Клепатський (Клепацький) Павло Григорович (12 січня 1885, с. Пугачівка, Таращанський повіт, Київська губернія — після ) — дослідник історії України середньовічної й нової доби, питань історичного краєзнавства, історіограф, джерелознавець, архівознавець, літературознавець, педагог, член Української Центральної Ради.

Життєпис Народився у сім'ї священика.

Закінчив Богуславське духовне училище, Київську духовну семінарію.

Закінчив історико-філологічний факультет Новоросійського університету в Одесі (1908), до 1917 викладав у цьому університеті. Приват-доцент, професор Кам'янець-Подільського державного українського університету (1918—1920). Член Української Центральної Ради від Херсонської губернії. Після встановлення радянської влади проводив обстеження історико-культурних пам'яток Кам'янця-Подільського, визначав конкретні заходи щодо їх охорони і збереження. З 7 червня 1922 очолював архівне управління Кам'янець-Подільського повітового комітету пам'яток старовини, мистецтв та природи (1922). За лояльне відношення до Центральної Ради й Директорії УНР 1922 був заарештований чекістами, але через півтора місяця звільнений за відсутністю доказів. Викладач, професор Полтавського інституту народної освіти (1923—1931).

Активно друкувався в місцевих видавництвах та у «Записках» Кам'янець-Подільського ун-ту (дослідження з історії України, історичного краєзнавства). У Полтаві підготував докторську дисертацію, присвячену історії Диканьського маєтку Кочубеїв.

1931 р. професора П. К. було заарештовано в справі СВУ. Тривалий час він перебував в ув'язнені, а по виході переїхав до Мелітополя, де його зарахували викладачем місцевого педагогічного інституту.

Восени 1934 р. звільнився з роботи, не витримуючи жорсткого тиснення, та переїхав до Оренбурга, де був зарахований на посаду штатного професора історичної дисципліни Татаро-Башкирського держуніверситету. Після закінчення 1934—1935 навчального року залишив Оренбург і переїхав до Махачкали, працював у Дагестанському педагогічному інституті на кафедрі історії. Там у вересні 1936 р. його звільнили за «троцькізм». Він повернувся до Оренбурга, а потім перебрався до міста Соль-Ілецька, де з великими труднощами влаштувався на роботу в середню школу.

9 травня 1936 р. був підписаний ордер на його арешт. У постанові відзначалося, що П. К. «є одним із керівників контрреволюційної повстанської організації, яка готувала кадри для боротьби з радянською владою, з метою відторгнення України від СРСР і створення незалежної України». Суд 10 серпня 1936 р. визнав його винним та засудив його до позбавлення волі у виправно-трудових таборах у віддалених місцях терміном на 5 років з позбавленням прав на 3 роки, без конфіскації майна за відсутністю такого. Після розгляду скарги справу було переглянуто і у квітні 1938 р.винесено новий вирок — 7 років таборів і позбавлення прав на 3 роки. Найвищий суд вирішив частково задовольнити нову касаційну скаргу, встановивши міру покарання — 5 років ув'язнення у віддалених таборах країни. Де і коли помер — невідомо.

Праці Господарство Диканського маєтку Кочубеїв у першій половині XIX ст. У кн.: Юбілейний збірник на пошану академіка Дмитра Йвановича Багалія з нагоди сімдесятої річниці життя та п'ятдесятих роковин наукової діяльності, т. 1. К., 1927; Дворянське земське ополчення («Козаки») 1812 р. на Полтавщині. «За сто літ», 1930, кн. 5; Декілька документів з Диканського архіву Кочубеїв . «Український археографічний збірник», 1930, т. 3; Императрица Екатерина Вторая: Характеристика личности и царствования (по новейшим документам и исследованиям). — Одесса, 1912; Листування Олександра Андрійовича Безбородька з своїм батьком як історичне джерело . В кн.: Ювілейний збірник на пошану академіка М. С. Грушевського з нагоди шістдесятої річниці життя та сорокових роковин наукової діяльності, ч. 1. К., 1928; Літопис Самійла Величка. «Записки Полтавського інституту народної освіти», 1925, кн. 2; М. О. Максимович як історик. «Україна», 1927, № 6; Нариси з історії Диканьського маєтку Кочубеїв від половини XVII до половини XIX ст. (Переважно в роках 1786—1835) // Інститут рукопису НБУВ. Ф. Х. — Спр.17465. Невідомий український мемуар з часів шведчини. «Україна», 1929, № 3; Огляд джерел до історії України (курс лекцій, читаних протягом 1919 акад. року). Вип.1. — Кам'янець на Поділлю, 1921; Огляд джерел до історії України: Джерела візантійські, арабські, західні, укр.-руські юридичні пам'ятники, літописи, хронографи й синодики, подорожні описи чужоземців. — Кам'янець, 1920; Очерки по истории Киевской земли: Литовский период. Одесса, 1912; П'ятнадцять лекцій з історії України. К., 1919; Про так званий повний руський, або рукописний козацький літопис. «Записки Полтавського інституту народної освіти», 1927, кн. 4; Стосунки урядництва Диканського маєтку Кочубеїв з кріпаками в першу половину XIX ст. «Записки Полтавського наукового при ВУАН товариства», 1928, вип. 2; Клепатський П. Г. Український байкар Євген Гребінка (1812—1848) / П. Г. Клепатський. — Кам'янець-Подільський: Наклад. Вид. від. Поділ. губерніал. нар. управи, 1919. — 28 с.

Примітки

Джерела та література О. В. Ясь. Клепатський Павло Григорович // Л. В. Баженов. Клепатський (Клепацький) Павло Григорович //

Література Ричка В. М. Загублене життя (П. Г. Клепатський) // Репресоване краєзнавство. — К., 1991. — С. 202—204. Кириченко І. Архівне будівництво у Хмельницькій області // Архіви України. — 1968. — № 4. — С. 14. Портнова Т. Клепатський Павло Григорович // Українські архівісти. Біобібліографічний довідник. Вип. І. — К., 1999. — С. 164—165. Історія Національної академії наук України. 1924—1928. Документи і матеріали. — К., 1998. — С. 527.

Стрельський Г. Клепатський (Клепацький), Павло Григорович // Українські історики XX століття: Біобібліографічний довідник / Серія «Українські історики». — Київ: Інститут історії України НАН України, 2004. — Випуск 2, частина 2. — С. 198—199. Ohloblyn O. Ukrainian Historiography 1917—1956. «The Annals of the Ukrainian Academy of Arts and Sciences in the U.S.» (New York), 1957, vol. 5/6, no 4(18), 1/2(19/20) Козаченко А. Куркульська вилазка в археографічному виданні // Архів Радянської України. — 1932. — № 1/2. Ричка В. М. Загублене життя (П. Г. Клепатський) // Репресоване краєзнавство (20—30-ті роки). — К., 1991; Українські архівісти: Бібліографічний довідник, вип. 1. К., 1999. Ясь О., Клепацький П. Листування О. Безбородька зі своїм батьком як історичне джерело // Ювілейний збірник на пошану академіка М. С. Грушевського. — К., 1928. Т. 1. — С. 280—285. Павло Клепацький: історик, що творив історію // Чорноморська хвиля Української революції: провідники національного руху в Одесі у 1917—1920 рр.: Монографія / Вінцковський Т. С., Музичко О. Є., Хмарський В. М. та ін. — Одеса: ТЕС, 2011. — 586 с.