Різанина в Бере́зці — винищення українського населення села Березка, здійснене 11 квітня 1945 року підрозділами Армії Крайової (ймовірно, з Львівської округи АК), Батальйонів хлопських та селянами-поляками з навколишніх сіл.
Географічні відомості Березка () — село в гміні Бірча Перемишльського повіту в Підкарпатському воєводстві Польщі. Знаходиться на території Західних Карпат, над річкою Ступниця (), правого притоку Сяну, на відстані 9 кілометрів на північ від Бірчі, 21 кілометр на захід від Перемишля і 46 кілометрів на південний схід від столиці воєводства — міста Ряшіва.
Історичні дані Перші письмові згадки про село Березка відносяться до 1418 року. Перед початком Другої світової війни населення Березки становило приблизно 1500 осіб. Абсолютну більшість із них складали українці, або, як вони самі себе називали в пам'ять про Галицько-Волинську Русь, русини. В селі проживала також невелика кількість поляків (близько 80 осіб) та євреїв (50). В Березці була парафія греко-католицької церкви, яка належала до бірчанського деканату Перемишльської дієцезії. Парафіяльну церкву святого Миколая збудовано в 1792 році, в 1930 році відновлено. Крім неї, в Березці була ще храм Преображення Господнього, побудований в 1868 році та реконструйований в 1920 році.
Після нападу 1 вересня 1939 року Третього Рейху на Польщу й початку Другої світової війни та вторгнення СРСР до Польщі 17 вересня 1939 року Березка разом з іншими навколишніми селами відійшла до СРСР і ввійшла до складу Бірчанського районуХроніка за 10 січня 1940 року на сайті Інститут історії України НАН України (районний центр — Бірча) утвореної 4 грудня 1939 року Дрогобицької області УРСР (обласний центр — місто Дрогобич).
Передумови Починаючи з 1942 року польське як прокомуністичне, так і антикомуністичне підпілля за підтримки місцевого польського населення тероризувало українське населення Лемківщини, Холмщини та Посяння, винищуючи при першій-ліпшій можливості патріотично настроєних українців разом з сім'ями та залякуючи всіх решта. Взимку 1943—1944 років ця активність тільки посилюється, причому особливо з боку підрозділів Армії Крайової. Керівництво УПА, прагнучи порозуміння, видало кілька звернень до поляків, в яких, зокрема, пригадуючи Катинський розстріл, смерть генерала Сікорського, виселення поляків у Казахстан та Сибір, українські та польські жертви комуністичного режиму в тюрмах «Бригідки», «Лонцького», гетто «Замарстинів», пропонувало польській стороні не конфронтацію та взаємопоборювання, а боротьбу пліч-о-пліч проти спільного ворога — московського імперіалізму. А для захисту українського населення на допомогу місцевому підпіллю в квітні 1944 року з Волині на Холмщину передислоковано сотню «Вовки» під командуванням Ягоди-Черника та два курені із загону полковника Острожського, а власне на Посяння — з Карпатських лісів сотню УПА з куреня «Сіроманці» під командуванням Яструба. Під захистом цих підрозділів та під керівництвом прибулих старшин УПА на Закерзонні в українських селах було створено Самооборонні Кущові Відділи й місцеві відділи УПА, об'єднані в 11 сотень Закерзоння, а саме: сотні Байди, Громенка, Нечая, Остапа, Чорного, курені Евгена та Рена, (кожен у складі трьох сотень). З наближенням лінії фронту, ймовірно, щоб уникнути протистояння з великими військовими підрозділами Червоної армії та Вермахту, та згідно з інструкцією Головного Командування, ці 11 сотень під загальним керівництвом Василя Мізерного (Рена) здійснюють рейд у Карпати до Чорного лісу. Повернулись у волинські й карпатські ліси й прибулі підрозділи. І тоді збройні формування поляків, котрі на час перебування загонів УПА припинили свої напади, знову відновили акції проти українського населення теренів.
31 липня 1944 року село було захоплене Червоною армією, 6 серпня захоплено обласний центр місто Дрогобич Визволення міст СРСР на СОЛДАТ.RU, а вже за тиждень, 13 серпня, розпочато примусову мобілізацію до Червоної армії чоловічого українського населення в місті та області (Облвоєнком підполковник Карличев). Це підтверджує і попередній список жертв різні: 36. Руснак Іван, син Михайла, 1922 року народження (червоноармієць, інвалід); 91. Доротяк Марія Гр.(игорівна), 1905 (чоловік у Червоній Армії, осиротіло двоє дітей); 143. Горбовий Мирон Ів.(анович), 1923 (червоноармієць — інвалід) (). В селі залишились переважно жінки, діти та люди похилого віку, які й стали жертвами різаниниСписок жертв різні, частина 1Список жертв різні, частина 2Berezka: ginęli Ci na literę U.
У березні 1945 року села Березка, Сівчина, як і весь Бірчанський район із районним центром Бірча, а також Ліськівський район із районним центром Лісько та західна частина Перемишльського району включно з містом Перемишль зі складу Дрогобицької області УРСР передано Польщі.
Як пише Петро Мірчук:
Про репресії з боку польської міліції до українського населення в Польщі свідчить і доповідна записка начальника НКДБ Львівської області секретарю Львівського обкому КП(б)У під назвою «Про становище в Польщі» від 2 квітня 1945 року, тобто за 9 днів до різні.
Весна 1945 року на цих теренах була періодом найбільшого терору проти українського цивільного населення, в якому брали участь підрозділи польського підпілля, армії, прикордонних військ () та міліції () Польщі. Спацифіковано понад 80 українських сіл, замордовано понад п'ять тисяч цивільних осіб.
Обставини трагедії 11 квітня 1945 року підрозділами Армії Крайової, (ймовірно, з Львівської округи АК), Батальйонів хлопських та селянами-поляками з навколишніх сіл здійснено напад на Березку. Пацифікація села тривала від 2 до 3 годин. Наступного дня, 12 квітня, член ОУН та УПА Іван Кривицький () склав список замордованих, в якому фігурує 187 осіб. Список жертв різні, який для польської влади склав солтис Березки Костянтин Пелех () на четвертий день, 15 квітня 1945 року, налічує 161 особу. З цього списку близько 50 % осіб становлять жінки, 35 % — особи, старші 65-літнього віку та близько 20 % — діти, молодші 15-річного віку. Іван Оліжар у своїх спогадах називає 173 жертви трагедії«Закерзоння», tom 4, wspomnienia Iwana Olijara, Warszawa 1998. М. Ясяк () називає таку кількість жертв — 187 осібM. Jasiak, Działalność OUN-UPA w południowo-wschodnich powiatach dzisiejszej Polski w latach 1944—1946 [w:] Polska-Ukraina: Trudne pytania, t. 7, KARTA, Warszawa 2000. Тижневик «Наше слово» за 30 квітня 2006 року писав, що внаслідок різні були замордовані близько 180 українських мешканців БерезкиArchiwum Państwowe w Przemyślu, SPP 1944—1950, Teczka: Sprawy ogólne bezpieczeństwa Sygn. 64, k. 41. Тижневик «Наше слово» за 30 квітня 2006 року.