Королівська опера Версаля () — головний оперний і драматичний театр Версальського палацу. Приміщення опери побудоване за проектом архітектора Анжа Жака Ґабріеля цілком з дерева і розписане під мармур. Оздоблення інтер'єрів виконане скульптором Огюстеном Пажу.
Опера розташована в кінці Північного крила Версаля, публіка потрапляє до театру через двоповерховий вестибюль. Деякі фрагменти Опери, приміром, Королівська ложа чи Королівський будуар, є найпершими проявами стилю, що пізніше отримає назву стиль Людовика XVI.Marie, 1984
Опера відкрилась 16 травня 1770 року виконанням музичної трагедії «Персей», яку Жан Батіст Люллі стоворив у 1682 році, в рік переїзду Людовика XIV до Версальського палацу. Вистава давалась на честь одруження дофіна — майбутнього Людовика XVI — і Марії Антуанетти.Verlet, р. 382
Глядацький зал Королівської опери вміщує до 712 глядачів під час оперних чи драматичних постановок, а також оркестрових подій. Для проведення урочистих прийомів і бенкетів, механізм, розроблений майстром Арну, дозволяє підіймати партер до рівня сцени, у такому разі приміщення Опери може вміщувати до 1200 осіб.
Значення раннього театру у французькому суспільстві Театр став важливим елементом у французькому суспільстві задовго до того, як було заплановане будівництво Королівської опери. Починаючи з правління Людовика XIII зростала частота і регулярність театральних вистав, вони вважались не тільки розвагою, а й проявом могутності. Ідею про те, що театр є проявом влади можна прослідкувати від регента Людовика XIII, Кардинала Рішельє. Рішельє хотів створити образ короля Франції, який у всьому добре обізнаний, і суспільства, яке займається не тільки політикою і справами двору, але й музикою, мистецтвом, театром. Він уявляв собі сили, що через культуру ведуть вперед. Відвідування театру швидко стало символом вищості, і хоча в той час було побудовано тільки декілька постійних театральних майданчиків, театр здебільшого був вже сформованим. Театральні сцени використовувались для невеликих дивертисментів для двору, а також час від часу королівською родиною для своїх власних портеб. Виступ Людовика XIV у 1653 році у «Балеті Ночі», наприклад, був утвердженням його влади, зрілого віку, а також того факту, що він готовий зайняти трон без регентівCoeyman, Barbara. «Theatres for Opera and Ballet during the Reigns of Louis XIV and Louis XV» Early Music 18.1 (1990): 22-37. JSTOR. Web. 12 Jan. 2012. (за зіграну у цій виставі алегоричну роль Сонця Людовик XIV отримав своє прізвисько «Король-Сонце»).Gallo, Max. «Louis XIV: The Sun King — French fiction de Max Gallo.» Editions XO: Lire pour le plaisir. N.p., n.d. Web. 28 Feb. 2011. http://www.xoeditions.com/Louis-XIV,204
Доба Просвітництва В добу Просвітництва театри у Франції слугували майданчиком для обговорення політичних і суспільних ідей, для випробування міфів і релігійних догматів. Оскільки все більше мислителів доби Просвітництва стали піддавати сумнівам релігійні підвалини, багато хто з міських жителів XVIII століття став змінювати церковну кафедру на театральну сцену в пошуках моральних норм, а також розваг.«UCB Libraries | Special Collections | The Enlightenment.» UCB Libraries | Home Page. N.p., n.d. Web. 28 Feb. 2011. http://ucblibraries.colorado.edu/specialcollections/exhibits/past/enlightenment/index.htm . Аристократія мала пряме відношення до підйому інтересу до театру. Людовик XIV перевів Королівський двір з Парижа до Версаля, прагнучи зміцнити владу свого правління. Але Королівська опера була зведена пізніше, для Людовика XV. Його фаворитка, Маркіза де Помпадур, яка спустошувала скарбницю Франції, надавала покровительство художникам, акторам і музикантам. При цьому аристократія і церква були звільнені від податків, по рахунках за розваги монархії платила буржуазія.Kuritz, Paul. «The Making of Theatre History.» Google Books. Web. 27 Feb. 2011. http://books.google.com/books?id=cS6JV4Z27DoC&pg=PA208&lpg=PA208&dq=louisXVtheatre&source=bl&ots=f2ww_i4iC3&sig=xR8BD7KisucxcNHzBaU_1jAE_bs&hl=en&ei=zB9rTc2yA4OClAf5xKH_AQ&sa=X&oi=book_result&ct=result&resnum=9&ved=0CEUQ6AEwCDgK#v=onepage&q=louis XV theatre&f=false Незважаючи на це, будівництво Опери почалося тільки після смерті фаворитки Людовика.Braham, Allan. The architecture of the French Enlightenment . Berkeley: University of California Press, 1980. Print.
Тимчасові театри, 1664—1674 Протягом перших років правління Людовика XIV театри часто були тимчасовими спорудами, що зводилися для певної події і розбиралися після використання. Перший такий театр був споруджений для гуляння Задоволення чаруючого острівця (), яке відбулось у 1664 році. Тимчасовий театр був побудований трохи західніше від того місця де зараз розташований Басейн Аполлона, і 8 травня на цій сцені відбулась дебютна вистава комедії-балету «Принцеса Елідська» Мольєра. На час цього святкування було зведено ще один театр всередині палацу для представлення трьох інших п'єс Мольєра: «Нестерпні», «Одруженні з примусу» і «Тартюф», прем'єра якого відбулась в незавершеному, спірному вигляді. Жоден з цих театрів не пережив самого свята.Verlet, pp. 54-59
Для Великого Королівський Дивертисменту 1668 року, який проводився на честь завершення Дореволюційної війни, у парку Версаля був споруджений розкішний тимчасовий театр, на місці де зараз розташований Басейн Бахуса. Побудований з пап'є-маше, позолоченого і пофарбованого під мармур і ляпіс-лазур, театр вмістив 1200 глядачів, до уваги яких 18 липня 1668 року була представлена дебютна вистава комедії Мольєра «Жорже Данден». Як і за часів Задоволень чаруючого острівця, цей театр був розібраний незабаром після завершення свята.Verlet, pp. 70-72
Третє свято, а точніше кажучи, череда з шести свят, — Версальський Дивертисмент — проходило в липні і серпні 1674 року на честь відзначення другого завоювання області Франш-Конте. На святі були представлені кілька театральних вистав, поставлених в тимчасових театрах на території парку. 4 липня в Мармуровому дворику для двору грали трагедію «Альцеста» на музику Люллі, 11 липня була представлена п'єса Кіно «Еклога Версаля» поруч з палацом Порцеляновий Тріанон; вісьмома днями пізніше, Грот Фетіди слугував декораціями п'єси Мольєра «Удаваний хворий», а 18 серпня відбулась прем'єра трагедії Расіна «Іфігенія» в театрі, побудованому в Оранжереї.Verlet, pp. 117—119
Виникнення постійних театрів
Зал Комедії, 1681—1769 Незважаючи на потребу в постійному театрі у Версалі, такий театр побудували тільки в 1681 році. У Королівських будівельних відомостях за цей рік зареєстровані платежі за зведення театру, який і був споруджений на першому поверсі Палацу між головним корпусом і Південним флігелем. Всередині приміщення театру, відомому як Зал Комедії, містився напівкруглий ряд сидячих місць і ложі, влаштовані в нішах бічних стін. На південній стіні театру, що примикає до стіни Сходів Принців, була влаштована Королівська трибуна, яка складалася з центральної восьмигранної ложі і двох невеликих лож з боків.Verlet, p. 281Louis XIV and Louis XV, pp. 22-37 Зал Комедії працював фактично як постійний театр Версаля до 1769 року, коли його зруйнували щоб влаштували прямий доступ до парку з Королівського двору (Cour Royale).Verlet, pp. 361—362
Малий театр, 1688—1703 У 1688 році Людовик XIV дав розпорядження побудувати невеликий театр в північному крилі палацу Великий Тріанон. Ця споруда була зруйнована в 1703 році при будівництві нових апартаментів для Короля.
Оскільки Зал Комедії проектувався для сценічних постановок, Версаля не вистачало театру в якому можна було ставити хитромудріші вистави. Для більших постановок використовували МанежGrand Manège — арена для верхової їзди. у Великих стайнях, але простір тут був обмежений. У 1685 році Людовик XIV затвердив план зведення більшого постійного театру, який дозволив би ставити складніші вистави, такі як «машинні п'єси».Verlet, p. 283
Машинними п'єсами називалися театральні вистави з елементами балету, опери і спеціальних сценічних ефектів, для використання яких театр мав вміщувати складні механізми. Машинний Зал в паризькому Палаці Тюїльрі, розроблений італійцем Карло Вігарані, був найближчим до Версаля. Однак, враховуючи неприязнь Людовика XIV до Парижу — головним чином через його поспішну втечу з Тюїльрі в 1651 році — і його зростаюче прагнення тримати свій двір у Версалі, в 1685 році Король затверджує план будівництва більшого театру. Спорудження нового театру, який мав стати більш грандіозним ніж театр Палацу Тюїльрі, сильно звеличувалося в описах Версаля того часу.Félibien, p. 208
Будівництво було заплановане в північному кінці Північного крила, і просувалося стрімкими темпами, але Війна Аугсбурзької ліги, що розпочалася в 1688 році, призупинила роботи. Будівництво на цьому місці продовжилось пізніше лише в часи правління Людовика XV.
Повернення тимчасових театрів, 1729—1770
Після повернення Королівського двору у Версаль в 1722 році, приміщення, які використовував Людовик XIV, знову повинні були слугувати потребам двору. У 1729 році, як частини святкувань з нагоди народження дофіна, був побудований тимчасовий театр в Мармуровому дворі. Зал Комедії і Манеж Великих стаєнь використовувалися і як раніше за правління Людовика XIV.
Однак, через схильність Людовика XV до більш інтимного характеру театру, були створені кілька тимчасових театрів, які називали кабінетними театрами. Ці театри, як правило, споруджувалися в одній з кімнат Малих апартаментів Короля, з маленькою галереєю, що все частіше використовується починаючи з 1746 року. У 1748 році Сходи Послів були перетворені на театр, в якому Маркіза де Помпадур поставила кілька п'єс, а також грала в них. Двома роками пізніше театр знесли коли Сходи Послів зруйнували щоб побудувати апартаменти для Марії Аделаїди.Verlet, pp. 366—369
Відчуваючи актуальну потребу у великому і більш постійному театрі, вже у 1740-х роках Людовик XV серйозно розглядав відновлення плану Людовика XIV зі спорудження постійного театрального залу в північному кінці Північного флігеля. Однак, тепер вже через Семирічну війну, будівництво не могли розпочати впродовж близько 20 років. Коли пожежа знищила Великі стайні і театр в Манежі в 1751 році, а Зал Комедії став непридатним для театральних вистав через малі розміри, Людовик XV в 1763 році остаточно доручив Анж Жаку Ґабріелю спроектувати Королівську Оперу.Verlet, p. 377
Будівництво Королівської опери, 1765—1770 Будівельні роботи в Королівській опері розпочалися в повній мірі у 1765 році і були завершені в 1770 році. Архітектор Ґабріель повернувся до старого проекту Жюля Ардуен-Мансара і Гаспара Вігарані: Балетний Зал в дальній північній частині Палацу, будівництво якого було закинуте через Війну за Іспанські Нідерланди. Крайній корпус Північного крила, призначений для Опери, був зведений в повну висоту лише з боку Парку; з боку вулиці він був не вище фундаменту.Kalnein, Wend von. Architecture in France in the eighteenth century. New Haven: Yale University Press, 1995. Print.