Сади і парк Версаля розташовані на частині території колишніх Королівських володінь у Версалі і є частиною палацово-паркового ансамблю Версаля. Розташовані на захід від палацу, сади займають площу 815 гектарів, велика частина якої впорядкована в класичному стилі регулярного французького парку, який тут довів до досконалості знаменитий ландшафтний архітектор Андре Ленотр. Станом на 2010 рік на території палацово-паркового ансамблю зростало 350000 дерев.Baraton, 2010, стр. 11 У період розквіту епохи правління Людовика XIV, палацові парки охоплювали площу 8338 гектарів, по периметру вони мали огорожу, в якій було влаштовано 22 розкішних проїзди. У наш час сади оточені поясом лісистої місцевості, яка на сході межує з житловими кварталами міста Версаль, на північному сході — з муніципалітетом Ле-Шене, на півночі — з національним Дендрарієм Шеврьолу, на заході прилягає до Версальської рівнини (охоронюваний заказник), а на півдні — до лісу Саторі.
Сади мають статус юридичної особи публічного права і працюють під егідою Міністерства культури Франції, при цьому вони — частина Національного надбання Версаль і Тріанон і одним з найвідвідуваніших туристичних об'єктів Франції, що приймає за рік понад 6 мільйонів відвідувачів.
Окрім ретельно стрижених газонів і галявин, скульптур і квіткових партерів, на території садів розташовані фонтани, які надають особливої унікальності садам Версаля. Фонтани датуються епохою Людовика XIV і в наші дні їх роботу забезпечує гідросистема, встановлена ще в дореволюційній Франції. Щорічно з кінця весни до початку осені кожні вихідні влаштовуються грандіозні вистави — Grandes Eaux або Свята фонтанів — під час яких усі фонтани в парку працюють на повну силу.
У 1979 році сади Версаля, разом з палацом, були внесені до Списку Світової спадщини ЮНЕСКО.Джерело: ЮНЕСКО
Часи правління Людовика XIII Перші сади у Версалі були розплановані за Людовика XIII. Після того, як Людовик XIII у 1632 році остаточно викупив ці угіддя у Жан-Франсуа де Гонді і надалі взяв на себе у Версалі феодальну роль, на захід від палацу було створено регулярні сади. Того ж 1632 року перед вікнами невеликого шато висадили 6 квадратів вічнозеленого самшиту, а також влаштували терасу і сходи, що вели до партеру з круглим басейном. У західному напрямку вздовж центральної осі парку була прокладена довга алея, оточена живоплотом. Вона вела до найбільшої водойми парку, яка пізніше стала Басейном Аполлона. В цей час в садах було створено знамениту королівську панораму. Це раннє планування, відоме в наш час за так званим планом Дю Буса 1662 року, показує тодішній рельєф місцевості, на якій розвивались алеї саду. Планування саду вже було чітко прив'язане до осей північ-південь і схід-захід. З архівних записів видно, що сади, які проєктували у ті часи Клод Молле та Ілларій Массон, існували без особливих змін до їх розширення, замовленого Людовиком XIV у 1660-х роках.Berger I, 1985; Bottineau, 1988; Mariage, 1986; Marie, 1968; Nolhac, 1901, 1925; Thompson, 2006; Verlet, 1961, 1985; Waltisperger, 1984; Weber, 1993.
Часи правління Людовика XIV У 1661 році, після арешту королівського супер-інтенданта фінансів Ніколя Фуке, Людовик XIV почав надавати Версалю більше уваги. Силами архітектора Луї Лево, художника Шарля Лебрена і ландшафтного архітектора Андре Ленотра (авторів маєтку Фуке — Во-ле-Віконт) — Людовик почав реалізацію проєктів, спрямованих на розширення і оздоблення Версаля, і ці проєкти зайняли решту епохи його правління.Verlet 1985.
Починаючи з цього часу, розширення палацу супроводжувалось і розширенням садів Версаля. Відповідно, будівельні кампанії Людовика XIV поширювались також на сади, проходячи на кожному етапі під його наглядом.
Перша будівельна кампанія У 1662 році була виконана незначна реконструкція палацу; основні зусилля і кошти були спрямовані на розвиток садів і парку. За рік до цього, в 1661 році, Ленотр почав представляти королю свої проєкти розвитку садів Версаля. Людовик XIV хотів побачити оновлені сади якомога швидше і незабаром роботи закипіли повним ходом. У розпал першої будівельної кампанії 36 000 осіб працювали над вирівнюванням парку та плануванням садів, переміщуючи і розподіляючи тисячі тонн ґрунту. У цей період розвитку садів Ленотр нічого не створював «з нуля», він застосував задуми та ідеї, розроблені його попередниками у Версалі — Клодом Молле і Жаком Бойсо. Було розширено наявні боскети і партери, а також створено нові. З нових проєктів цієї кампанії найзначнішими були Оранжерея і Грот Фетіди.Nolhac 1901, 1925.
Оранжерея, яку запроєктував архітектор Луї Лево, була вигідно розташована на південь від палацу, з використанням переваг природного схилу пагорба. Тут було передбачено захищене приміщення, де цитрусові дерева утримувались протягом зимових місяців.Nolhac 1899, 1902.
Грот Фетіди, розташований на північ від палацу, був важливим елементом художніх ілюстрацій палацу і садів, по яким проводився зв'язок між Людовиком XIV і образом Сонця. Спорудження цього гроту завершили в ході другої будівельної кампанії.
В оновлених садах з 1664 року Людовик XIV почав влаштовувати свята любові (fête galante), які отримали назву «Задоволення чарівливого острівця». Свято, влаштоване з 7 по 14 травня 1664 року, офіційно мало вшановувати його матір Анну Австрійську і його короновану дружину Марію Терезію, але фактично було вшануванням Луїзи де Лавальєр, фаворитки короля. Протягом цілого тижня гостей розважали прекрасними видовищами в садах. За підсумками цього свята — а саме, через брак місць для відпочинку гостей (більшість з них були вимушені ночувати у своїх екіпажах), для Людовика стали очевидними недоліки Версаля і він розпорядився почати ще одне розширення палацу і садів.Verlet, 1961, 1985.
Друга будівельна кампанія У період з 1664 по 1668 рік в садах відбулись значні зміни — особливо у частині фонтанів і нових боскетів; саме в цей період в оформленні садів широко застосовувались образи Аполлона і Сонця як метафори для Людовика XIV. В ході спорудження трьох нових корпусів, обернених фасадами до парку, Луї Лево вдалось виконати реконструкцію садів навколо палацу часів Людовика XIII таким чином, що використані в садах образи вдало поєднались з образами в декорі Великих королівських апартаментів.Lighthart, 1997; Mâle, 1927.
Ландшафтна структура і візуальний образ садів, що стали результатом цього етапу модернізації, існуватимуть аж до XVIII сторіччя. Французький історик і літописець Андре Фелібьєн в своєму описі Версаля відзначив переважання мотивів Сонця і Аполлона в будівельних проєктах того часу: «З того часу як Сонце стало символом Людовика XIV, а поети поєднали образи Сонця і Аполлона, в цьому грандіозному маєтку не залишилося нічого, що не має відношення до цього божества.»Félibien, 1674.
На цьому етапі розбудови садів, три нові елементи утворили топологічний і символічний зв'язок в садах: завершений Грот Фетіди, Басейн Латони і Басейн Аполлона.
Грот Фетіди Роботи зі спорудження грота розпочали в 1664 році і завершили в 1670 році встановленням збірки скульптур роботи майстрів, серед яких Жиль Герін, Франсуа Жирардон, Гаспар Марсі і Бальтазар Марсі. Грот був важливим символічним і технічним елементом садів Версаля. Символічно, Грот Фетіди мав відношення до міфу про Аполлона і, отже, пов'язувався з Людовиком XIV. Він символізував морську печеру німфи Фетіди, де Аполлон відпочивав після освітлення неба в своїй колісниці. Грот був окремою конструкцією, розміщеною на північ від палацу. Його внутрішня частина, декорована для зображення морської печери виробами з мушель, містила скульптурну групу роботи братів Марсі — «Нереїди, що служать Аполлону» (центральна група) та «Сонячні коні, за якими доглядають слуги Фетіди» (дві сусідні скульптурні групи). Спершу ці статуї встановили в трьох окремих нішах грота і оточили різноманітними фонтанами і водними пристроями.Marie 1968; Nolhac 1901, 1925; Thompson 2006; Verlet 1985.
З технічного боку Грот Фетіди мав ключове значення в роботі всієї гідросистеми, яка постачала воду до садів і парку. Дах грота підтримував резервуар, в якому накопичувалася вода, закачана зі ставка Каланьї, і цією водою під тиском наповнювалися фонтани нижче в саду.
Грот Фетіди проіснував до 1684 року. Він користувався надзвичайною популярністю у відвідувачів, що захоплювалися грою фонтанів і красою внутрішнього оформлення.
«Зовнішній вигляд Грота Фетіди»; робота Жана Лепотра, 1672 рік«Сонячні коні, за якими доглядають Тритони, слуги Фетіди»; робота Жиля Геріна, бл. 1670 року«Нереїди, що служать Аполлону»; робота Франсуа Жирардона, бл. 1670 року«Сонячні коні, за якими доглядають Тритони, слуги Фетіди»; робота Гаспара і Бальтазара Марсі, бл. 1670 року«Внутрішній простір Грота Фетіди»; робота Жана Лепотра, 1676 рік
Басейн Латони Басейн Латони розташований на вісі захід-схід, західніше і нижче від Водного партеру. Розроблений Андре Ленотром, прикрашений скульптурами Гаспара і Бальтазара Марсі і зведений між 1668 і 1670 роками, фонтан ілюструє епізод з «Метаморфоз» Овідія. Згідно з легендою, Латона зі своїми дітьми Аполлоном і Діаною страждала від того, що селяни Лікії метали з пращ у її ставок грудки мулу і бруду, через що вона з дітьми не могла напитися. Зевс, у відповідь на її благання, перетворив селян в жаб і ящірок. Цей епізод з міфології був обраний як алегорія заколоту Фронди, яка мала місце в юнацькі роки Людовика XIV. Зв'язок між твором Овідія і цим епізодом історії Франції відображений у стійкому політичному виразі — «метати бруд». Це додатково підтверджується тим фактом, що слово «фронда» (fronde) у французькій мові також позначає метальну машину, рогатку.Berger, 1992; Marie, 1968, 1972, 1976; Nolhac, 1901; Thompson, 2006; Verlet, 1961, 1985; Weber, 1981. Центральна мармурова група роботи братів Марсі представляє Латону з дітьми, яка спочатку, в 1670 році, височіла на скелі. Навколо неї з води виступали голови і спини шести жаб, а інші 24 жаби були розташовані поза басейном, по периметру газону. У той час богиня була обернена лицем до палацу. «Вид на Басейн Латони»;гравюра Жана Лепотра, 1678 рік«Вид на Басейн Аполлона»;гравюра Луї де Кастільона, 1683 рік
Басейн Аполлона Далі по вісі захід-схід знаходиться Басейн Аполлона — Фонтан Аполлона. Фонтан Аполлона зведений між 1668 і 1671 роками на місці Лебединого басейну часів Людовика XIII. Людовик XIV розпорядився розширити його площу і прикрасити розкішним скульптурним ансамблем з позолоченого свинцю, в якому, за ескізами Шарля Лебрена, Жан-Батіст Тюбі зобразив бога Аполлона, що веде свою колісницю освітлюючи небо. Тюбі працював над цією композицією з 1668 по 1670 на Мануфактурі Гобеленів. По завершенні робіт ансамбль перевезли у Версаль і встановили на цьому місці, а через рік вкрили позолотою. Фонтан утворює вузлове місце в парку і є сполучним елементом між садами, Малим Парком і Великим Каналом.
Великий канал Великий канал завдовжки 1500 метрів і завширшки 62 метри спорудили між 1668 і 1671 роком. Візуально і фізично він продовжує вісь захід-схід аж до стін Великого Парку. За часів дореволюційної Франції Великий канал використовувався для грандіозних прогулянок на човнах. 1674 року, за результатами серії вигідних для Людовика XIV дипломатичних домовленостей, король розпорядився побудувати Малу Венецію. Розташована біля перетину Великого каналу і північної поперечної гілки, Мала Венеція прийняла до себе яхти і каравели, отримані з Голландії, а також гондоли, отримані в подарунок від дожа Венеції. Звідси й виникла назва Мала Венеція. Тут було розквартировано 14 венеційців, найнятих для керування гондолами, а також жили боцмани і корабельні теслі, приписані до 20 кораблів, пришвартованих у водах Версаля.Baraton, 2010, p. 26.
Крім святкового та декоративного призначення, Великий Канал також відігравав суто практичну роль. Розташований в найнижчій точці садів, він накопичував воду, відведену з фонтанів верхньої частини саду. З Великого Каналу воду відкачували назад до резервуару на даху Грота Фетіди за допомогою кількох помп, які приводилися в дію вітряком і кінною тягою.Thompson 2006.