Кита́йська літерату́ра є однією з найдавніших класичних літератур світу, її історія налічує більше трьох тисяч років.Van Pelt, T. Ancient Chinese civilization / Todd Van Pelt and Rupert Matthews; illustrations by Francesca D'Ottavi. — New York: Rosen Central, 2010. — 48 p. — P. 42. — ISBN 978-1-4042-8035-9. Появу китайської літератури пов'язують з розвитком писемності, зокрема з першими цзягувень, записами пророцтв на кістках тварин та черепахових панцирах, які датуються XVIII ст. до н. е., винаходом паперу у II ст. до н. е., розвитком каліграфії та ксилографії: У IX ст. стала поширеною практика дереворитництва, коли дерев'яні дощечки з вирізьбленими на них ієрогліфами стали використовуватися для друку значних за обсягом текстів, а у XII ст. було винайдено перший друкарський верстат з рухливими ієрогліфами.Van Pelt, T. Ancient Chinese civilization / Todd Van Pelt and Rupert Matthews; illustrations by Francesca D'Ottavi. — New York: Rosen Central, 2010. — 48 p. — P. 43. — ISBN 978-1-4042-8035-9.
Існує два найпоширеніших способи викладення історії китайської літератури — за жанровим поділом та за хронологічними межами династій. Якщо прихильники першого з цих підходів зустрічаються з проблемою висвітлення історичних умов, за яких було написано жанровий твір, то дослідники, які обирають за взірець політичну історію династій, зустрічаються з суперечностями там, де мова йде про безперервність «культурної історії» — наприклад, культурний вплив династії Тан (618—907) стає особливо помітним не в рік заснування цієї династії, а в 650 році, та залишається відчутним ще у перші шістдесят років після заснування династії Сун (960—1279).The Cambridge history of Chinese literature / edited by Kang-i Sun Chang and Stephen Owen. — Cambridge, UK ; New York: Cambridge University Press, 2010. — Vol. 1. — 711 p. — Р. xxviii. — ISBN 978-0-521-85558-7.
Зародження китайської літератури
Перші письмові тексти, які визначили появу та подальше формування китайської літератури, зокрема її поетичну традицію, датуються часами династії Чжоу (1122/1045-256 роки до н. е.), хоча цзягувень існували ще за часів династії Шан (1600—1027 роки до н. е.). Протягом цього періоду було створено значний корпус філософських текстів, історичних творів та поетичних збірок, деякі з яких можуть датуватися ще більш ранніми періодами. Найвідомішими авторами були: Конфуцій (), Лао-Цзи (), Чжуан-цзи (), Мен-цзи () та Мо-цзи (). Книга «Мистецтво війни», написана Сунь-цзи як військова стратегія, є також визначним пам'ятником літератури.
Твори Конфуція справили значний вплив на розвиток китайської культури, протягом правління династії Хань (206 до н. е. — 220 н. е.) конфуціанство було проголошене державною релігією. Праці, які редагував Конфуцій, було зібрано протягом династії Сун (960—1279) у конфуціанський класичний канон «У-цзін», до складу якого входила «Книга Перемін» (Ї-цзін), «Книга Пісень» (Ши цзін), «Книга записаних переказів» (Шу цзін), Книга обрядів (Лі цзі) та хроніка «Чуньцю».
Протягом цього періоду отримав визнання Цюй Юань (), який вважається одним із найкращих ліричних поетів Стародавнього Китаю. Вірші Цюй Юаня було зібрано у книзі «Чуські строфи».
Династія Хань (206 до н. е. — 220 н. е.)
Книга «Історичні записи» (Ши цзі, ) Сима Цяня () залишається не тільки важливою працею з китайської історії, але і пам'ятником літератури, який дотепер цитується в підручниках китайської мови. Протягом правління династії Хань з'явилися нові поетичні форми в межах двох поетичних традицій. Якщо перша з них наслідувала стиль поета Цюй Юаня та привела до виникнення описово стилю «фу» (), то друга слідувала чітким правилам просодії «Книги пісень». Відомим автором фу був Фу І. Ханські правителі наказували збирати старовинні народні пісні по віддалених провінціях імперії. В цей період розвинувся також прозовий жанр, в багатьох з текстів висловлювалися думки з приводу управління державою та давалися поради імператору.
Період між правліннями династій Хань та Тан (220—618) Наприкінці правління Східної династії Хань набула популярності пентасилабічна віршова форма (п'ять ієрогліфів у рядку). Такі державні діячі, як Цао Цао та Цао Пі, писали свої вірші у такому стилі, а останній винайшов форму гектасилабічного вірша.
Поетеса Цай Веньцзі (177—239) написала довгий вірш про те, як вона була в полоні у кочовиків хунну, використовуючи пентасилабічну форму, яку також можна було зустріти в народних піснях. Найбільш відомим був вірш про молоду жінку Хуа Мулань, яка пішла на війну з хунну, зайнявши місце свого батька.
Династія Тан (618—907) Епоху Тан розглядають як період одного з найвищих піднесень у китайській культурі. Завдяки соціальній та політичній стабільності, а також різноманітним культурним контактам саме в цей період було створено багато самобутніх праць, які збереглися до нашого часу.
Поезія
У 1703 році, за часів династії Цін (1644—1911), було видано імператорське зібрання творів 2 200 поетів епохи Тан (Лі Бо, Ду Фу, Ван Вей, Мен Хао-жань, Бо Цзюйі, Цуй Хао та інші), до якого увійшло близько 48 000 віршів. Отримали розвиток як класичні літературні форми — поезія стародавньою китайською (ши), любовна лірика (ци), ритмічна та римована проза (фу), так і сучасніші пента- та гептасилабічні поетичні форми, зокрема «люй-ши» (, «правильні вірші» з вісьмома рядками, серед яких було чотири римовані парні рядки та чотири неримовані непарні) та «цзюецзю» (, вірші з чотирма рядками по сім ієрогліфів у рядку).Эйдлин Л. З. Танская поэзия // Краткая литературная энциклопедия / Гл. ред. А. А. Сурков. — М.: Сов. энцикл., 1962—1978. Т. 7.
Протягом цього періоду були створені трактати, присвячені живопису та каліграфії, зокрема «Таємниці живопису», створення яких приписується художнику та поету Ван Вею. Також існувала літературна течія, представники якої, Хань Юй () та Лю Цзун'юань (), виступали за повернення до «стародавнього стилю» () ритмічної прози, притаманного поезії епохи Хань.
Проза Протягом правління династії Тан існувало жанрове розмаїття прозових творів, які традиційно поділялись на чотири групи: любовні новели, історичні романи, героїчні та фантастичні історії. Найбільш відомими були автори чуаньци (传奇),Сорокин В. Ф. Чуаньци // Краткая литературная энциклопедия / Гл. ред. А. А. Сурков. — М.: Сов. энцикл., 1962—1978. Т. 8: Флобер — Яшпал. — 1975. історій про дивовижне.Соколова И. И. Танская новелла // Краткая литературная энциклопедия / Гл. ред. А. А. Сурков. — М.: Сов. энцикл., 1962—1978. Т. 7. В той час як події у цих історіях відбувалися у реально існуючих місцях, зокрема у столиці Чан'ань, головні дійові особи взаємодіяли з фантастичними істотами. Лі Гунцзо () написав «Історію правителя Нанке» (南柯太守传), герой якої уві сні потрапляє в царство мурашок, тоді як у романі «Життєпис Жень» (), написаному Шень Цзицзи () у 781 році, розповідається історія молодого хлопця, який одружився з дівчиною, яка насправді була лисицею у людській подобі, про що він дізнався тільки після її смерті.
Даоський вчений Ду Гуантін (, 850—933) написав історичний роман «Чужинець з кучерявою бородою» (), в якому возвеличив засновника династії Суй імператора Суй Вень-ді (Ян Цзянь). Однією з найпопулярніших любовних новел була «Повість про красуню Лі» () Бо Сінцзяня (, 770—816), де розповідається історія молодого вченого, який закохався у куртизанку, тоді як серед фантастичних історій цінувалася збірка «Розповіді про загадкове та незвичайне» (), написана Ню Сен-чжу (, 780—848), «Розповіді з кімнати палацу» () Чжан Ю (834 −882), «Зібрання нечуваного» () Чжень Ханя ().
Династія Сун (c. 960—1279)
Попри те, що період правління династії Сун характеризувався неспокоєм та нестабільністю, під час нього стався розквіт китайського класичного мистецтва. Імператор Хуей-цзун () був живописцем, каліграфом та музикантом, водночас його талановитість не поширювалася на справи керування державою, тому правління Хуейцзуна поклало кінець історії Північної Сун. «Золоте століття» сунської поезії було позначене розвитком поетичного жанру ци, що прийшов у класичну поезію з народних пісень, його особливість полягала в тому, що він припускав існування рядків без фіксованої кількості ієрогліфів.
Поезія династії Сун переважно наслідувала взірці попередньої епохи, зокрема Ван Юйчен (, 954—1001) писав у стилі танського поета Бо Цзюйі (, 772—846). Сентиментальний стиль танського поета Лі Шан'іня (, 813—858) знайшов своє відображення у віршах поета Ян І (, 974—1020), представника школи Сикун (), що отримала назву від антології «Віршів на споріднені теми з Західного Куньлунь» ().
Серед поетів цієї школи найбільш відомими були Янь Шу (991—1055), Янь Цзидао (1030—1106), Фань Чжун'янь (989—1055) та Чжан Сянь (990—1078). Поет Лю Юн (987—1053) створив жанр маньци, або повільних ци, значне місце в яких займали описи природи. Поети школи Чанлі (), які вважали себе послідовниками танського поета Хань Юя (, 768—824), критикували сикунську школу, надаючи перевагу класичним формам поезії. Найвідомішим серед них був Оуян Сю (, 1007—1072).
Сунський поет Су Ши, або Су Дунпо (, 1037—1101), який був ще й прозаїком, живописцем та каліграфом, отримав визнання ще за свого життя, він писав пісні ци (), римовану прозу фу (), а також вірші старим та новим стилем ши (), найбільш відомим його твором є «Фу про подорож до червоної стіни» (). Одним із його учнів був засновник цзянсійської поетичної школи Хуан Тінцзянь (, 1045—1105), відомий як майстер опису пейзажів природи. Іншим відомим представником цієї школи був Чень Шидао (1053—1101).
Значно вдосконалив жанр ши Мей Яочень (1002—1060). Разом з ним розвивав соціальну тематику Су Шуньцінь (1008—1048). У період Південної Сун значно розвив цей жанр Ян Ваньлі (1127—1206).
У жанрі «ци» досяг успіхів не тільки Су Ши, але і поетка Лі Цінчжао (, 1084—1151) та поет-воїн Сінь Ціцзі (, 1140—1207). У пізнішому зібранні творів у жанрі «ци» поетів династії Сун () було вміщено близько 20 000 віршів, авторами яких були 1300 поетів та поеток цієї епохи.
Протягом правління династії Сун набув поширення феномен «біцзі» (), збірок художньої прози з авторськими коментарями укладача. У «Нотатках пана Сун Цзін-Веня» (), написаних Сун Ці (, 998—1061), розміщено знайти анекдоти, щоденникові записи, повідомлення про подорожі, а також історії про привидів, жарти та загадки. В цей же період виникли перші версії майбутніх класичних творів — «Роману трьох держав» та «Подорожі на Захід», а також були створені театри, які стали попередниками сучасної китайської опери.
Династія Юань (1261—1368)
У часи династії Юань було створено більш ніж 600 театральних п'єс, з яких до наших часів збереглося майже 160. Відомим драматургами були Ґуань Ханьцін, Бо Пу, Ґао Мін. Деякі з цих творів досі залишаються популярними у Китаї, де їх можна побачити в репертуарах традиційних театрів.
Правління монгольської династії призвело до поєднання різних культурних елементів, протягом цього часу було створено багато епічних творів, головними героями яких інколи були люди монгольського або тибетського походження. Відомим істориком кінця Юань та початку Мін був Тао Цзун'і. Найвідомішим поетом початку династії був Лу Чжи. На переході влади до династії Мін працював Ґао Ці (1336—1374).
Династія Мін (1368—1644)
Продовжують розвиватися традиції періоду Юань. Водночас відзначається підйом китайського патріотизму. Одним з його уособлень був Лю Цзі.
Період правління династії Мін став часом розквіту китайського класичного роману, протягом цього часу з'явилися такі твори як «Роман трьох держав», «Річкові заплави», «Квіти сливи в золотій вазі» та «Подорож на Захід». Події в «Романі трьох держав» відбуваються протягом історичного періоду Саньго, автор прикрасив виклад цих подій власними вигадками та драматичними елементами. В романі схвально описується правління династії Шу, тоді як імперія Вей змальовується уособленням зла. Погляди, викладені в романі, визначили загальне сприйняття цієї епохи.