Четвертинний період, антропоген ( — людина,  — виникнення) — хроностратиграфічний підрозділ міжнародної хроностратиграфічної шкали, найновіший період історії Землі, який почався 2,588 млн років тому й триває дотеперInternational Commission on Stratigraphy: International Stratigraphic Chart (версія за серпень 2012) .

Історія дослідження Вперше четвертинні відклади були виділені в самостійну групу в середині XVIII ст. У 1760 італійський вчений Дж. Ардуіно розділив усі гірські породи на 4 групи, наймолодші з яких назвав «четвертим підрозділом гір». У 1825 французький вчений Ж. Денуає запропонував виділити післятретинні відклади в особливу четвертинну систему. У 1830 Ч. Лайєль увів термін «найновіші» відклади, а у 1832 запропонував термін «плейстоцен» для позначення всіх відкладів молодших за пліоценові. У 1846 швейцарський геолог Е. Форбс використав термін «плейстоцен» для позначення відкладів тільки льодовикового періоду, включаючи сучасні. Надалі термін «плейстоцен» закріпився в розумінні Форбса, а для післяльодовикових (чи сучасних) відкладів П. Жерве увів термін «голоцен».

Назву антропоген вперше вжив 1922 російський геолог О. П. Павлов, який за її змістом (період людини) відобразив принцип виділення та основну особливість. Систему відкладів антропогену називали: англійський геолог В. Букланд (1823) — делювієм, французький геолог Ж. Денуає (1828) — четвертинною. Назви делювій (букв. — потоп) і четвертинна система («четверта фаза творіння») виникли в зв'язку з біблійними уявленнями про історію Землі.

У 1963 році рішенням Міжнародної Стратиграфічної Комісії у четвертинному періоді виділено 4 основні підрозділи: нижньо-, середньо- і верхньочетвертинні та сучасні. За таксометричним рангом вони нижче ярусу і зони, оскільки вся Ч.с. за своїм об'ємом відповідає одній зоні Globorotalia truncatulinoides.

У 1959 В. О. Зубаков та І. І. Краснов запропонували стратиграфічну класифікацію підрозділів Ч.с., з деякими змінами прийняту в 1973 р. Нижче зони виділено: розділ, ланка (відповідає основним підрозділам схеми 1963), ступінь (чи кліматоліт), стадіал, рівень (або нашарування). У регіональних стратиграфічних схемах як основні підрозділи виділяються горизонти, які звичайно відповідають ступеням (кліматолітам) загальної шкали. Інтервал 1,65-0,8 млн років, виділяється як самостійний розділ еоплейстоцену. У Західній Європі цей інтервал відносять до нижнього плейстоцену, а відклади вважають середньоплейстоценовими. В еоплейстоцені в міжрегіональній схемі (1986) ступені (горизонти) не виділено, хоча в багатьох регіональних схемах вони існують.

Суттєва різниця Ч.с. від решти систем фанерозою зумовила використання певних методів дослідження та специфіку комплексу розроблюваних проблем. Особливості Ч.с. обумовили виникнення самостійної галузі науки — четвертинної геології.

Антропоген — найкороткотриваліший з усіх геологічних періодів — 2,6 млн р. За рішенням Міжнародної Стратиграфічної Комісії (січень 2008) антропоген розчленовано на дві епохи — плейстоцен і голоцен.

Наукове вивчення Існує міжнародна наукова громадська організація, що об'єднує декілька тисяч вчених різних наукових галузей, які займаються вивченням четвертинного періоду — Міжнародний союз із вивчення четвертинного періоду (, INQUA).

Загальна характеристика

У стратиграфічній шкалі проходить за неогеновою системою (періодом). Початок Ч.п. прийнятий Міжнародною стратиграфічною комісією (МСК) та Міжнародним союзом геологічних наук у 1,65 млн років. Підрозділяється на плейстоцен і голоцен.

Відклади антропогену представлені пісками, гравіями, глинами, суглинками, торфом. В плейстоценовому, а також в інших відкладах антропогену поширені валунні глини і суглинки, які часто називають мореною, оскільки походження їх пов'язується з діяльністю льодовиків. Найхарактернішою породою антропогену в середній смузі Європи, особливо в Україні, а також в Середній Азії, Китаї, Північній Африці є карбонатний суглинок — лес жовтуватопальового кольору. На лесі сформовані родючі чорноземні ґрунти. В гоміцені утворилися суглинки переважно червоного і червонуватого кольору. Найдавнішими відкладами антропогену в Україні вважаються нижні шари гравію долини річки Дністра і чаудинські шари Керченського півострова.

Протягом антропогену, особливо в плейстоцені, проявлялася Альпійська складчастість, що призвело до значних порушень земної кори не тільки в горах, а й на рівнинах; з цими порушеннями (див. Тектоніка) пов'язані поява і зникнення Хазарського (плейстоцен), Балтійсько-Біломорського і Хвалинського (пізній плейстоцен — голоцен) морських басейнів і відкладання гравіїв і пісків, які місцями (Прикаспійські райони) стали колекторами нафти. У відкладах антропогену в Сибіру є родовища розсипного золота та інші.

Значна частина антропогенних відкладів є важливою будівельною сировиною.

Зміна тривалості доби Через притягання Місяця, видимим проявом чого є припливи, швидкість обертання Землі поступово зменшується. За сторіччя тривалість земної доби збільшується приблизно на 2 мілісекунди.

Зміну довжини дня протягом геологічного часу було перевірено експериментально, завдяки підрахунку кільцевих ліній у викопних коралів. Корали відкладають на своєму зовнішньому скелеті у вигляді кілець карбонат кальцію; циклічність відкладення кілець пов'язана як з денним освітленням, так і з періодичними сезонними змінами: в 1963 році американський палеонтолог (1907-1994) відкрив, що з кільцевих утворень на епітеке коралів можна визначити кількість днів в році тієї епохи, коли ці корали жили. З огляду на зміну тривалості року і екстраполюючи назад в часі уповільнення швидкості обертання Землі завдяки впливу Місяця, можна також визначити тривалість доби в той чи інший геологічний період: Час Геологічний період Число днів в році Тривалість доби Сьогодні Четвертинний 365 24 год 100 млн л.т Юра 380 23 год 200 млн л.т Перм 390 22,5 годин 300 млн л.т Карбон 400 22 год 400 млн л.т Силур 410 21,5 год 500 млн л.т Кембрій 425 20,5 год Щоб дізнатися тривалість доби до епохи виникнення коралів, вченим довелося вдатися до допомоги синьозелених водоростей. З 1998 року китайські дослідники Чжу Шисін, Хуан Сюегуан і Синь Хоутянь з Тяньцзіньського інституту геології і мінеральних ресурсів проаналізували більше 500 відкладень строматолітів віком 1,3 мільярди років, що колись росли біля екватора і похованих на горах Яньшань. Синьозелені водорості реагують на зміну світлого і темного часу доби напрямком свого зростання і глибиною кольору: вдень вони світлі і ростуть вертикально, вночі мають темне забарвлення і ростуть горизонтально. Враховуючи швидкість їхнього росту і накопичені наукові дані, виявилося можливим визначити річний, місячний і щоденний ритми росту синьозелених водоростей: вчені зроблили висновок, що 1,3 мільярда років тому (в докембрійських епоху) земна доба тривала 14,91-16,05 годин, а рік складався з 546-588 днів. Звіт про дослідження було опубліковано у Journal of Micropaleontology і він привернув велику увагу як у країні, так і за кордоном.

Існують і противники цієї оцінки, що вказують що дані досліджень стародавніх приливних відкладень, субліторальних карбонічних фацій (тайдалітів), суперечать їй.

Згідно з новим міжнародним дослідженням, збільшення тривалості дня могло мати важливий вплив на характер і час насичення Землі киснем.

Четвертинні фауна і флора Характерними тваринами антропогену були мамут (кілька видів), носоріг волохатий, велетенський олень (вимерли переважно внаслідок прямого знищення людиною) та численні інші представники тваринного світу, що існують і тепер. Північні олені і вівцебики в плейстоцені і голоцені взимку заходили на територію України.

Рослинний світ був представлений сучасними формами. На початку антропогену в межах Великого Середземномор'я сформувалася сучасна людина, яка поступово розселилася на всій земній кулі. В Україні (на півдні) рештки викопних людей і місця їхнього проживання відомі, починаючи з плейстоцену.

Четвертинні відклади

Класифікація Генетична класифікація четвертинних відкладів: Елювіальний ряд Елювій Ґрунт Фітогенний ряд Торф'яники Колювіальний ряд Колювій Соліфлюкційний тип Делювій Аквальний ряд Алювій Пролювій Лімнічний тип Субтеральний ряд Печерні відклади Фонтанальні відклади Гляціальний ряд Гляціальні Флювіогляціальні Лімногляціалні Еоловий ряд Еолові відклади Субарерально-морський ряд Дельтові відклади Естуарні Лагунні Припливно-відпливні Гляціально-морські Морський ряд Гідрогенні відклади Гравітаційні Айсбергові Біогенні Хемогенні Гідротермальні Підводно-елювіальні Вулканогенний ряд Екструзивні відклади Ефузивні Грязевулканічні Лахарові Техногенний ряд Техногенні відклади

Четвертинні відклади і формування корисних копалин. Протягом четвертинного періоду відбулися потужні тектонічні рухи земної кори, особливо в гірських поясах, інтенсивно проявлявся вулканізм. Серед континентальних відкладів, що панують на сучасній суші, розрізняють ряд генетичних типів, які відрізняються за генезисом, будовою та складом. Крім льодовикових відкладів (морени, флювіогляціальні та озерно-льодовикові відклади) та лесів широко розвинуті алювій, пролювій, озерні відклади, еолові піски, елювій, колювій, а на приморських рівнинах — морські відклади.

З четвертинними відкладами пов'язані родовища багатьох корисних копалин: розсипних (золото, алмази, каситерит, ільменіт та ін.), кір вивітрювання (боксити, марганець, нікель), нерудних будівельних матеріалів (глини, суглинки, піски, галечники, валуни, вапняки), торфу, сапропелів, бурого вугілля, природного газу, діатомітів, бобових залізних руд, солей, лікувальних грязей. У районах розвитку молодого вулканізму зустрічаються і розробляються поклади сірки, марганцю, відомі термальні джерела. Щораз більше залучаються в сферу розробки корисні копалини, розвинуті на морському дні і на шельфі: залізо-марганцеві та інші конкреції, а також прояви гідротермальних сульфідних руд. Велике значення в ряді районів набуває використання прісних підземних вод як різновиду четвертинних корисних копалин, оскільки більша частина їх міститься саме в четвертинних відкладах..

Вивчення утворень четвертинного періоду важливе для вирішення інженерно-геологічних задач при веденні гірничих робіт, у гідротехнічному, житловому, промисловому та шляховому будівництві. У зв'язку з активною антропогенною дією на навколишнє середовище велике значення має вивчення геологічної історії четвертинного періоду, його палеогеографічних особливостей.

Вплив змін клімату на осадонакопичення, фауну та флору Обриси суші та моря за четвертинного періоду зазнали не настільки великих змін, тому на сучасній суші переважають континентальні відклади, на яких будується детальна стратиграфія Ч.с. Найхарактернішою рисою четвертинного періоду є різкі зміни клімату, які призводять до періодичного розвитку материкових зледенінь і до чергування аридних та елювіальних епох. Більшість вчених до 1930-х рр. стояло на позиції полігляціалізму та ритмічності кліматичних коливань, які проявилися в чергуванні льодовикових та міжльодовикових періодів; зв'язок цих коливань з астрономічною теорією коливань клімату знаходить щораз більшу кількість прибічників.

До початку XX ст. австрійські вчені А. Пенк та Е. Брікнер розробили льодовикову стратиграфію Альп, основану на виділенні 4 зледенінь: гюнцського в пліоцені (еоплейстоцені, якщо приймати межу антропогену 1,65 млн років), міндельського, риського та вюрмського в плейстоцені. Пізніше було відкрито ще одне найдавніше — дунайське заледеніння. Для материкових зледенінь, які покривають великі площі материків Північної півкулі, було розроблено власні стратиграфічні схеми, з відомим ступенем умовності, що зіставляються з альпійською; при цьому зледеніння іноді підрозділяються на стадії та міжстадіали.