Би́тва під Лю́баром відбулася 16—26 вересня 1660 року під час Московсько-польської війни 1654—1667. Польські війська в союзі з кримсько-татарським військом та козаками Івана Виговського зійшлися в бою з московською армією під командуванням боярина Василя Шереметьєва і козаками наказного гетьмана Війська Запорозького Тимоша Цюцюри.
Передісторія У 1660 році командування московських військ почало підготовку наступу на Львів. У Києві збиралися війська під командуванням боярина Василя Шереметьєва. За планами, чисельність московських військ повинна була скласти близько 19 000 чоловік, але через події в Литві мобілізувати вдалося тільки 15 000 чоловік. У липні 1660 польсько-литовські війська в Литві вийшли до Дніпра, взяли Шклов і перерізали цю водну комунікацію. В результаті відправка по річці полків корпусу князя Костянтина Щербатова із Смоленська до Києва не відбулася.
У травні 1660 до Києва прийшли козацькі лівобережні полки наказного гетьмана Тимоша Цюцюри, всього близько 20 000 чоловік. Спільно з армією Шереметьєва повинно було діяти козацьке військо (від 20 до 30 000 осіб) під керівництвом гетьмана Юрія Хмельницького, з'єднання з яким передбачалося під Слободищем. Гетьман повинен був рухатися вздовж правого боку Дніпра з метою попередження з'єднання польсько-литовської армії з військом Кримського хана. Хмельницький так само виділив окремий загін козаків для прикриття кордону з Кримським ханством, надавши для посилення Черкаський і Канівський полки.
У Шереметьєва були великі плани походу і бажання наступати вглиб Польщі, які цілком підтримував Цюцюра. З усіх воєвод тільки князь Григорій Козловський виступав проти цього, переконуючи Шереметьєва, що не можна довіряти козакам, які неодноразово зраджували своїм союзникам і не варто йти в Польщу. Потрібно чекати ворога в Гетьманщині, зміцнюючи міста, але його думку не було почуто.Герасимчук В. Чуднівська кампанія 1660 р. — Львів, 1913. — c. 14 17 серпня 1660 московський воєвода почав похід на Львів. 25 серпня до нього приєднався, вийшовши з Умані, загін князя Григорія Козловського. В результаті, в армії Шереметьєва перебували 15 031 чоловік московського війська з 33 гарматами і близько 20 000 чоловік Війська Запорозького з 7 гарматами. По дорозі воєвода залишив 1 000 чоловік в гарнізоні Чуднова.
Дізнавшись про наступ московського війська, польський король направив свої війська назустріч ворогові. З Луцька виступили польські війська польного гетьмана коронного Єжи Любомирського чисельністю близько 15-19 тис. осіб. На Поділлі до військ Любомирського приєднався загін козаків Івана Виговського чисельністю від 1 500 до 2 000 чоловік. Близько Костянтинова (тепер — м. Старокостянтинів) Любомирський з'єднався з армією Великого гетьмана коронного Станіслава Потоцького (близько 8 000 чоловік), сформованою в Тернополі.
Тим часом, Шереметьєв підійшов до Котельні (скоріше за все, до теперішньої Старої Котельні), де дізнався що польська армія стоїть в Меджибожі. Одночасно, Хмельницький не зміг зупинити татарську орду. 26 серпня татарська армія нуреддин-султана Мурад Ґерая і царевича Сафа Ґерая, чисельністю близько 15 000 чоловік, з'єдналися з польськими військами.
7 вересня до Великого коронного гетьмана Станіслава Ревери Потоцького під Костянтинів прибула татарська корогва Олександра Кричинського. Полонені козаки надмірно оцінювали московсько-козацьку армію Василя Шереметьєва у 80 000 вояків і 40 гармат; вони свідчили, що це військо повинне йти на Тернопіль через Чуднів. Це було результатом неправдивої інформації, яку розповсюджував московський воєвода.
Він вважав, що Потоцький з 6 000 війська стоїть лише під Тернополем, а Гетьман польний коронний Єжи-Себастьян Любомирський знаходиться ще за Віслою. Для того, щоб скористатися цією ситуацією, московський полководець прагнув знищити Потоцького — в результаті цього відкрилась би дорога на Львів. 9 вересня польське командування вирішило скористатися помилкою противника, який не очікував такої кількості польського війська, заскочити та знищити його до появи Юрія Хмельницького, і, в той же день армія польська рушила на Шереметьєва.
9 вересня передові загони супротивників зустрілися під Бердичевом. До останнього моменту Шереметьєв не знав про з'єднання Потоцького з Любомирським і вважав, що проти нього діють незначні сили коронного гетьмана і кримсько-татарського війська. Воєвода, упевнений у своїй перевазі, йшов без охорони тилів. 12 вересня він досягнув Чуднова, де дізнався про загони козаків, які стояли за 26 км від Меджибожа і йшли йому на допомогу. Шереметьєв вирішив дочекатися їх до 16 вересня.
Зустрічний бій
Через складні умови місцевості польська армія лише 11 вересня досягнула Острополя (тепер — с. Старий Остропіль), де, після короткого відпочинку, вона зустріла день 12 вересня. 14 вересня поляки дізналися про присутність противника на відстані близько 11 км від Любара. З найближчого пагорба можна було побачити авангард московсько-козацького війська та його основні сили, котрі марширували на Любар. Попри те, що піхота і артилерія були ще в тилу, Любомирський та Потоцький вирішили скористатися нагодою і відразу вдарити по авангарду противника, який нічого не підозрював. Вони послали панцерну корогву Яна Клопотовського із завданням обійти ворожий авангард. Разом з тим близько 13 години в лоб вдарили татари 2 000-ми війська, завдавши тяжких втрат кільком сотням козаків. Попри це, значна частина козаків, продовжуючи вести інтенсивний вогонь, який повністю відібрав у татар охоту воювати, встигнула відступити до табору. Табір зайняв зручну позицію в сусідньому гаю.
На допомогу татарам вирушила кіннота Івана Виговського і польного писаря коронного Яна Сапєги. Драгуни під командуванням фон Бокума, приховані за лісом, вкрили табір вогнем своїх мушкетів. Козаки не витримали і почали поспішно відступати до основних сил, які підтягувались. Однак, відразу ж після виходу з гаю, кинулася на козаків польська кіннота. Тільки залишки розбитого авангарду московсько-козацького війська принесли Шереметьєву новини про небезпеку. Воєвода був вражений даною ситуацією і не знав, що й думати. Нарешті, щоб захистити свою армію, він відправив московську кінноту, на яку одразу ж напав полк Сапєги за підтримки татар. Московська кіннота мала велику чисельну перевагу. Незважаючи на втрати, понесені в результаті удару польської кавалерії, вона вистояла, а потім сама, користуючись перевагою, стала тіснити поляків, які за допомогою наступаючої темряви відступили з поля бою. Зустрічний бій, який тривав 5 годин, закінчився. Московсько-козацькі втрати склали кілька сотень людей, в той час як поляки втратили кілька людей. Татари традиційно понесли дуже незначні втрати.
Московсько-козацьке військо в окопах
Поляки після битви відступили під Любар, чекаючи на піхоту та артилерію, які підтягнулися в ніч з 14 на 15 вересня. Московське військо почало окопуватися. Василь Шереметьєв тільки зараз почав здогадуватися, що він має перед собою могутню коронну армію, а не маленький корпус Потоцького, як вважав раніше. Якщо він ще й мав якісь сумніви, то на наступного дня, побачивши все військо польське (близько 30 000 чоловік), повністю усвідомив, в якій страшній ситуації він опинився. Побачивши, що стоячій перед ним силі додатково допомагають 15 000 татар, московський воєвода наказав всій армії сховатися в таборі. Московсько-козацьке військо (близько 50 000 солдатів), окопавшись, стояло фронтом на південний захід, ліве крило притулилось до Чуднова, а праве до Любара. Ця позиція, хоча й була зручною для оборони, не забезпечувала достатню кількість води та їжі. На правому крилі стояли козаки, а зліва московити.
Польсько-татарський табір став на південь від пагорба, ліве крило впиралося в річку Случ, а праве було відтягнуте. Зайнята позиція давала польсько-татарському війську легкий доступ як до води, так і до провіанту.
15 вересня два війська почали обстрілювати позиції супротивника артилерійським вогнем. 16 вересня війська Шереметьєва закінчили будівництво польових укріплень. Вони залишилися задоволені виконаною роботою, вважаючи свої позиції стійкими до штурму.
Битва основних сил
Битва почалася з перестрілки, потім опівдні польсько-татарські війська вийшли в поле, далеко від своїх укріплень. Вони були вишикувані традиційним способом, тобто піхота і артилерія в центрі, кіннота з драгунами на флангах. Гетьман польний коронний Єжи-Себастьян Любомирський стояв навпроти козацького війська Цюцюри, а гетьман Станіслав Ревера Потоцький мав перед собою московську армію. Татари перебували попереду і на флангах: на крайньому правому крилі — Нуреддин Мурад Ґерай, на крайньому лівому — Сафа ҐерайГерасимчук В. Чуднівська кампанія 1660 р. — Львів, 1913. — c. 27-37.
Московсько-козацьке військо чекало в укріпленому таборі, сподіваючись, що противник виснажиться штурмуючи їх. Щоб спровокувати армію противника до нападу, частина сил Шереметьєва періодично виходила за межі укріплень, а потім відступала. Великий бій почався близько полудня «за високий пагорб, що лежав між лівим крилом московського і правим крилом польського війська». Московський воєвода віддав наказ 4 ротам піхоти з 4 гарматами зайняти цей пагорб і утримувати його за будь-яку ціну, тому що з цієї важливої позиції можна було обстрілювати його військаГерасимчук В. Чуднівська кампанія 1660 р. — Львів, 1913. — c. 37. Польська кавалерія ціною великих втрат прогнала частину московської піхоти з цього пагорба, який охороняв доступ до ворожих позицій. Здобуту позицію зайняли драгуни фон Бокума. Натомість, московська кавалерія вибила польських драгунів з пагорба. Згодом, кілька загонів польської піхоти підтримали драгунів, і, в результаті, пагорб опинився у польських руках. Війська Шереметьєва вперто намагалися відбити пагорб, але подальші атаки московської піхоти були відбиті. Коли воєвода для захоплення пагорба знову кинув кінноту, Потоцький кинув на неї дві панцерні корогви, «закипіла гаряча битва, билися з великим завзяттям і напругою, то одні, то інші брали гору. Зрештою московська кіннота, зазнавши великих втрат, стала відступати. Ще деякий час билася піхота, але й вона також відступила».
Поляки переслідували їх аж до валів табору московсько-козацького війська. Шереметьєв, зайнятий обороною табору, не зміг надати допомогу захисникам пагорба. Під час цієї битви польське ліве крило Любомирського атакувало козаків Цюцюри, які займали правий бік московсько-козацького табору.
Козаки, в свою чергу, почали насипати шанці перед своїм обозом і, таким чином, поступово наблизилися до лінії військ Любомирського. Підійшовши на достатню відстань, вони почали стріляти з рушниць. Гетьман кинув проти них легку кавалерію, яка витіснила козаків. Наступ полків Яна Собеського, Яна Сапєги та Івана Виговського витіснив козаків до табору. Покинуті шанці зайняли німецькі піхотні полки під командуванням Степана Немирича і генералів Кшиштофа Корицького та Ернеста Магнуса Гроттхауза. Піхота кинулася в атаку на вали козацького табору, і, незважаючи на успіх, цей випад був відмінений Любомирським через настання сутінків.
Втрати московського війська склали близько 1 000 убитими і пораненими, козаки втратили 500 чоловік убитими і пораненими, а також, три залишені шанці. Польські війська втратили менше 100 вбитими і 200 пораненими. Цей бій задовольнив Шереметьєва, адже він вважав, що відкрита битва призведе до неминучої катастрофи. Тому він вирішив ще краще окопатися, перейти до оборони й спробувати нічні рейди. Опинившись в оточенні численних польсько-татарських сил, воєвода ще не думав про відступ. Шереметьєв розраховував на допомогу гетьмана, який міг би змінити хід усієї кампанії. Але Хмельницький не з'явився, татарські загони перерізали дороги, запаси продовольства московського-козацького війська виснажувалися.