Версальський палац або Версаль (, [] чи [], Версай) — палац у Версалі, колишня резиденція французьких королів.

Побудований в стилі класицизму у 1661–1710 рр. на місці замку Луї ХІІІ (фактично увібравши Старий замок) Новий замок () разом з величезними Версальськими садами, Великим та Малим Тріанонами, Селом королеви складають єдиний палацово-парковий комплекс.

Над будівництвом всього комплексу разом із садами працювали найкращі французькі архітектори свого часу — Луї Лево, Андре Ленотр, Франсуа д'Орбе, Жуль Ардуен-Мансар, Ґабріель та ін. Внутрішнє переоформлення та перебудови внутрішніх покоїв Версальського палацу відбувались практично весь час, поки він був головною резиденцією — з 6 травня 1682 р. до 6 жовтня 1789 р.: за королів Луї XIV, Луї XV та Луї XVI.

Ансамбль Версаля фактично став вираженням ідей абсолютної монархії, коли двір короля став єдиним центром життя королівства, а король практично його не полишав. Ідея порядку, єдності та централізованої системи вираженої завдяки чіткому та величному класичному стилю мали бути протиставлені небезпекам феодальної вольниці. До палацу, як до короля — центру держави, мали сходитись всі головні магістралі нового міста і всі головні алеї парку.

Одночасно палацовий комплекс мав символізувати могутність, велич та багатство нової Франції епохи абсолютної монархії. Три проспекти, що ведуть до замку мали бути не тільки завершенням палацової перспективи, але й продемонструвати досягнення у розвитку транспортної системи королівства. Дзеркальна галерея мала втілити не тільки нові художні рішення або підкреслити велич короля, але й показати високі досягнення скляної промисловості королівства. А велика кількість фонтанів Версальського саду мала продемонструвати високі технічні, особливо у важливій для тогочасної економіки гідравліці, досягнення.

На сьогодні комплекс Версальського замку включений до списку Світової спадщини ЮНЕСКО.

Історія замку

Рання історія Перша згадка про Версаль зафіксована за 1038 роком у хартії абатства Сен-Пер-де-Шартр. Серед підписантів хартії був Гуго Версалець. У Х столітті територія, на якій пізніше розташувалось невеличке село та замок, розорана а поблизу побудована прирська церква Сен-Жульєн. 1429 року два сеньйора — Гі та П'єр де Версаль згадуються у зв'язку із Жанною д'Арк. П'єр знаходився у Буржі під час розгляду її справи, а Гі, турський каноник, брав участь у самому процесі. В кінці Сторічної війни село було зруйноване та розграбоване, замок завалився. Його відновлення пов'язане з родиною Соїзі, яка перебудувала замок.

Пізні перебудови Затрати на будівництво Всі рахунки, пов'язані з будівництвом палацу, збереглися до нашого часу. Сума, що враховує всі витрати, становить 25 725 836 ліврів (1 лівр відповідав 409 г срібла), що в загальному рахунку становило 10 500 тонн срібла або 456 мільйонів гульденів по 243 г срібла. Перерахунок на сучасну вартість практично неможливий. Виходячи з ціни на срібло в 250 євро за кг, побудова палацу поглинула 2,6 мільярда євро. Виходячи з купівельної спроможності тодішнього гульдена як 80 євро, будівництво обійшлося в 37 мільярдів євро. Ставлячи витрати на побудову палацу у співвідношення з державним бюджетом Франції в XVII столітті, виходить сучасна сума в 259 560 000 000 євро. Ці витрати розподілилися на 50 років, протягом яких йшло будівництво Версальського палацу, завершеного в 1710 році.

Композиція палацу

Джерелом натхнення у архітекторів Версальського палацу, особливо, у створенні фасадів (особливо західного, флігелів та Тріанонів) був італійський стиль, т.зв. Великий ордер, який наповнився французьким звучанням. Наприклад, Шарль Лебрен створив т.зв. «французький ордер», особливістю якого було прикрашення капітелей колон емблемами короля Людовика XIV — лілією та сонцем. Архітектура фасадів має чіткий репрезентативний характер, маскуючи призначення різних частин будівлі, їх господарське або житлове призначення. Довжина садового фасаду дорівнювала 500 метрів, що стало ознакою гігантоманії в побудові як палацу, так і парку в Версалі.

Перед головним фасадом замку знаходиться Плас д'Арм або Площа Зброї, від якої розходяться три спроєктовані Ленотром проспекти, що названі на честь трьох головних резиденцій-міст Короля-Сонце — Паризький, Сен-Клу та Ско, будівництво яких було надихнуте римським міським плануванням. Ці проспекти продовжуючи перспективу палацового комплексу одночасно сходяться до нього, чим відрізняються від римських, що розходяться від площі дель Пополо. Проспекти утворюють між собою кут в 30°.

Між проспектами Мансар у 1679–1686 рр. побудував Великі та Малі королівські стайні. Тепер у Великих стайнях розташований Музей карет заснований королем Луї-Філіппом. Він викупив велику кількість екіпажів, що мали велику історичну цінність спеціально для нього. Серед них є найціннішими: карети, які належали двору Наполеона — наприклад, 7 весільних берлінів, збудованих спеціально для весілля імператора та Марії-Луїзи у 1810 р., коронаційна карета Карла Х, збудована архітетором Персьє для Людовика XVIII, але так ним і не використана.

За Плас-д'Арм починаються палацові двори. Першим з них є Почесний двір (), по боках якого знаходяться Міністерські флігелі побудовані у 1671–1679 рр. за проєктом Ардуен-Мансара. Вхід до Почесного двору прикрашає кована ажурна огорожа на воротох якої зображено королівський герб, а на флангах стоять скульптурні групи «Перемоги короля над Імперією і Іспанією» та «Мир і Достаток». Після Почесного йде Королівський двір, який починається між флігелями Габріеля та Дюфура. До Великої французької революції між двома цими дворами існувала огорожа, яку було зненсено, а на її місці у 1837 р. було встановлено відому кінну статую Людовика XIV. В'їжджати до Королівського двору мали право лише принци крові та інші особи, яким були надані т.зв. «Почесті Лувру» (). А за Королівським двором, на підвищенні з 5 сходинок, знаходиться Мармуровий двір, який отримав свою назву через те, що його підлога вимощена мармуром. На цей двір виходять вікна королівських покоїв, а сам він зберігся від замку Людовика ХІІІ.

Раніше з першого поверху на бельетаж двоє параднів сходів — Сходи послів (які вели у Великі королівські апартаменти) та Мармурові сходи (ведуть до Великих покоїв королеви). Посольські сходи були зруйновані у 1752 р. за наказом Людовика XV і єдиними сходами, що вели до парадними покоїв залишились Сходи королеви або Мармурові сходи.

Внутрішнє планування замку концентрувалось навколо королівської родини, чиї покої знаходились у центрі палацу, в т.зв. Старому замку. Чим далі знаходились інші покої від королівських покоїв, тим менш престижними вони були. У великих крилах жили придворні. Основні апартаменти знаходяться парадному (другому) поверсі. Всі зали та кімнати підкорені анфіладному плануванню внутрішнього розташування апартаментів, навіть королівські покої підпорядковані йому.

Великі апартаменти короля Великі апартаменти короля та королеви з'явились у результаті перебудови Замку Людовика ХІІІ займаючи саме центральну частину палацу на бельетажі. В цьому архітектор Луї Лє Во слідував за італійськими впливами XVI–XVII ст. Вони будувались з 1671 по 1681.

Лє Во використав ідею інфаладного розташування семи залів сюжетно та за назвою пов'язаних із планетами та античними божествами, яких символізували відповідні планети. Це була геліоцентрична система, що зосереджувалась навколо Салону Аполлона, який спочатку мав бути спальнею короля. Андре Філіб'єн писав у 1674:

Зали мали такі назви: Салон Діани Салон Марса Салон Меркурія Салон Аполлона Салон Юпітера Салон Сатурна Салон Венери

Хоча Великі апартаменти призначались спочатку для щоденного використання, але швидко стали лише парадними залами де проводились різноманітні церемонії та прийоми.

Кімнати були прикрашені за проєктом Шарля Лебрена і, також, мали чітко виражений італійський вплив (Лебрен вчився у відомого тосканського художника П'єтро да Кортона, чий декоративний стиль у Палаццо Пітті він використав для прикрашення Версалю). Стиль «quadratura» у розписі стель нагадує Cortones dei planeti у Палаццо Пітті, але декоративна схема використана Лебрюном складніша. У своєму описі 1674 р. Філіб'єн описав сцени зображені в камеях стель залів, як аллегорії, що зображують «героїчні діяння короляТам само.». Відповідно кожне відмічене діяння Августа, Александра Македонського або Кира мали символізувати схожі діяння короля Людовика XIV. Наприклад, розпис у камеї салону Аполлона, що зображує «Який будує Мізенський портРозташований у західній камеї салону Аполлона і створений Шарлем де Ла Фоссом бл. 1674 р.» відсилає до будівництва порту в Ла-Рошелі, а інший розпис, що знаходиться у південній камеї салону Меркурія і який зображує «Птоломея ІІ Філадельфа у його бібліотеці» є алегорією до збільшення Королівської бібліотекиЗнаходиться у південній камеї стелі салону Меркурія і створений Жаном-Батистом де Шампань бл. 1674. Для Великих апартаментів були створені срібні меблі, які за наказом Людовиком XIV були розплавлені у 1689, щоб покрити витрати на Війну Агсбургської Ліги.

Первісний план Великих апартаментів короля, створений Лево, проіснував недовго. Їх конфігурація була змінена з початком другої кампанії з будівництва палацу у 1678, коли для побудови Дзеркальної галереї було знищено терасу та салони Юпітера, Сатурна та Венера. Обстановку салону Юпітера багаторазово використовували для прикрашення Зали караулу королеви, а обстановку першого салону Венери використали для оформлення того салону Венери, що можна побачити сьогодні.

З 1678 у Великих апартаментах почали тричі на тиждень проводитись відомі «Вечори у покоях» (). Для них кожна кімната отримала своє призначення: Салон Венери — для розставлення їжі; Салон Діани — служив кімнатою для гри у більярд; Салон Марса — використовувався як бальна зала; Салон Меркурія — для гри у карти; Салон Аполлона — як музична кімната.

Цих п'ять салонів залишались основої Великих апартаментів короля, поки у XVIII ст. не було додано салон Достатку та салон Геркулеса.

Салон Геркулеса

Розміри: висота — 13,85 м ширина — 11,57 м довжина — 18,32 м

Відкритий для відвідування: щодня, за винятком понеділка.

Салон Геркулеса був перебудований з верхньої частини четвертої каплиці, яка була діючою до 1710 і веде до Північного крила. Роботи по створенню внутрішнього оздоблення салону доручили зятю та наступнику Жюля Ардуен-Мансара Роберу де Котту, який почав роботи у 1712, але через смерть Людовика XIV роботи були призупинені на 14 років. Їх продовжили 1729 року та закінчили 1736 року.

Стіни оздоблені поліхромним мармуром, що поєднується з двадцятю пілястрами, капітелі та основа яких виконані з позолоченої бронзи. Карніз прикрашений консолями та позолоченими бронзовими трофеями. Бронзове лиття роботи Антуана Вассе.