Васи́ль Фе́дорович Дідушо́к (псевдоніми та агентурні псевда: «Отаман», «Франц», «Фін»; 27 серпня 1889, с. Княже, Золочівський повіт, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина — 3 листопада 1937, урочище Сандармох, поблизу Медвеж'єгорська, Карельська АРСР, РРФСР, СРСР) — український військовий, громадський і політичний діяч, правник, дипломат і співробітник радянської військової розвідки. Сотник Легіону Українських січових стрільців (командир сотні та куреня), полковник Армії УНР, начальник штабу Корпусу Січових Стрільців у Києві.
Один із перших організаторів стрілецького руху у Львові 1914 року; командир 1-ї сотні УСС, яка першою вийшла на карпатський фронт Першої світової війни. Відзначився у боях за гору Маківка, під Болеховом та біля Тустаня. Учасник Української революції 1917—1921 років, один із ключових будівничих київських військових формацій Січових Стрільців. На початку 1920-х років перейшов на радянську службу, працював кадровим розвідником-нелегалом Розвідувального управління Польового штабу РСЧА в країнах Європи та Азії. Жертва сталінського Великого терору — безпідставно заарештований у 1933 році, засуджений до таборів і розстріляний 1937 року в урочищі Сандармох разом із братами Петром і Володимиром. Брат-близнюк Петра Дідушка.
Життєпис
Австрійська доба Народився 27 серпня 1889 року в селі Княже Золочівського повіту на Львівщині в родині Теодора Дідушка та Ганни (з роду Борчук). Сім'я складалася з восьми осіб: батьків, трьох синів — Василя, його брата-близнюка Петра (також народженого 27 серпня 1889 року) та молодшого брата Володимира (нар. 15 квітня 1897 року) — і трьох сестер. Згодом родина Дідушків перебралася на постійне проживання до сусіднього із Золочевом приміського села Зозулі.
Під час студій на правничому факультеті Львівського університету брати Василь та Петро Дідушки мешкали в гуртожитку «Академічний дім» на вулиці Супінського, 21 (нині Коцюбинського), а також у бурсі товариства «Рідна школа» на вулиці Вірменській, 25. За збереженою студентською обліковою карткою за 1912/1913 навчальний рік, Василь Дідушок обрав для вивчення курси провідних галицьких науковців: лекції професора Михайла Грушевського з історії Східної Європи, професора Кирила Студинського про діяльність Іпатія Потія, курс доктора Кучери про дезінфекцію та австрійське право у доктора Стебельського.
1 листопада 1913 року на зборах студентів секції імені М. Драгоманова В. Дідушка обрали заступником голови (головою став Юліан Охримович, секретарем — В. Пилип'юк). Наступного дня, 2 листопада, на V загальному зібранні Українського студентського союзу його було обрано заступником голови Головної ради організації під керівництвом В. Кавецького. Водночас він очолив організаційний комітет зі створення Української соціал-демократичної молодіжної організації, осередком якої стала канцелярія адвоката Володимира Старосольського на вулиці Коперника, 14.
У 1911 році Василь Дідушок пройшов обов'язкову дійсну військову службу в 30-му піхотному полку австро-угорської армії, здобувши ранг офіцера (капітана). На тлі наростання міжнародної напруги та передчуття неминучого австро-російського зіткнення, про що тоді відкрито заявляли діячі мілітарного руху (зокрема Іван Чмола та Кирило Трильовський), набутий військовий вишкіл дозволив Дідушку з початком Першої світової війни стати одним із чільних польових командирів новоствореного Легіону Українських січових стрільців.
В УСС У серпні 1914 року, з початком Першої світової війни, Василь Дідушок став одним із перших старшин, залучених Українською Бойовою Управою до формування добровольчого легіону Українських січових стрільців, очоливши 1-шу сотню у Львові. За спогадами Степана Шухевича, підрозділ Дідушка став єдиною добре зорганізованою сотнею у місті, об'єднавши переважно студентську інтелігенцію, спортсменів і свідому молодь.
У складі сотні розпочали свій бойовий і громадський шлях майбутні військові та культурні діячі: Андрій Мельник, Василь Кучабський, Федір Черник, Дмитро Паліїв, Осип Навроцький, композитор Михайло Гайворонський, письменники Роман Купчинський і Микола Голубець, скульптор Михайло Гаврилко та брат сотника Петро Дідушок. Командант легіону Михайло Галущинський відзначав унікальний внутрішній устрій сотні Дідушка, порівнюючи його з традиціями козацького побратимства. Галущинський відзначав суворий військовий вишкіл і дисципліна на службі поєднувалися із товариською рівністю поза нею, що вирізняло підрозділ з-поміж інших формацій. Керуючи повсякденними вишколами в Дяківській бурсі під Святоюрською горою, Дідушок призначив четарями Михайла Гнатюка, Осипа Яримовича, Василя Кучабського та Лева Коберського (згодом у Карпатах до них долучився Андрій Мельник), підготувавши сотню як провідне бойове ядро легіону.
Після вишколу в Страбичеві на Закарпатті сформована сотня Василя Дідушка як найкраще підготовлена отримала наказ першою серед підрозділів Українських січових стрільців виступити на передову і уже 10 вересня 1914 року сотник повів бійців на охорону Верецького перевалу. Зайнявши з підрозділом рубежі у Вижніх Верецьких (Верхні Ворота) та с. Гусний, Дідушок організував несення польових сторож і ведення стеж, долаючи гострий брак матеріального та санітарного забезпечення (інтендантські клопоти перебрав на себе його брат Петро Дідушок).
25 вересня 1914 року сотник отримав бойове завдання від австрійського командування щодо участі в контрударі під час ворожого штурму Ужоцького перевалу, особисто проінструктував і вирядив дві чети своєї сотні у диверсійний рейд на ворожі обози під Сянки, що стало бойовим хрещенням легіону УСС у боях проти підрозділів російської армії.23 жовтня 1914 р. нагороджений «Малою Срібною Медаллю За Хоробрість». 29 червня 1915 року у бою між Тустанем і Семиківцями стрільці сотні Дідушка взяли в полон 1200 російських солдат. Згодом став командантом І-го куреня І-го полку УСС в ранзі сотника. У бою на горі Лисоня у 1916 році потрапив у російський полон.
Згодом — командант І-го куреня І-го полку УСС в ранзі сотника.Шанковський Лев. Українські збройні сили в перспективі нації // .
Визвольні змагання У 1917 році перейшов на службу до Центральної Ради, став одним із організаторів куреня Січових Стрільців у Києві. З березня 1918 р. — отаман, начальник штабу Головної губернської військової комендатури Київщини. З грудня — полковник, начальник штабу комендатури Києва та Київської фортеці, а згодом — начальник штабу Корпусу Січових Стрільців, отаман для доручень корпусу. Автор публікацій на військову тематику, зокрема «Наші цілі».
Унаслідок катастрофічного становища Армії УНР наприкінці 1919 року та наради військового керівництва за участю Симона Петлюри та Ісаака Мазепи в містечку Чарторийськ, командуванням було ухвалено рішення про перехід до партизанських форм боротьби. Старшини Корпусу Січових Стрільців ухвалили рішення про самодемобілізацію з правом приєднання до повстанських підрозділів генерала Михайла Омеляновича-Павленка або повернення додому. Невдовзі після цього на Чарторию несподівано вдарили польські підрозділи, роззброїли особовий склад Корпусу Січових Стрільців та інтернували його до Луцька, після чого 7 грудня 1919 року з'єднання остаточно припинило існування.
Подальші політичні потрясіння й поява нових державних кордонів розлучили Василя Дідушка із сім'єю. Його донька Ярослава, яка народилася 1921 року, ніколи особисто не бачила батька в свідомому віці. Остання зустріч подружжя відбулася 1922 року у вільному місті Данцигу (Гданськ), після чого прямий зв'язок обірвався через перехід Дідушка на нелегальну роботу в радянській військовій розвідці. В СРСР 1920 року перейшов на бік більшовиків, сподіваючись на їхню підтримку в боротьбі з поляками — окупантами Галичини. Згодом став членом КП(б)У та ВКП(б), співробітником Розвідуправління Генштабу РСЧА (був радянським розвідником). Як військовий розвідник-нелегал (1920—1932) працював у Польщі, Румунії — там засуджений за шпигунство (1923) і провів три роки у в'язниці. Працівник нелегальної резидентури в Харбіні (Китай, 1926—1929), у Фінляндії (1929—1930), заступник резидента у Відні (Австрія, 1931—1932), резидент у Берліні (1932). У 1932-му відкликаний з-за кордону.
2 вересня 1933 р. засуджений Колегією ОГПУ СРСР до страти (ст. 58-6 КК РСФРР), яку замінили на 10 років виправно-трудових таборів (ВТТ). Покарання відбував на Соловках, але через 4 роки, Особливою трійкою УНКВС ЛО 9 жовтня 1937 р. засуджений до найвищої кари. Страчений разом із братами Петром і Володимиром та групою діячів української культури в урочищі Сандормох поблизу робітничого селища Медвежа Гора (нині м. Медвеж'єгорськ у Карелії) 3 листопада 1937 року.
Особисте життя Восени 1919 року отаман Василь Дідушок прибув на Перемишльщину до своєї нареченої Стефанії Тучапської — випускниці Перемишльської вчительської семінарії, яка вчителювала в селі Коровиця Лісова Цішанівського повіту. Вони познайомилися ще до початку світової війни у 1914 році; упродовж усіх фронтових років Дідушок підтримував із нею регулярне листування, надсилав світлини з побратимами та зустрічався у Львові й Києві. 13 листопада 1919 року місцевий парох Теофіль Гарасовський повінчав їх у церкві села Коровиця Лісова (свідками виступили управитель школи Ілярій Островський та вчитель Юліан Гарасовський).
Родина Батьки: Дідушок Теодор — батько, селянин із с. Княже, пізніше господарював у с. Зозулі; Дідушок (з роду Борчук) Ганна — мати. Брати: Дідушок Петро Федорович (нар. 27 серпня 1889) — брат-близнюк, громадський і політичний діяч, секретар Директорії УНР, співробітник розвідки РСЧА; Дідушок Володимир Федорович (нар. 15 квітня 1897) — молодший брат, колишній четар Української Галицької Армії. Сестри: Три сестри (імена в джерелах не зафіксовані). Дружина: Дідушок (до шлюбу Тучапська) Стефанія — вчителька народної школи, випускниця Перемишльської вчительської семінарії. Шлюб укладено 13 листопада 1919 року в с. Коровиця Лісова. Діти: Дідушок Ярослава Василівна (нар. 1921) — донька. Див. також Список Сандармоху Вулиця Василя Дідушка
Примітки
Джерела Головацький І. Д. Дідушок Василь // Головацький І. Д. Дідушок Василь Федорович //
Посилання
Біографії деяких січових стрільців. Енциклопедія історії України. Перше товариство «Січ» і січовий рух Список розстріляних у Сандармосі українців і вихідців з України (VI)