Роман Камінський (1888, Колодрібка, Заліщицький повіт — † 1 липня 1917, біля села Конюхи, нині Тернопільський район Тернопільської області) — український військовик, поручник Легіону Українських січових стрільців, командир кінної чети, а згодом і сотні УСС. Учасник Першої світової війни, організатор і перший командир кінного підрозділу Легіону УСС, учасник Карпатської кампанії та боїв на Східному фронті.

До Першої світової війни навчався в Українській державній гімназії в Коломиї та був учасником українського студентського руху у Львові. Був одним із фігурантів найгучнішого довоєнного судового процесу 101 у Львові (1911). За військову службу відзначений австро-угорськими нагородами, зокрема Срібною медаллю «За хоробрість» та Хрестом військових заслуг 3-го класу з військовою декорацією. Загинув під час боїв поблизу Конюхів у липні 1917 року й похований у братській могилі вояків УСС у цьому селі.

Життєпис

Походження Роман Камінський народився 1888 року в селі Колодрібка на Галичині (нині Чортківський район Тернопільської області). За віросповіданням належав до греко-католицької конфесії. Протягом 1900–1908 років навчався в Українській державній гімназії в Коломиї, яку в червні 1908 року успішно закінчив. Під час іспиту зрілості, який відбувався 5–12 червня 1908-го під головуванням професора Кирила Студинського, був одноголосно визнаний зрілим до подальших університетських студій. Згідно з виказом абітурієнтів, після здобуття середньої освіти мав намір вступити до рільничої академії у Львові. Іспит зрілості (матуру) Роман Камінський склав з відзнакою.

Учасник процесу 101 Учасник подій 1 липня 1910-го, де українські студенти відстоювали проблему створення окремого українського університету у Львові. Був заарештований в ході протестів, і згодом у процесуальному відношенні справа Романа Камінського виявилася однією з кількох виняткових під час гучного судового процесу 1911 року щодо студентських заворушень у Львівському університеті 1 липня 1910 року. У грудні 1910 року львівський часопис «Kurjer Lwowski» повідомив про відхилення Вищим крайовим судом протесту українських академіків проти обвинувального акта за участь у подіях 1 липня 1910 року у Львівському університеті. Серед списку відхилених був Роман Камінський, який станом на відхилення протесту (середина грудня 1910-го року) був «без занять». Як фігурант справи, він підпадав під загальну судову процедуру за позовом прокуратури за звинуваченнями у виступі проти польської адміністрації закладу, а також став фігурантом паралельного дисциплінарного розслідування університетського сенату, котрий відмовив усім причетним студентам у поновленні на навчальний рік.

Хоча його прізвище фігурувало в загальному списку 101 обвинуваченого українського студента, судово-слідчі органи не змогли вручити йому обвинувальний акт через неустановлене місце перебування (окремо зазначалося, що інший фігурант, Володимир Палятинський, перебував у закладі для душевнохворих). Унаслідок цього, під час оголошення Львівським трибуналом підсумкового вироку 4 липня 1911 року щодо 99 студентів, розгляд справи стосовно Камінського було відкладено та виділено в окреме провадження.

В Легіоні УСС Під час Першої світової війни добровільно вступив до легіону Українських січових стрільців. Брав участь у бойових діях на території Східної Галичини проти підрозділі російської імператорської армії. У 1914 році в Славському сформував і очолив відділ стрілецької кінноти, який увійшов до складу кавалерійського дивізіону під командуванням угорського сотника Елемера Фаркаша. Підрозділ відзначився під час Карпатської кампанії, здобувши репутацію одного з найбільш боєздатних кінних формувань легіону УСС.

Як встановив історик Осип Думін, середині жовтня 1914 року хорунжий Роман Камінський очолив новостворену кавалерійську формацію у складі Легіону Українських Січових Стрільців — кінний відділ («Стрілецьку кінноту»). Ініціатором формування підрозділу виступив командир сотні уланів 55-ї піхотної дивізії сотник Фаркаш, який, високо оцінивши бойову вартість стрільців, за погодженням із отаманом Григорієм Коссаком розширив початковий малий загін до стану кінної чети під командуванням Камінського.

Організаційно кінна чета Камінського входила до складу кінного дивізіону (разом із сотнею уланів сотника Фаркаша та сотнею драгунів сотника Фіца). У березні 1915 року Камінський брав участь у розширенні підрозділу за рахунок добровольців зі стрілецьких сотень, плануючи розгорнути його до повноцінної сотні. Попри брак матеріального постачання та коней в умовах позиційної війни, під керівництвом Камінського та його старшин (четаря І. Каратницького, четаря А. Добрянського, хорунжого Т. Шухевича) кіннота УСС зберегла високу боєздатність і діяла до травня 1917 року, заклавши основи української кавалерійської традиції.

Улітку 1915 року австрійська військова преса відзначила відвагу фенриха Романа Камінського (на той час служачого 8-го гусарського полку / кавалерії УСС), опублікувавши нарис про його розвідувальні здобутки під назвою «Універсальний патрульний» («Ein vielseitiger Patrouilleur»). Під час розвідувальної служби Камінський неодноразово здобував важливі оперативні дані. Зокрема, під Болеховом він уночі пройшов у глибину розташування ворожого табору та зчинив паніку, викликавши тривогу в лавах супротивника. Під Синьовидськом очолюваний ним патруль із засідки успішно відбив атаку цілої козацької сотні. Через тиждень у бою між Коростовом і Гребеновим Камінський за власною ініціативою атакував ворожий фланг силами чети (взводу), що суттєво полегшило ситуацію для всієї групи полковника Блаваца.

Діючи на лівому фланзі 55-ї піхотної дивізії, він виявився єдиним командиром розвідгрупи, якому вдалося точно встановити розташування укріплених позицій ворога. Поблизу населеного пункту Зуг фенріх Камінський викрив позиції ворожої артилерії та оперативно доповів про це командуванню бригади. Під час цієї операції він викликав паніку в таборі супротивника, уміло пробився крізь оточення та взяв у полон 15 російських піхотинців. За цей комплекс успішних розвідувальних операцій Камінського було відзначено Срібною медаллю «За хоробрість» 2-го класу.

7 вересня 1915 року кінна сотня Українських січових стрільців під командуванням сотника Романа Камінського, що входила до складу кінного загону коменданта Фаркаша, відзначилася в бою поблизу гори Брикуля. Одночасно 1-й курінь УСС після прориву російських військ біля Соколова успішно вийшов з оточення, здійснивши прорив через позиції противника. Станом на 10 грудня 1915 сотня кінноти УСС під його командуванням нараховувала 4 старшини, 112 стрільців і лише 52 коніЛев Шанковський. Українські збройні сили в перспективі нації // .

22 квітня 1916 року у віденськім часописі «Fremden-Blatt» було опубліковано офіційне повідомлення про нагородження старшини Легіону Українських Січових Стрільців Романа Камінського. Згідно з випискою з урядового списку відзначень за воєнні заслуги (Auszeichnungen für Verdienste im Kriege), командира кавалерійського загону українських стрільців (beritt. ukrain. Schützendetachement) та офіцера ландштурму 11-го рангового класу (Landsturmoffizier der 11. Rangsklasse) Романа Камінського було відзначено Хрестом військових заслуг 3-го класу з військовою декорацією (Militärverdienstkreuz 3. Klasse mit der Kriegsdekoration). Нагороду присвоєно з формулюванням «на знак визнання мужньої поведінки перед ворогам» (in Anerkennung tapferen Verhaltens vor dem Feinde).

У червні 1916 року був нагороджений Срібною медаллю хоробрості ІІ ступеня Австро-Угорської монархії за виявлену відвагу в боях у складі Українських січових стрільців. Відзначення було оприлюднене в офіційному списку нагороджених Українських січових стрільців і Українських буковинських добровольців, надрукованому в газеті «Діло».

Загинув 1 липня 1917 під час боїв із російською армією під Конюхами.

Місце поховання Роман Камінський був похований у спільній могилі на узгір'ї села Конюхи, за урочищем Звіринець, над Мазуровим яром, де під час Першої світової війни розташовувалися позиції та окопи Українських січових стрільців. У могилі, за спогадами місцевих жителів, також поховані поручник Осип Яримович, підхорунжі Ворона та Василь Іванців, вістовий Тютько, десятник Кузьмович, старший стрілець Шкварко та стрілець Василь Ярема. Пам'ять про поховання збереглася серед мешканців села. Після відновлення незалежності України на його місці було насипано могилу.

Нагороди Австро-Угорщина: Срібна медаль «За хоробрість» 2-го класу (10 березня 1915) — за успішні розвідувальні операції, сміливі дії в запіллі ворога та захоплення полонених . Хрест «За військові заслуги» 3-го класу з військовою декорацією (квітень 1916) — за мужню поведінку перед ворогом ;. Срібна медаль «За хоробрість» (червень 1916-го) — за виявлену відвагу в боях.

Примітки

Література

Посилання Машерують наші добровольці