Китайська писемність (; піньїнь: zhōngwén, «китайське письмо») — стародавній і загальновживаний спосіб запису китайської мови. Китайські ієрогліфи упорядковані за логосилабічним принципом, а не абетковим. Кожний знак — односилабічне слово, так звана логограма, або односилабічна складова певного слова. Ієрогліф або ієрогліфічна комбінація позначають фізичні об'єкти, абстрактні поняття або вимову.
Знаки китайської писемності, знані як китайські ієрогліфи (; піньїнь: hànzì, ханьцзи, «букви Хань»). Вони широко використовуються не лише в Китаї, але також в японській і корейській писемності, а до 1945 року вживалися на письмі у В'єтнамі. У контексті інтернаціоналізації, писемності, засновані на китайській, називають CJK (Chinese, Japanese, Korean) або CJKV (з додаванням Vietnamese). У 20 столітті китайська писемність пережила розкол через політичний розкол самого Китаю на КНР і Республіку Китай. В останній використовують традиційну систему письма, а в першій — спрощену.
Кількість китайських ієрогліфів, згідно з китайським класичним словником Кансі, становить 47 035 знаків. Більше половини з них є архаїзмами і у сучасній китайській мові не вживається. Зазвичай, освічений китаєць повинен знати 4—5 тисяч ієрогліфів. Окрім ієрогліфів існує також спеціальна латиниця для фонетичної передачі китайської мови.
Історія виникнення
Вік китайської писемності постійно уточнюється. Останні дослідження датують появу китайської ієрогліфіки 6 тисячоліттям до н. е.BBC NEWS — Asia-Pacific — Chinese writing '8,000 years old' ; .
Писемність Цзяху неолітичної культури Пейліган (близько 6600 р. до н. е.) зовні нагадує сучасні китайські ієрогліфи. Однак їхня схожість оманлива, оскільки стародавні прототипи сучасних китайських ієрогліфів виглядали інакше. Хронологічної наступності між символами Цзяху і найдавнішими китайськими ієрогліфами немає. Найімовірніше, це була тупикова гілка писемності або взагалі не писемність.
Згідно з переказами, ієрогліфи винайшов Цан Цзє, придворний історіограф міфічного імператора Хуан Ді. До цього китайці нібито користувалися вузликовим письмом. Згадка про це наводиться у «Даодецзіні» і коментарі до «Ї цзіну».
Найдавніші китайські записи робилися на черепахових панцирах і лопатках великої рогатої худоби. Вони фіксували результати ворожінь. Такі тексти отримали назву цзяґувень (甲骨文). Перші зразки китайської писемності відносяться до останнього періоду правління династії Шан (найдавніші — до XVII століття до н. е.).
Пізніше виникла технологія бронзового литва, і з'являються написи на бронзових судинах. Ці тексти отримали назву цзіньвень (金文). Написи на бронзових судинах попередньо видавлювалися на глиняній формі, відбувалася стандартизація ієрогліфів, вони починали вписуватися в квадрат.
Піктограми та ідеограми Основу ієрогліфічної писемності складають найпростіші образотворчі і вказівні знаки.
Вказівні До таких знаків відносяться, наприклад, 上 шан і 下 ся, де їх значення «верх» і «низ» позначені вертикаллю над і під горизонтальною лінією, яка ніби імітує вказівний жест. Однак поєднання навіть найпростіших вказівних знаків можуть запозичувати для передачі більш складних і навіть абстрактних понять. Так, вираз 上 … 下 шан … ся означає, в залежності від контексту, не тільки «верхи … низи», «керівники … підлеглі», але і «з одного боку … з іншого боку».
Образотворчі Образотворчі ієрогліфи спочатку були примітивним малюнком. Наприклад, рот зображувався півколом, опуклістю вниз, з поперечною лінією зверху; таке походження ієрогліфа 口 коу «рот». Дуга опуклістю вгору і точки під нею служили зображенням неба і крапель; така первісна форма ієрогліфа 雨 юй «дощ». З плином часу малюнки схематизували, і врешті-решт вони набули сучасного вигляду, де від початкової зображувальності не залишилося і сліду. Жоден ієрогліф не зберігся в тій формі, в якій він мав безпосередньо зрозумілу піктографічну виразність. Значення всіх рисуночних знаків, а отже, і всіх найпростіших лексично значущих елементів ієрогліфіки, зараз зовсім умовне.
У китайській писемності рисункові знаки, піктограми, становлять незначну меншість. Набагато значніше число, так званих, ідеограм. Наприклад, ієрогліф 立 лі спочатку мав вигляд малюнка людини, що стоїть, розставивши ноги, до цього зображення додана горизонтальна риска внизу. Водночас цей малюнок являв собою зображення не людини як такої, а її пози, і означав «стояти». У складній ідеограмі умовний сенс випливає зі співвідношення значень частин. Наприклад, ієрогліф 命 мін у первинній формі зображував споруду — святилище або житло правителя (верхня частина ієрогліфа з рискою під нею — зображення даху), перед нею уклінну фігуру людини і зліва від неї рот (в нинішній формі частини 立 і 口); все це зображувало шанобливе вислуховування веління, звідки значення ієрогліфа — «наказ». Як видно з цього прикладу, значення давньої ідеограми, як правило, зрозуміло тільки у світлі тих культурно-історичних умов, в яких вона створювалася.
Ідеограми продовжували складатися і з готових графічних елементів, що вже втратили образотворчий характер і набули чисто умовне значення. Таке походження більшості ієрогліфів, зміст яких в їхньому нинішньому вигляді пов'язаний зі значенням елементів, що входять до них. Такий, наприклад, ієрогліф 伐 фа, який складається з елементів 人 жень «людина» і 戈 ге «спис», і значить тепер «рубати», а спочатку — «ударяти списом (ворога)».
Фоноідеограми Більшість ієрогліфів не є ані простими образотворчими знаками, ані ідеограм, і належить до третього, змішаного типу, так званих, фоноідеограм. Одна з частин фоноідеографічного ієрогліфа має назву фонетик, інша — детермінатив. Слово, що позначається ієрогліфом, фонетично тотожне або близьке речі, яку позначає фонетик. Іншими словами, читання знака в цілому приблизно збігається з читанням однієї його частини. Наприклад, ієрогліфи 诽 «злословити, чорнити, паплюжити» і 非, одне зі значень якого «поганий, дурний, зло», обидва вимовляються фей; знаки 柑 «апельсин» і 甘 «солодкий» читаются гань, а знак 蚶 «устриця» — хань. Інша частина знака має ідеографічне значення, тобто визначає область, до якої належить конкретне значення цього знаку, чому і називається «детермінатив».
Існувало два способи створення фоноідеографічних знаків: по-перше, фоноідеографічні ієрогліфи з'являлися в результаті позначення нового похідного значення якого-небудь слова новим ієрогліфом, що складається з початкового ієрогліфа і доданого до нього детермінатива. Звучання обох знаків в цьому випадку залишалося однаковим, оскільки вони мали різні значення одного слова. Наприклад, коли слово фей 非 крім значення «поганий, дурний, зло» набуло значення «злословити», був створений новий знак 诽 шляхом додавання детермінатива 言 янь «слово». Згодом наявність окремого ієрогліфа для кожного значення призводила до розпаду спочатку єдиного слова на два окремих. Розвиток кожного з них міг відбуватися різними шляхами і приводити до значного ослаблення зв'язку між ними.
По-друге, фоноідеографічні ієрогліфи з'являлися в результаті позначення деякого слова новим ієрогліфом, що складається із вже існуючого ієрогліфа з тим самим звучанням (тобто позначає омонімічне слово) і доданого до нього детермінатива. Давньокитайська мова була багатою на омоніми, оскільки число односкладових слів у ній переважало, а кількість самих складів, за умовами її фонетичної системи, було обмеженим. Таким чином, неважко було знайти омонімічне слово і шляхом додавання детермінатива до означуваного ієрогліфа надати останньому нове значення. Так, для позначення слова хань 蚶 «устриця» використаний як фонетик схожий за звучанням знак гань 甘, значення якого «солодкий». До нього долучено детермінатів 虫 чун, який вказує, що значення цього ієрогліфа належить до світу комах, слимаків, тобто створений знак 蚶.
Було б досить легко вивчити читання ієрогліфів, завчивши читання наявних у їх складі фонетиків. Проте звучання первісних фонетиків зазнало багатьох змін: у самому Китаї — впродовж багатовікового існування ієрогліфів, в Японії — при запозиченні ієрогліфів і перетворенні китайського слова в он. Внаслідок цього в наш час майже жоден графічний елемент, який служить фонетиком, не має постійного читання навіть в Китаї і тим більше в Японії. Таким чином, із зовнішнього вигляду ієрогліфа не можна в більшості випадків нічого дізнатися про його читання.
Сполучення ієрогліфів Важливо відзначити, що ієрогліфи вживаються для позначення відповідних понять як самостійно, так і в складі сполучень декількох (двох, трьох і більше) ієрогліфів. Спрощено це можна пояснити наступним чином. Ієрогліф за своїм походженням — знак, що позначає односкладове слово або односкладову морфему. Якщо йти по шляху позначення всього різноманіття слів відповідними їм і відмінними за виглядом ієрогліфами, то в підсумку доведеться оперувати системою письма, що нараховує сотні тисяч знаків. Замість цього багатоскладові китайські слова записують кількома ієрогліфами — за принципом один знак на склад (який, як правило, відповідає одній морфемі).
Корінь + суфікс Наприклад, корінь 鸟 (, «птах»), поєднуючись із популярним суфіксом 儿 (er, в його значенні зменшувального суфікса) утворює слово r (Niǎo er) (пташка), що записується 鸟儿. Корінь 瓜 (, гарбуз) зі зменшувальним суфіксом 子 (Zi «насіння», «сім'я») дає 瓜子 ( — гарбузова або соняшникова насінинка).
Корінь + корінь Потужним словоутворюючим прийомом в китайській мові є поєднання двох коренів. На зразок таких українських слів як «пароплав», «далекобійний», значення коренів у взаємодії описують значення поняття, означуваного складеним словом. Наприклад, назви транспортних засобів — часто двокорінні (або навіть більш складні) слова, до складу яких входить корінь 车 че(«візок»):
火车 huǒchē «поїзд» (в узагальненому сенсі, як вид транспорту) (з 火 huǒ «вогонь»); 列车 lièchē «склад (поїзда)» (з 列 liè, «сполучати»); 汽车 qìchē «автомобіль» (з 汽 qì, «газ»).
Назви різного роду місць часто формуються з коренем 场 chǎng («місце, майданчик»):
农场 nóngchǎng «ферма» (з 农 nóng, «сільське господарство»); 工场 gōngchǎng «завод» (з 工 gōng, «робота»); 战场 zhànchǎng «поле бою» (з 战 zhàn, «війна»).
У багатьох випадках один з коренів, що входять в складне слово, втрачає своє первинне значення, і використовується майже як суфікс. Наприклад, корінь «народжуватися» 生 шен утворює такі слова як xuésheng 学生 «студент» (із коренем «вчитися» 学 xué), або yīshēng 医生 «лікар» (із коренем «медицина» 医 yī).
Крім цього поєднання двох протилежних за змістом коренів можуть утворювати слово, пов'язане за змістом з ними обома, чи якесь абстрактне поняття:
东西 «річ» (东 — «схід», 西 — «захід») (другий елемент у цьому випадку приймає нейтральний тон); 大小 «розмір» (大 — «великий», 小 — «маленький»). 多少 «скільки» (多 — «багато», 少 — «мало»).
Таким шляхом, обмеженим (хоча і значним) числом ієрогліфів, які мають певні значення, можна позначити широке різноманіття понять.
Багатоскладові морфеми На відміну від української мови, багатоскладові морфеми мало поширені в китайській мові. Виходячи з існуючого правила — один ієрогліф на склад, для складів таких морфем використовується кілька ієрогліфів, які не мають значення окремо один від одного.
Наприклад, слово shānhú («корал», запозичення з перської) важко розбити на складові частини, що мають незалежний сенс. Природно вважати, що воно складається з одного двоскладового кореня. Однак, оскільки воно двоскладове, його записують двома ієрогліфами 珊瑚. Кожен з них (珊 shān і 瑚 hú) зараз не має ніякого іншого значення, крім як «перший склад слова shānhú» і «другий склад слова shānhú», і окремо не використовується (за винятком, можливо, скорочень). У своїх споконвічних значеннях 珊 і 瑚 більше не вживаються. Інший приклад широко відомий — 蝴蝶 húdié «метелик». З ієрогліфів, що використовуються для його запису, 蝴 (hú) практично ніколи не використовується самостійно, а 蝶 (dié) використовується хіба що в декількох складних словах книжкового характеру (蝶骨, diégǔ, «клиноподібна кістка»), (, тобто буквально «метеликоподібна кістка»).