Петербу́рзька Акаде́мія мисте́цтв, також Імператорська академія мистецтв — науковий і навчальний заклад заснований у Петербурзі в 1757 році.
Історія виникнення
Ініціатором заснування Академії мистецтв в Росії був вельможа, граф І. І. Шувалов. Це був один з найбільш освічених людей середини 18 століття, палкий прихильник культури Франції. Саме він був фундатором Московського університету, а Академію бачив філією Московського університету. Наближення до імператриці Єлизавети і посада фактичного фаворита давала змогу долати усі перешкоди. Шувалов так поспішав з заснуванням, що віддав під засновану в 1757 р. Академію мистецтв деякі приміщення свого палацу на вулиці Італійській в Петербурзі. Перші роки існування Академія і була філією Московського університету, але з розташуванням у столиці.
Аби виховання майбутніх митців було досить плідним, Шувалов передав для навчання свою картинну галерею західноєвропейських майстрів (близько 100 творів), де були Андреа Челесті Паоло Веронезе Алессандро Маньяско Джордано Лука Жан-Батіст Ґрез та ін.
Реформи Катерини ІІ в Академії мистецтв
У 1764 році нова імператриця Катерина II, що демонструвала прихильність ідеям Просвітництва, дарувала Академії мистецтв автономію від університету, новий штат і устав. Для Академії за наказом імператриці почали будувати окреме приміщення на Василівському острові (архітектори Ж. Б. Валлєн Деламот і О. Ф. Кокорінов). Будівництво тривало з 1764 по 1788 рік. Невдоволення активною діяльністю графа І. Шувалова по створенню Академії і бажання Катерини II перехопити його славу фундатора призвело до відставки Шувалова і вимушеного переїзду того до Європи у довге відрядження.
На чолі Академії імператриця поставила особу, наближену до свого престолу, І. Бецького. Той і заснував при Академії Виховальне училище. Широкі плани по діяльності закладу майже не виконувались, за винятком запрошення іноземних викладачів, посилання деяких випускників на стажування за кордон і поповнення колекцій в самій Академії. Свою колекцію гравюр і малюнків Бецький передав Академії, де були
Альбрехт Дюрер Ерколе де Роберті Сальватор Роза Жак Белланж та багато другорядних і малоталановитих майстрів. Мистецька вартість колекцій Бецького була невеликою, про що писали ще сучасники у 18 столітті.
Традицією зробили і вимогу дарувати картини від новоприбулих іноземних викладачів (наприклад, Ле Лоррен передав 160 малюнків, Ж. Лагрене — 190, скульптор Етьєн Моріс Фальконе — картину Франсуа Буше і Карло Ванлоо).
В музей при Академії також передали картини з палаців Петергофа, Оранієнбаума, картини, реквізовані у князя Сапеги та приватних зібрань тощо.
Первісна структура Академії мистецтв
На кінець 18 століття Академія мистецтв мала клас живопису клас скульптури клас архітектури майстерню гравюри ливарну майстерню (відкриту у 1786 р.) майстерню з ремонту годинників, куди відсилали нездібних учнів театр при навчальному закладі бібліотеку музей (картини, малюнки, гравюри, гіпсові копії скульптур Греції і Риму, теракоти, мармурові скульптури)
В Академію брали дітей слуг, солдатів, позашлюбних дітей . Курс навчання тривав до 15 років. Випускникам Академії дарувалося дворянство.
Невизначеність вихованців в майбутньому фаху, неспроможність розпізнати талант погано відбилося на художніх кадрах випускників. Найталановитіші художники 18 століття розвинулись по-за стінами Академії або були залучені до закладу після свого визнання (Федір Рокотов, Дмитро Левицький, Володимир Боровіковський тощо). Майже так складалась ситуація і з найкращими архітекторами доби, серед яких Василь Баженов, Іван Старов тощо.
Визначне місце зайняли лише вихованці скульптурного класу — Федот Шубін, Михайло Козловський, Іван Мартос. Бо цей мистецький фах тісно пов'язаний з складними технічними навичками і умовами створення скульптур, головним замовником яких була імператриця і найбагатші вельможі імперії. Великого поширення скульптури Академії не мали.
19 століття Традиція дарунків Академії продовжилась і в 19 столітті. Найзначнішими були збірки
графа Г. В. Орлова графа В. В. Мусіна-Пушкіна-Брюса графа Н. А. Кушелєва-Безбородко тощо. Остання збірка мала надзвичайне значення, бо формувалася в Парижі, де купували картини сучасних французьких майстрів. Родич Олександра Безбородко, українця за походженням, Н. А. Кушелєв мав в своїй збірці твори Барбізонської школи і картини Ежена Делакруа, які не купували навіть для Імператорського Ермітажу. Учні Академії, не виїжджаючи до Парижа, мали змогу бачити твори новітніх мистецьких течій Франції, провідного мистецького центру 19 століття.
Досить цікавою була і колекція старих майстрів Європи Кушелєва-Безбородко, де були Якоб Йорданс, Пітер Брейгель молодший Рубенс. Уся колекція налічувала 466 картин і 29 скульптур.
Вихованцями академії були живописці, скульптори, гравери, архітектори, а також багато радянських майстрів старшого покоління. У 18 та 1-й чверті 19 століття з Академію мистецтв зв'язаний розквіт російського класицизму. Згодом, зберігаючи значення школи високої професіональної майстерності, вона стала гальмом у розвитку російської художньої культури, підпорою ідеалістичної естетики, академізму. Демократична течія — «передвижництво» — виникла і розвивалася в боротьбі з Академію мистецтв.
У другій половині 19 століття в академії навчались Михайло Врубель, Серов Валентин, які не пройшли повного курсу навчання і довершили формування самостійно.
У 20 столітті. Варварство змін без покращення стану
12 квітня 1918 року указом Раднаркому Академія мистецтв була повністю скасована, а академічний музей перестав функціонувати. Вище художнє училище при Імператорській Академії мистецтв у Санкт-Петербурзі в 1918 році перетворено в Петроградські державні вільні художньо-навчальні майстерні, у 1921 році перейменовано в Петроградські державні художньо-навчальні майстерні при відтвореній Академії мистецтв, в 1928 році перетворені у Вищий художньо-технічний інститут (ВХУТЕІН). У 1930 році ВХУТЕІН реорганізований в Інститут пролетарського образотворчого мистецтва (ІНПІІ). У 1932 р. ІНПІІ був перетворений в Ленінградський інститут живопису, скульптури і архітектури, якому в 1944 році було присвоєно ім'я Іллі Юхимовича Рєпіна. Назва зберігалася до 1990-х років, коли заклад був перетворений у Санкт-Петербурзький державний академічний інститут живопису, скульптури та архітектури імені І. Ю. Рєпіна.
Про перший етап дивацький реформ у колишній академії сповіщав В. Костін у власних спогадах«Панорама искусств», № 9, М., «Советский художник», 1986, с. 118. Молодий кореспондент газети «Комсомольская правда», В. Костін сам тоді діяв в дусі рреволюційний перетворень (скасувати все старе, замініти на нове). Йому надіслали матеріали про Ленінградський інститут пролетарського мистецтв у Москву. В них сповіщали про реорганізації в колишній академії мистецтв. Директор пролетарського інституту Маслов сприяв знищенню музею академії з його копіями скульптур доби античності, відродження на французького 18 століття. Коштовний живопис старих майстрів країн Західної Європи встигли вивезти у Державний Ермітаж, де згуртувались науковці і носії високої культури, далекі від безглуздого бажання нищити все старе тільки за те, що воно нещодавно було царським.
В. Костін разом із Решетовим створили гострий фейлетон «Ваня Дилдін керує мистецтвом», де засудили незграбність реформ директора Маслова, котрий перетворив колишню академію на просту майстерню зі створення революційних гасел для заводів і фабрик міста . Редактор газети теж діяв в дусі часу. Він подзвонив у відпопідний радянський заклад — прокуратуру… Вже ввечері того ж дня Маслов був арештований і проти нього розпочато слідство.
Нагороди Імператорської Академії мистецтв
Нагороди, що призначалися Вченою радою Імператорської Академії мистецтв, виникли спочатку як заохочення за успіхи у навчанні. У Імператорській академії мистецтв принцип стимулювання навчальних успіхів полягав не в штрафах і покараннях (відрахування взагалі були рідкісним винятком, і те, за «безчинства в поведінці»), а в різноманітних формах заохочення.
1830 р. були засновані медалі Імператорської Академії мистецтв: срібна першої гідності (велика заохочувальна) і срібна другої гідності (мала заохочувальна), що присуджуються тричі на рік на «третіх» іспитах (навчальний рік ділився на три частини — «треті»). Срібні медалі присуджувалися головним чином за малюнок, який вважався найвищим показником професійного рівня.
Найвищою нагородою для учнів Академії була велика золота медаль (золота медаль першої гідності) за «програму» — дипломну роботу. Програмою вона називалася тому, що Рада Академії з метою перевірки професійних знань, отриманих під час навчання, задавала випускникам програму (творче завдання), одну для всіх, затверджену Вченою Радою Академії: виконання картини на заданий сюжет найчастіше з російської історії або на біблійну або міфологічну тему. Охочі брати участь у конкурсі надавали ескізи на розгляд Ради Академії. Тим, чиї роботи отримували схвалення, Академія на рік надавала підвищену стипендію та окрему майстерню у своїй будівлі; вони називалися «програмістами» чи «конкурсантами». Одразу після оголошення теми (програми) конкурсантів на добу замикали до ізольованих майстерень, де вони за 24 години мали придумати сюжет і намалювати ескіз майбутньої картини. Ескіз затверджувався Радою Академії та не підлягав зміні.
Присудження великої золотої медалі давало право нагородженим на «закордонне пенсіонерство» — поїздку від трьох до шести років зарубіжних країн задля вдосконалення за рахунок Академії мистецтв, до того ж грошове утримання виділялося досить щедреФінансування пенсіонерства, як і всієї Академії, перебувало у віданні Міністерства імператорського двору. Пенсіонери Академії отримували на рік 1500 рублів золотом.. Конкурсанти, які здобули велику золоту медаль, залишалися в Академії ще на рік; їм надавалася окрема майстерня, матеріали для роботи та щедре грошове утримання.
До числа «конкуруючих на велику золоту медаль» допускалися не всі, хто закінчує навчальний курс. Традиційно до конкурсу на велику золоту медаль Академії мистецтв допускалися лише найталановитіші випускники Академії, нагороджені на початок конкурсу малою золотою медаллю Академії «За успіх у малюванні».
До столітнього ювілею затвердження статуту Академії Катериною ІІ Рада Академії ухвалила рішення про зміну правил проведення конкурсу. За новими правилами претендентам дозволялося лише один раз брати участь у конкурсі, учні за класом жанрового живопису мали брати участь одночасно з учнями за класом історичного живопису, причому історичним живописцям не було надано право на вільне обрання сюжету картини. Замість обов'язкового сюжету конкурсантам наказувалося зобразити якесь почуття (сум, тугу за Вітчизною та інше) на задану загальну тему. З боку академічного начальства це був серйозний крок до об'єднання історичного жанрового живопису.
Як правило, на рік присуджувалася одна, рідко — дві золоті медалі. Однак керівництво Академії аж ніяк не підходило до цього питання бюрократично. Нашумілим прикладом було присудження (1871) п'яти золотих медалей за програму «Христос воскресає дочку Яїра» всім 5 конкурентам, серед яких були І. Ю. Рєпін і В. Д. Полєнов.
Відомі випускники
Айвазовський Іван Костянтинович Балавенський Федір Петрович Васильківський Сергій Іванович Врубель Михайло Олександрович Галімський Владислав Михайлович Горавський Аполінарій Гілярійович Гуржієнко Антон Михайлович Калмиков Григорій Одіссейович Кричевський Федір Григорович Куїнджі Архип Іванович Маковський Костянтин Єгорович Маковський Микола Єгорович Мурашко Микола Іванович Ніколаєв Володимир Миколайович Ніколаєв Іполит Володимирович Орловський Володимир Донатович Пархоменко Іван Кирилович Перетяткович Мар'ян Мар'янович Перов Василь Григорович Пимоненко Микола Корнилійович Покровський Володимир Миколайович Рєпін Ілля Юхимович Самокиш Микола Семенович Суриков Василь Іванович Трохименко Клим Цисс Григорій Іванович