Чехослова́цька Соціалісти́чна Респу́бліка, ЧССР (, скор. ČSSR) — офіційна назва Чехословаччини, прийнята під час зміни конституції країни 11 липня 1960 року та діяла до 28 березня 1990 року, коли її було змінено на Чеська і Словацька Федеративна Республіка. 1 січня 1993 року ця країна розпалася на дві суверенні держави — Чехію та Словаччину.
Історичні рамки існування назви ЧССР лише частково перекривають період існування Чехословаччини як соціалістичної держави — однієї з країн народної демократії, співзасновниці й учасниці Варшавського договору.
Конституція 1960 року та новий адміністративний устрій 5—7 липня 1960 року в Празі пройшла загальнодержавна конференція КПЧ, яка констатувала перемогу соціалістичних виробничих відносин (за збереження обмеженої приватної власності). 11 липня 1960 року Національні збори прийняли нову конституцію, за якою країна почала йменуватись Чехословацькою Соціалістичною Республікою — ЧССР. Невдовзі після цього на базі економічного районування, розробленого ще у 1950-х роках, було запроваджено новий адміністративно-територіальний поділ.
Економічне районування ЧССР (статистика за 1974—1975 роки) Області та прирівняні до них міста Адмін. центрПлощаНаселенняДоля у виробництві км²%%тис.чол.%%пром.с/г ПрагаPraha—4970,39 %11767,85 %8,7 %— IЦентральночеськаStředočeský krajПрага110028,60 %11397,61 %8,4 %13,5 % IIПівденночеськаJihočeský krajЧеске-Будейовице113478,87 %6764,51 %3,3 %8,0 % IIIЗахідночеськаZápadočeský krajПльзень108728,50 %8805,88 %4,6 %5,7 % IVПівнічночеськаSeveročeský krajУсті-над-Лабою78106,11 %11497,67 %10,8 %4,9 % VСхідночеськаVýchodočeský krajГрадець-Кралове112408,79 %12348,24 %8,7 %10,9 % VIПівденноморавськаJihomoravský krajБрно1502911,75 %200513,39 %11,4 %16,9 % VIIПівнічноморавськаSeveromoravský krajОстрава110668,65 %189912,68 %18,3 %9,3 % ЧСРČSRПрага7886361,67 %1015867,84 %74,2 %69,2 % БратиславаBratislava—3680,29 %3502,34 %5,3 %— VIIIЗахіднословацькаZápadoslovenský krajБратислава1449111,33 %164811,01 %5,5 %17,5 % IXЦентральнословацькаStredoslovenský krajБанська Бистриця1797614,06 %14779,86 %9,0 %6,3 % XСхіднословацькаVýchodoslovenský krajКошиці1617912,65 %13418,96 %6,0 %7,0 % ССРSSRБратислава4901438,33 %481532,16 %25,8 %30,8 % ЧССРПрага127877100,0 %14973100,0 %100,0 %100,0 %
З 1 січня 1969 року набув чинності Конституційний закон про Чехословацьку федерацію (№ 143/1968 Sb.) , за яким унітарна держава була перетворена на федерацію двох рівноправних республік — Чехії та Словаччини .
Населення Населення (1991): 15.6 мільйонів, національний склад: чехи — 62,8 %, словаки — 31 %, угорці — 3,8 %, цигани — 0,7 %, сілезці — 0,3 %. Також до складу входили люди інших національностей — русини, українці, німці, поляки та євреї.
Природний приріст — 2,7 % в 1985 році, 1,7 % в 1990 році.
У 1989 році тривалість життя становила 67,7 років для чоловіків і 75,3 років для жінок. 23,1 % населення було молодше 15 років, а 19 % були у віці старше 60 років.
Щільність населення в 1986 році становила приблизно 121 осіб на квадратний кілометр. Найбільш населений географічний регіон — Моравія, 154 людини на квадратний кілометр. Середній показник для Чехії був близько 120 осіб, а для Словаччини — близько 106 осіб. Найбільші міста станом на січень 1986 року:
Прага (Чехія) — 1,2 млн осіб Братислава (Словаччина) — 417 103 осіб Брно (Чехія) — 385 684 осіб Острава (Чехія) — 327 791 осіб Кошиці (Словаччина) — 222 175 осіб Пльзень (Чехія) — 175 244.
Економіка
ЧССР в системі міжнародного розподілу праці Географічне положення «на перехрестях» найважливіших транс-європейських комунікацій, включаючи водні (з Лаби на північ й Дунаєм на південь), дозволило, за наявності власних запасів різних видів вугілля, компенсувати ввезенням відносну нестачу залізорудної сировини. На цій основі вже до кінця XIX століття власна металургійна база сприяла орієнтації чеської індустрії на машинобудування, у складі якого виділялось транспортне.
Словаччина ж, яка адміністративно входила до складу Угорського королівства, доповнювала економічний комплекс регіону не тільки своїм аграрним сектором, але й гірничим виробництвом. Словацьке Рудогір'я, поряд із Рудними горами Чехії, тривалий час наповнювало казну золотом і сріблом, а промисловість в цілому — ресурсами первісного нагромадження капіталу. Втім, до кінця XIX століття запаси золота у Словаччині було практично вичерпано, натомість у 1898 році Чехія з 371 т золотої руди вилучила 59,86 кг золота, і крім того видобула понад 39,5 т срібла.
Галузева спеціалізація промисловості Чехословаччини складалась за доби промислового перевороту XIX століття в рамках Австро-Угорщини, де ці землі були найбільш розвинутим зі слов'янських регіонів цієї великої багатонаціональної імперії Габсбургів. За оцінками початку XX століття окремо взяте Богемське королівство (особливо його північна місцевість) за ступенем розвитку промисловості взагалі посідало перше місце у всій Австро-Угорській монархії.
Місце знову утвореної 1918 року Чехословаччини в системі міжнародного розподілу праці було вирішено, з одного боку — внутрішньогосподарчими товаропотоками колишньої Австро-Угорщини (стали «міжнародними» з появою нових кордонів), а з іншого — орієнтацією, в основному, на Західну Європу, де серед зовнішньоторгових партнерів домінувала Німеччина.
У 1949 році Чехословаччина виступила співзасновником РЕВ — міждержавної організації соціалістичних країн за координацією зовнішньоекономічних зв'язків та національних програм і планів їх економічного розвитку.
В межах РЕВ Чехословаччина разом з Угорщиною, Югославією та, частково, Румунією ніби реінтегрували єдиний економічний простір колишньої Австро-Угорщини, розділений 1918 року державними і митними перепонами. Фактично, із земель цієї імперії за межами РЕВ залишалась тільки Австрія. Всередині РЕВ відновлювалась також і економічна взаємодія з північними сусідами ЧССР — Німеччиною (НДР) та Польщею. Зі свого боку СРСР узяв на себе в РЕВ роль основного постачальника металів, нафтогазової сировини й електроенергії для промисловості ЧССР, та, відповідно, покупців чехословацької продукції.
Повоєнні перетворення 5 квітня 1945 року президент Бенеш затвердив відновлення економіки Чехословаччини. Націоналізація колишніх приватних підприємств і банків була у цій програмі не самоціллю, а способом організації діяльності економіки за умов необхідності покарання колабораціоністів та інакодумців. За декретом про недійсність майново-правових відносин, що виникли за років окупації (19 травня 1945 року) все майно виробничого призначення, що належало колабораціоністам, мало бути безповоротно передано до народного управління. Однак при цьому за декретом 24 жовтня 1945 року власники націоналізованих копалень та крупних промислових підприємств (з-поміж незаплямованих співробітництвом з нацистами) отримували компенсацію.
Таким чином до рук держави цілком перейшла енергетика, вугільна, металургійна, основна частина хімічної промисловості та підприємства військово-промислового комплексу, а також акціонерні банки і страхкаси. У решті галузей були націоналізовані (з викупом) підприємства з чисельністю не менше за 150 осіб. Як наслідок, доля промислового виробництва, переданого з приватної у державну власністьПравова форма народного підприємства запроваджена президентськими декретами 24 жовтня 1945 року (100/1945 — 103/1945).), склала 80 %.
Декретом від 12 червня 1945 року були конфісковані усі землі, що належали німецьким та угорським поміщикам, а також тим, хто співробітничав із німецькими, угорськими та (у 1938-39 роках) польськими окупантами. Для розвитку аграрної реформи, проголошеної ще у 1919 році, у червні 1947 року було прийнято закон, що передбачав подальше зниження верхньої межі розмірів приватних землеволодінь.
Кошицька програма стала для Чехословаччини масштабним досвідом макроекономічного регулювання економіки, орієнтованої на ринок. Остаточно завдання повоєнного відновлення економіки вирішив перший п'ятирічний план 1949-53 років: рівень промислового виробництва сягнув 119 % відносно до останнього мирного, 1937 року.
Машинобудування, пальне й енергетика У межах РЕВ Чехословаччина узяла курс на подальший розвиток машинобудування як ключової галузі своєї економіки. Відбувся важливий структурний зсув: доля машинобудування, яка становила у 1930 році 1/5 (21 %), зросла до 1960 року до 1/3 (33,4 %), і продовжувала зберігатись приблизно на тому ж рівні у 1970-1980-х роках. Питома вага металургії — несприятливої для екології галузі з виплавки металів на вугіллі — навпаки, скоротилась із 21 % у 1930 році до 7,4-7,5 % у 1960-1970-х рр., в тому числі завдяки імпорту прокату (у 1987—1988 роках поставки СРСР становили 62-67 млн тВнешняя торговля СССР, С. 187 ).
Питома вага паливно-енергетичних галузей за числом зайнятих (1930 — 10,1 %; 1960 — 9,9 %, 1976 — 8 %) показувала незначне зниження, однак на цьому тлі у 1960-70-х рр. відбувся суттєвий структурний зсув, пов'язаний із будівництвом нафтопроводу «Дружба». При тому, що видобуток бурого вугілля продовжував зростати (1960 — 57,9; 1970 — 81,3 і 1976 — 89,5 млн т), на роль основного енергоносія в економіці ЧССР постали нафта й газ. У 1987 році СРСР поставив до ЧССР майже 17 млн т нафти на 2,6 млрд валютних карбованців; на 1,2 млрд карбованців — газу, а також 3,7 млрд кВт-год електроенергії. На цій матеріальній основі соціалістична Чехословаччина зберегла та якісно розвинула провідні галузі своєї міжнародної спеціалізації. Одночасно відбувалось і прискорене створення індустріального потенціалу Словаччини.
У металургії, окрім модернізації старих заводів у Чехії (Острава, Тршинець, Кладно), звели два нових крупних комбінати — один в Остраві та інший у східнословацькому місті Кошиці. При цьому Середня та Північна Словаччина почали спеціалізуватись на випуску спеціальних феросплавів. В рамках інтеграційних програм РЕВ у Словаччині (Жара-на-Гроні) було зведено алюмінієвий завод, що працює на бокситах з Угорщини.
Історично провідною машинобудівною підгалуззю країни (близько третини вартості продукції) було й залишилось виробництво рейкових (тепловози, електровози, залізничні й трамвайні вагони) і колісних (автомобілі, тролейбуси, мотоцикли) транспортних засобів.
В Україні добре знайомі багато модифікацій тролейбусів Škoda, які експлуатувались з початку 1960-х років у багатьох містах СРСР, а також на найдовшій тролейбусній системі у світі, що поєднує Сімферополь з курортами Південного берегу Криму, довжиною 96 км:
Продовжувався розвиток авіабудування, що розпочалось ще 1919 року. З будівництвом верфі у Комарно (Словаччина) з'явилось річкове суднобудування, а заводу в Брно — і тракторобудування.
Виробництво сучасного озброєння в Чехословаччині також має давню передісторію. Підприємства Богемії та Моравії були однією з найважливіших складових військово-промислового потенціалу Третього Райху, постачаючи у вермахт двигуни, бронетехніку та стрілецьку зброю, включаючи протитанкову . Після Другої світової війни Чехословаччина повернулась на світовий ринок зброї як самостійний експортер — в тому числі за межами кола країн-учасниць Варшавського договору (ОВД), головних за значимістю покупців чеської зброї після власне Чехословацької народної армії. Розміщення нових оборонних підприємств також охоплювало не тільки індустріальну Чехію. У Словаччині до початку 1990-х діяло 35 машинобудівних військових виробництв, орієнтованих на постачання армій країн ОВД різною військовою технікою.