Лесбі́йство () — жіноча гомосексуальність як орієнтація, ідентичність, сексуальна чи романтична поведінка. Гомосексуальних жінок називають лесбі́йками (, також ), а їх стосунки — лесбійськими або сапфічними (sapphic). Термін походить від назви грецького острова Лесбос, де давньогрецька поетка Сапфо оспівувала романтичні взаємини між жінками.
Хоча відносини та секс між жінками існують від початку людства і спостерігаються навіть у тваринному світі (між самицями), історія лесбійства є уривчастою внаслідок лесбійського стирання. Переслідувані від часів полювання на відьом і в Третьому рейху, хибно трактовані сексологами та психоаналітиками як порушення жіночої сексуальності, лесбійки досі є незахищеною групою високого ризику захворювань через гетероцентризм у медичній системі, а лесбофобія та сексизм зумовлюють подвійну дискримінацію та невидимість лесбійок, навіть у ЛГБТ-спільноті.
Концепт «лесбійства» розвинувся в ХХ столітті. Протягом усієї історії жінки не мали такої ж свободи чи незалежності, як чоловіки, щоб вступати в гомосексуальні стосунки, але й зазнавали настільки суворого покарання, як геї. Лесбійські стосунки часто вважалися нешкідливими, якщо жінка не намагалася отримати чоловічі привілеї. Як наслідок, в історії залишилося порівняно небагато про вирази жіночої гомосексуальності.
Коли ранні сексологи наприкінці ХІХ століття почали класифікувати та описувати гомосексуальну поведінку, це ускладнилося відсутністю знань або жіночу сексуальність, і вони називали лесбійками жінок, які не дотримувалися жіночих гендерних ролей, класифікуючи їх як психічно хворих — стигму у світовій науковій спільноті було знято лише з кінця ХХ-го століття.
Лесбійки в Європі і США боролися з дискримінацією, або приховуючи своє особисте життя, або приймаючи стигму ізгоїв і формуючи субкультуру та ідентичність. Після Другої світової війни, коли уряди активно переслідували гомосексуальних людей, жінки створили мережі для спілкування та навчання. Здобуття більшої економічної та соціальної свободи дозволило їм створювати стосунки та сім'ї. З другою хвилею фемінізму та появою досліджень жіночої історії та сексуальності наприкінці ХХ-го століття визначення лесбійства розширилося, і термін став дебатуватись. Хоча дослідження визначають сексуальне бажання як основний компонент визначення лесбійок, деякі жінки, які мають секс із жінками, відмовляються ідентифікуватися не лише як лесбійки, а й як бісексуалки, через страх виявити свою сексуальну орієнтацію в небезпечному середовищі, увнутрішнену гомофобію чи лесбофобію.
Зображення лесбійок у медіа та культурі свідчать, що суспільство в цілому заінтриговане та загрозливе для жінок, які кидають виклик гендерним ролям, а також зачароване та стривожене жінками, які мають романтичні стосунки з іншими жінками. Як гомосексуалок їх об'єднує гетеросексуальна дискримінація та потенційне відторгнення сім'єю, друзями та іншими через гомофобію. Як жінки, вони стикаються з проблемами сексизму, а також з фізичними чи психічними проблемами через дискримінацію, упередженнями та стрес меншин.
За дослідженнями 2013 у США серед жінок 18-44 років 22,7 % лесбійок та 29,4 % бісексуалок перебувають у бідності (це більше, ніж серед геїв (20,5 %) і бісексуальних чоловіків (25,9 %).
Етимологія
Слово «лесбійка/-ський» (lesbian) є демонімом грецького острова Лесбос, де проживала поетеса 6-го століття до нашої ери Сапфо. З різних стародавніх писань історики дійшли висновку, що група молодих жінок залишалася під опікою Сапфо для навчання чи культурного розвитку.Foster, p. 18. Збереглося небагато віршів Сапфо, але вони відображають повсякденне життя жінок, їхні стосунки та ритуали. Вона зосереджувалася на красі жінок і проголошувала свою любов до нихAldrich, pp. 47–49.. До середини 19-го століття слово lesbian стосувалося будь-якої похідної або аспекту Лесбосу, включаючи війну та тип вина.
У вірші Алджернона Чарлза Свінберна 1866 року «Сапфіки» термін «лесбійка» з'являється двічі, але обидва рази пишеться з великої літери після подвійної згадки острова Лесбос, і тому його можна витлумачити як «з острова Лесбос». У 1875 році Джордж Сентсбері, пишучи про поезію Бодлера, посилається на його «Лесбійські студії», в які той включає свій вірш про «пристрасть Дельфіни», про кохання між двома жінками, в якому не згадується острів Лесбос, хоча інший вірш називається «Лесбос» (Document made available by Columbia University Libraries. PDF downloads automatically.).
Використання слова лесбійство (lesbian) для опису еротичних стосунків між жінками було задокументоване в 1870 році.Zimmerman, pp. 776—777. У 1890 році термін лесбійка використовувався в медичному словнику як прикметник для опису трибадизму («лесбійська любов»). Терміни «лесбійський», «інверсійний» (invert) і «гомосексуальний» були взаємозамінними з «сапфічний» (sapphist) і «сапфізм» на рубежі ХХ століття. Використання «lesbian» у медичній літературі стало помітним; до 1925 р. слово було зафіксовано як іменник, що означав жіночий еквівалент содоміта.«Lesbian», Oxford English Dictionary , Second Edition, 1989. Retrieved on January 7, 2009.
Історія
Жіноча сексуальність недостатньо представлена в текстах і документах. Донедавна більшість задокументованого про жіночу сексуальність писали чоловіки з чоловічого погляду, наприклад, про жінок як дружин, дочок або матерів.Rabinowitz, p. 2. У 1989 році академічна когорта під назвою Lesbian History Group написала:Через небажання суспільства визнати, що лесбійки існують, очікується високий ступінь впевненості, перш ніж історикам або біографам дозволять використовувати це слово. Доказів, яких було б достатньо в будь-якій іншій ситуації, тут недостатньо… Жінка, яка ніколи не вступала в шлюб, яка жила з іншою жінкою, чиї друзі були переважно жінками, або яка спілкувалася у відомих лесбійських чи змішаних гомосексуальних колах, цілком могла бути лесбійкою. … Але такий вид доказів не є «доказом». Наші критики хочуть незаперечних доказів сексуальної активності між жінками. Це майже неможливо знайти.Norton, p. 184.
Стародавній світ
У месопотамському Кодексі Хаммурапі ( 1700 р. до н. е.) згадується термін Sal-zikrum, що перекладається як «чоловік-жінка», стосовно жінок, яким було дозволено одружуватися з іншими жінками і отримувати у спадок таку ж суму, що і їхні брати. Інший термін Sal-nu-bar стосувався жінок, яким дозволялось вступити в шлюб, але заборонено мати дітей, тому вони привозили з собою інших жінок, щоб народити дітей; проте вони могли мати власних дітей, яких мали зберігати в таємниці або виганяти, як це зробила мати Саргона Аккадського. Старий ассирійський текст вказував, що дві жінки, які могли бути двома вдовами померлого батька, уклали договір про заручення своєї «дочки».
У поезії та літературі Стародавнього Китаю є згадки про лесбійські стосунки, хоча в описах відсутні подробиці, наявні в текстах про чоловічу гомосексуальність. На базі дослідження еротичних поем, якими обмінювалися японки Періоду Хейан, антрополог Ліза Далбі () висновує, що лесбійські взаємини були звичайні та соціально прийнятні в цій культурі. Літературні джерела згадують про сексуальні стосунки між одалісками гаремів, хоча іноді за це належало покарання.
Гомосексуальність у стародавньому Єгипті була присутня серед жінок: в книзі Сну Carlsberg papyrus XIII зазначається: «Якщо жінка мріє про те, щоб інша жінка мала зносини з нею, вона прийде до поганого кінця». Однак, жінки під час Нового царства насолоджувались невимушеною та інтимною атмосферою, коли компанія інших служниць була мало одягненою чи оголеною. Вавилоніка Ямбліха описує єгипетську принцесу Береніку, яка кохає та одружується з іншою жінкою. Римський прозаїк називає це кохання «диким і беззаконним».У гомосоціальному середовищі Давньої Греції еротичні та сексуальні стосунки чоловіків були поширеними і визнаними. Хоча про гомосексуальні стосунки між жінками задокументовано дуже мало, припускається, що подібне існувало між жінками та дівчатами. При цьому серед грецьких чоловіків дискутування жіночої гомосексуальності, схоже, було табу. Спадщина Сапфо іконічно просякнута лесбійською лірикою як про стосунки, так і про секс: пристрасно проголошуючи любов до жінок, вона описує секс як рівний, на відміну від жорсткої дихотомії активний/пасивний партнер у гей-стосунках греків. У фрагменті Сапфо 94 чітко згаданий секс між жінками. Друг Сапфо Алкман написав гімни Партенея, в яких обговорюється потяг між жінками, використавши термін aitis як жіночу форму aites — офіційного терміну для молодшого учасника гей-стосунківBremmer, pp. 27–28.. Сара Померой стверджує, що в хорах дівчат, які виконували партенею, лесбійські стосунки могли б «процвітати». Аристофан у «Симпозіумі Платона» згадує жінок, які відчувають романтичний потяг до інших жінок, підкреслюючи термін trepesthai замість еросу, який описував гей- та гетеро-стосунки.Aldrich, p. 47. Епіграма Асклепіада описує двох жінок, які відкидають «правила» Афродіти, але роблять «інші речі, які не здаються».Asklepiades, The Greek Anthology 5.207 Довер коментує «вражаючу» ворожість, виявлену в епіграмі до жіночої гомосексуальності, протиставляючи її готовності Асклепіада обговорювати власне гомосексуальне бажання в інших роботах, припускаючи, що ця очевидна тривога чоловіків щодо жіночої гомосексуальності в Стародавній Греції є причиною мізерної кількості джерел, що обговорюють його. У біографії Плутарха про Лікурга зі Спарти, в "Порівняльних життєписах", стверджується, що старші спартанські жінки могли мати стосунки з дівчатами, подібні до відносин ератів та ероменосів, що існували між деякими греками старшого та молодшого віку. Плутарх писав про лесбійок Спарти: «Вони надають таке велике значення любові, що дівчата стають еротичними партнерками жінок з благородних сімей». Кеннет Довер припускає, що через роль фалоса в давньогрецькій андроцентричній концепції сексуальності сексуальні практики між жінками не були чітко визначені як сексуальність чи окрема категорія. Червона ваза з аттичної фігури у колекції Національного музею Тарквінія в Італії зображає жінку на колінах, що перебирає пальцями геніталії іншої жінки. Ненсі Рабіновіц тлумачить зображення жінок на давньогрецьких червоноглинних вазах, що обіймають талію іншої жінки або спираються на плечі жінки як вираження романтичного бажання.Rabinowitz, p. 115. Жінки на грецькій кераміці зображені з любов’ю, а коли жінки з’являються лише з іншими жінками, їхні образи еротизуються: купаються, торкаються одна одної, з фалоімітаторами, розміщеними в таких сценах і навколо них, а іноді з зображеннями, які можна побачити в контексті гетеро-шлюбу чи гей-спокушання.Rabinowitz, p. 148. У грецькій міфології історія Каллісто трактується як натяк на те, що Артеміда і Каллісто були закоханими. Міф про амазонок також інтерпретується як такий, що стосується жіночої гомосексуальної діяльності.
Жінок у Стародавньому Римі ще жорсткіше підпорядковували чоловічим визначенням сексуальності. Сучасна наука показує, що чоловіки вороже ставилися до жіночої гомосексуальності: вони вважали жінок, які вступали в сексуальні стосунки з іншими жінками, біологічними дивачками, які намагалися проникнути в жінок, а іноді й у чоловіків, з «жахливо збільшеними» кліторами.Verstraete, p. 238. За словами вченого Джеймса Бутріки, лесбійство «кинуло виклик не тільки уявленням римського чоловіка про себе як про ексклюзивного постачальника сексуальних насолод, але й про основні основи римської культури, де домінували чоловіки».Verstraete, pp. 239—240. Сенека Старший згадує чоловіка, який вбив свою дружину та її коханку, і мається на увазі, і їх злочин був гіршим, ніж традиційний перелюб.