Алани-танаїти (, ) — група чи об'єднання кочових іраномовних племен, очолюваних аланами, які мешкали у Подонні і були згадані Амміаном Марцелліном (Історія, 31, 3, 1) у опису подій 375 року, а саме експансії гунів до Європи Неодноразово висловлювалася думка, що алани-танаїти саме та група аланів, яка вдерлася до Подоння та Північного Кавказу на початку 60-х років І століття та спричинила міграцію до Північного Причорномор'я аорсів та сіраків.оглядово: Виноградов Ю. Г. Очерк военно-политической истории сарматов в I. н. э. // ВДИ. 1992. No2. Якщо взяти за основу це припущення, то саме з аланами-танаїтами можливо повязати Закавказькі навали 72-73 роківЙосип Флавій. Юдейська війна. 7.7.4. Иосиф Флавий. Иудейская война. Минск, Беларусь, 1991. Φλαβίου Ἰωσήπου ἱστορία Ἰουδαϊκοῦ πολέμου πρὸς Ῥωμαίους βιβλία та поч. II ст. н. е., а також відому з вірменських хронік династію аланів Аравеліани Алемань А. Аланы в древних и средневековых письменных источниках. М., «Менеджер», 2003. (порівн. « саки-аравали»).

Гіпотетично з аланами-танаїтами можливо пов'язати згаданих у поховальному напису з Керчі «царів алан»(), яких згадувана особа впевнено перемогла до/близько 92 р.,Парфенов В. Н. Флавии и Боспор. К вопросу о римском «либерализме» // Из истории античного общества. Сб. науч. тр. к 60-летию проф. Е. А. Молева. Вып. 9-10. 2007 та «союз з аланами» (), від якого згадана особа відмовила місцевих (біля Херсонесу) царів.Виноградов Ю. Г., Шестаков С. А. Laudatio Funebris из Пантикапея. ВДИ, № 2, 2005.Перевалов С. М. «Аланская эпиграфика. 1. Каталог греческих надписей». Вестник ВНЦ. 2011. Повний текст напису наступний:

Висловлено думку, що відомий з листів Плінія МолодшогоПлиний Младший. Письма. X, 74. EPISTVLARVM, X, 74 «C. PLINIUS TRAIANO IMPERATORI. Appuleius, domine, miles qui est in statione Nicomedensi, scripsit mihi quendam nomine Callidromum, cum detineretur a Maximo et Dionysio pistoribus, quibus operas suas locaverat, confugisse ad tuam statuam perductumque ad magistratus indicasse, servisse aliquando Laberio Maximo, captumque a Susago in Moesia et a Decibalo muneri missum Pacoro Parthiae regi, pluribusque annis in ministerio eius fuisse, deinde fugisse, atque ita in Nicomediam pervenisse. Quem ego perductum ad me, cum eadem narrasset, mittendum ad te putavi; quod paulo tardius feci, dum requiro gemmam, quam sibi habentem imaginem Pacori et quibus ornatus fuisset subtractam indicabat. Volui enim hanc quoque, si inveniri potuisset, simul mittere, sicut glebulam misi, quam se ex Parthico metallo attulisse dicebat. Signata est anulos meo, cuius est aposphragisma quadriga.» Сусаг — цар алан-танаїтів. Яценко С. А. Аланы в Восточной Европе в середине I — середине IV вв. н. э. (локализация и политическая история) // Петербургский археологический вестник: Скифы. Сарматы. Славяне. Русь. — 1993. — Вып. 6. — С. 86. Туаллагов А. А. Закавказский поход алан 35 г. н. э. // Вестник Северо—Осетинского государственного университета имени К. Л. Хетагурова. — 2008. — № 4. — С. 108.

Ймовірно, що у 236—239 роках у об'єднані алан-танаїтів змінилася політична верхівка — об'єднання очолили представники нової хвилі аланів — мігрантів зі сходу.Яценко С. А. Германцы и аланы: О разрушениях в Приазовье в 236—276 гг. н.э. STRATUM + ПАВ., СПб — Кишинев. 1997Симоненко О. В. Сармати Північного Причорномор'я. Хронологія, періодизація та етно-політична історія. Автореф. дис… д-ра іст. наук: 07.00.04. НАН України. Ін-т археол. К., 1999

Існує декілька думок щодо батьківщини аланів, але найвірогіднішою є думка, що етнос аланів сформувався у Мугоджарах (регіон Західного Казахстану) за участі як прийдешніх, так і тубільних іранських племен. Скрипкин А. С. О времени появления аланов в Восточной Европе и их происхождении (Историко-археологический альманах, No 7, Армавир, 2001, стр. 15-40)

Відомі Аравеліани

Базук — цар алан (в оригіналі — овсів), який очолював навалу на Закавказзя у 72 р. Можливий батько Сатінік. Анбазук — брат Базука. Сатінік — донька царя алан, дружина царя Вірменії. Баракад ( — поч. II ст.) — родич царя алан, супроводжував Сатінік до Вірменії, охрестився та прийняв зі своїми спільниками смерть на поч. II ст. Відомий як св. Сукіас. Датіанос (ІІ ст.) — наступник царя алан, батька Сатінік.(рос.) Алемань А. Аланы в древних и средневековых письменных источниках. М., «Менеджер», 2003.тамга Аравеліан за:Яценко С. А. Знаки-тамги ираноязычных народов древности и раннего средневековья. М.: Восточная литература, 2001.

Примітки