильський, 1257—1273 Рудольф I, 1273—1291 Адольф Нассауський, 1292—1298 Альбрехт I, 1298—1308 (син Рудольфа I) Генріх VII, 1308—1312 Людовик IV, 1314—1328 Фрідріх Австрійський, 1314-22, 1325-30 Карл IV, 1346-47 Карл IV, 1349-55 (він же) Гюнтер фон Шварцбург, 1349 Венцель I, 1376—1378 (син Карла IV) Рупрехт Пфальцький, 1400—1410 Сигізмунд, 1410—1433 (син Карла IV) Йост, 1410—1411 Альбрехт II, 1438—1439 Фрідріх III, 1440—1452 Максиміліан I, 1486—1508 (син Фрідріха III) Карл V, 1519—1530 Фердинанд I, 1531—1558 (брат Карла V) Максиміліан II, 1562—1564 (син Фердинанда I) Рудольф II, 1575—1576 (син Максиміліана II) Матіас, римський король і кайзер 1612—1619 (син Максиміліана ІІ) Фердинанд II, римський король 1619—1636, кайзер 1619—1637 Фердинанд III, 1636—1637 (син Фердинанда II) Фердинанд IV, 1653—1654 (син Фердинанда III) Йозеф I, 1690—1705 (син Леопольда I) Карл VI, римський король і кайзер 1711—1740 (син Леопольда I) Карл VII, римський король і кайзер 1742—1745 Франц І, римський король і кайзер 1745—1765 Йозеф II, 1764—1765 (син Франца I) Леопольд II, римський король і кайзер 1790—1792 ((син Франца I) Франц II, римський король і кайзер 1792—1806 Наполеон-Франц, «король Риму» 1811—1814