Вторинно-канонічні книги (також Девтероканонічні книги від Deuterokanon — з грецької — дейтерос = другий) — позначення ряду книг Старого Завіту признаних католицькою церквою його канонічною складовою частиною. Текст цих книг написаний єврейською мовою не був відомий при створенні канону, але вони були включені у Септуаґінту. У православній церкві ці книги включаються у видання Святого Письма, вважаються корисними для читання, але позначаються зірочкою і називаються «неканонічними». У юдаїзмі та протестантстві їх вважають апокрифами.
Походження визначення Позначення вторинно-канонічні книги (прийняті другими до канону) та протоканонічні книги (прийняті першими до канону) вперше використані католицьким богословом Сикстом Сієнським у 1566 році на Тридентському соборі. Він використав ці позначення у своїй праці Bibliotheca Sancta (Венеція 1566). Оскільки до четвертого століття були сумніви у канонічності певних книг то у канон входили спершу протоканонічні книги а у IV столітті до канону вже увійшли і вторинно-канонічні книги — книги для яких не збереглося оригіналу написаного єврейською мовою.
Старий заповіт Друга книга Ездри Книга Товита Юдити Мудрости Сираха Лист Єремії Варуха Перша книга Макавеїв Друга книга Макавеїв фрагменти додатку до Книги пророка Даниїла додаток до Книги Естер Молитва Манассії ()
Второканонічні книги Нового Заповіту
Послання до Євреїв 2 Петра 2-ге послання Івана 3-тє послання Івана Послання Якова Послання Юди Об'явлення.
Див. також Біблійний канон
Джерела
Посилання Катехизм Католицької Церкви, Розділ IV. Канон Святого Письма