«Утрачений рай» () — епічна поема у білих віршах, великий поетичний епос письменника XVII століття Джона Мільтона. Вона вперше була опублікована в 1667 році в десяти книгах і містила більше десяти тисяч окремих віршованих рядків. Друге видання, що вийшло у 1674 році, охоплювало дванадцять книг (на манер поділу «Енеїди» Вергілія) з незначними змінами у всьому тексті та заміткою про віршування.

Поема стосується біблійної історії Гріхопадіння: спокуси Адама і Єви палим ангелом Сатаною і вигнання їх із Райського саду. Метою Мільтона, як вказано в Книзі Першій, є «виправдання шляхів Божих для людей». «Утрачений рай» широко вважається одним із найвидатніших літературних творів, написаних англійською мовою.

Книга перевидавалася безліч разів та перекладена багатьма мовами. Мільтон також написав продовження — «Повернений рай». Вважається, що в обох поемах знайшло відбиття бурхливе політичне життя у тогочасній Англії та, власне, доля автора.

Зміст

Композиція Поема поділяється на дванадцять «книг» або секцій, і обсяг кожної книги значно відрізняється (найбільша книга — Дев'ята, з 1189 віршованих рядків, найменша — Сьома, із 640). Аргументи в основі кожної книги були додані в наступних штампах першого видання. 1674 року повністю «Перероблене та доповнене» видання оригінальної десятикнижної публікації з новим поділом на дванадцять книг побачило світ. Це видання, яке, переважно, використовується і сьогодні.

«Утрачений рай» слідує епічній традиції початку від «in medias res» (лат. «в гущі подій»), тобто, сюжет розповідається від середини, далі описує події, що передували цьому, і врешті слідує завершення.

Сюжет

Поема розвиває сюжет Книги Буття, доповнений християнськими елементами. Історія Мільтона має дві арки оповіді: одна про Сатану (ЛюцифераУ авраамічних релігіях також зустрічаються імена Самаель та Ібліс.), котрий відіграє велику роль у поемі загалом, інша — про Адама і Єву. Оповідь починається після того, як Сатана та інші повсталі ангели були переможені та вигнані в Пекло, або (як воно називається в поемі) Тартар. У Пандемоніумі Сатана використовує свої риторичні вміння, щоб організувати своїх послідовників на збройну боротьбу; йому допомагають демони Маммон та Вельзевул, Веліал та Молох також присутні. Наприкінці дискусії Сатана набирає добровольців, щоб отруїти новостворену Землю та нових, найулюбленіших творінь Бога — людей. Він самотужки кидає виклик небезпекам пекельної Безодні, в манері, що нагадує Одіссея або Енея. Після тяжкого переходу за межі Пекла, він вступає до новоствореного Богом матеріального світу, а пізніше — до Едемського саду, в якому проживають перші люди Адам і Єва.

В один момент цієї історії розповідається про Ангельські війни на Небесах. Повстання Сатани слідує епічному розвитку великомасштабної війни. Битви між вірними ангелами і силами Сатани тривали протягом трьох днів. У фінальній битві Син Божий самостійно розгромив увесь легіон повсталих ангелів і присудив їм вигнання. Після очищення Небес, Бог створює світ, завершуючи його створенням Адама і Єви. Хоча Бог надав Адаму та Єві повну свободу і владу, щоб панувати над усіма творіннями, Він дав їм один чіткий наказ: не їсти від Дерева пізнання добра і зла під страхом смерті.

Оповідь про спокусу Адама і Єви і Гріхопадіння принципово інша, у епічному розумінні, — сімейна, внутрішня, порівняно з біблійною. Адам і Єва представлені вперше в християнській літературі з повноцінними відносинами, ще будучи без гріха. У них є пристрасті, вони — окремі особистості. Єва представлена дуже красивою і незалежною від Адама. Сатана, набувши форми Змія, успішно спокушає Єву скуштувати плоду Дерева, вражаючи її пихатість і обманюючи словами. Після того, як вона скуштувала заборонений плід, Єва також дає Адаму скуштувати плід на знак їхньої любові. Адам, дізнавшись, що Єва згрішила, навмисно скоює той же гріх, хоча архангел Рафаїл попереджав його цього не робити. Адам заявляє Єві, що, оскільки вона була створена з його плоті, вони пов'язані одне з одним, тому, якщо вона помре, він також повинен померти. Таким чином, Мільтон зображує Адама як героїчну постать, але і як більшого грішника, ніж Єва, оскільки він знає, що те, що він робить — неправильне.

Після поїдання плоду любов Адама і Єви починає мати інший, примітивний, характер. Спочатку Адам переконаний, що Єва була права, думаючи, що вживання в їжу плоду було корисним. Проте, незабаром вони засинають і бачать страхітливі кошмари, а після пробудження вперше відчувають почуття провини і сорому. Розуміючи, що вони скоїли страшне діяння проти Бога, вони починають звинувачувати одне одного.

Єва благає Адама примиритися. Її підтримка дозволяє обом як наблизитися до Бога, щоб «поклонитися і молити про благодаті, просячи на колінах», так і отримати благодать від Бога. Архангел Михаїл показує Адаму видіння, в якому той бачить усе, що станеться з його нащадками, всім людством, до Великого потопу. Адам дуже засмучений цим видінням, і тому Михаїл говорить йому про можливий відкуп людства від першородного гріха через Ісуса Христа (якого Михаїл називає «Цар-Месія») і далі показує все майбутнє аж до приходу Месії.

Коли Адам і Єва вигнані з Раю, вони ще більше віддаляються в стосунках з Богом, який всюдисущий, але невидимий (на відміну від матеріального образу Бога-Отця в Едемському саду). Проте Михаїл запевняє, що Адам може знайти «рай в собі, ще щасливіший».

Книги поеми

Книга Перша — Сатана і його послідовники, перебуваючи в Пеклі, нарікають на свій нинішній стан. Щоб підняти їхній дух, володар Пекла влаштовує огляд демонічних сил. Крім цього, Сатана повідомляє про створення Богом світу. Для обговорення свого майбутнього пекельні владики збираються в новоствореній столиці Сатани — Пандемоніумі. Книга Друга — під час наради пропонуються різні шляхи розвитку демонічної спільноти: деякі пропонують знову йти на штурм Небес, інші радять зайнятися облаштуванням Пекла. Сатана ж пропонує відправити когось одного в світ. Спільнота вирішує відправити туди свого володаря. Стражі воріт Геєнни Гріх і Смерть відкривають йому браму, а Хаос допомагає дістатися до потрібного місця. Книга Третя — Бог осягає задум Сатани, але відає, що в підсумку все обернеться на краще. Син Божий готовий взяти на себе тяжку долю порятунку людини, що в майбутньому впаде у гріх. Тим часом Сатана досягає Сонця, керованого архангелом Уриїлом, і, приховавши свою сутність, дізнається від нього як можна досягти новоствореного світу. Книга Четверта — побачивши Рай, Сатана захоплюється красою цього місця і зовнішнім виглядом прабатьків людства, проте все одно збирається спотворити Божий задум. Однак Уриїл повідомляє охоронцеві Раю архангелу Михаїлу про підозрілого гостя. Той відправляє вартових, які виявляють ворога, що набув вигляду жаби, в Едемському саду. Книга П'ята — Єва розповідає про свої тривожні сни Адаму. Бог посилає архангела Рафаїла розповісти Адаму історію початку Війни на Небесах. Книга Шоста — продовження розповіді Рафаїла про бойові дії. Битва триває три дні, в перший день ангели, вірні Богу, беруть гору над бунтівниками, проте наступного дня Сатана використовує машини, схожі на гармати, для знищення яких Архангели починають кидати гори. На третій день в битву втручається Син Божий, що завершується цілковитою поразкою Сатани і його прихильників, які виганяються до Пекла. Книга Сьома — продовження розповіді Рафаїла. Син Божий протягом шести днів творить світ, в тому числі Адама і Єву. Книга Восьма — Адам запитує про світобудову, але отримує відповідь, що це знати йому непотрібно. Тоді він розповідає власні спогади про життя в Раю і зустріч із Євою. Ще раз наставляючи Адама триматися заповідей Божих, Рафаїл залишає його. Книга Дев'ята — Сатана у вигляді туману проникає в Едем, де вселяється в тіло Змія. Потім він знаходить Єву, яка цього дня вирішувала працювати окремо від Адама, і розповідає їй, що скуштувавши плід від забороненого Древа пізнання Добра і Зла, Змій нібито отримав здатність говорити. Приголомшена цим, Єва після деяких сумнівів куштує плід від Древа. Оскільки плід дуже приємний на смак, жінка дає його Адаму. Той, не бажаючи розлучатися зі своєю супутницею, погоджується на її умовляння. Їхня любов втрачає духовну піднесеність і набуває іншого характеру, низького та тілесного. В прабатьків виникають докори сумління, і вони сперечаються. Книга Десята — Богу стає відомо про гріх, що відбувся, і Він відправляє свого Сина для суду над людьми. Однак, Син Божий переймається співчуттям до грішних. Тим часом Сатана повертається в Пекло по мосту, уже зведеному Хаосом. Гріх і Смерть з радістю прямують на Землю. Сатана входить в Пекло, де його зустрічають радісні сподвижники. Однак замість радісного волання вони можуть видавати тільки шипіння. Єва пропонує Адаму відмовитися від дітонародження, щоб не множити гріх, проте Адам зауважує, що це буде порушенням попередньої заповіді Божої — плодитися й розмножуватися. Книга Одинадцята — Син Божий розповідає Богу про покаяння людей. Той радий цьому, але говорить, що грішні люди більше не можуть жити в Едемі і посилає архангела Михаїла вивести їх геть. Михаїл присипляє Єву і показує Адаму найважливіші з подій прийдешньої історії: вбивство Каїном Авеля, виникнення нових народів, які освоюють ремесла, появу велетнів, котрі починають війни, подальше розбещення людства, будівництво Ноєм ковчега, потоп і порятунок небагатьох праведників. Книга Дванадцята — продовження видінь. Крах будівництва Вавилонської вежі, поява Авраама, переселення Якова до Єгипту, вихід євреїв під керівництвом Мойсея звідти, завоювання Ісусом Навином Ханаана, правління царя Давида, будівництво та осквернення Храму і нарешті втілення, життя, смерть на хресті та воскресіння Ісуса Христа. Після Його вознесіння на Землю сходить Святий Дух, який творить Церкву, проте з часом відбувається відступ від віри в обрядовірство, але Спаситель знову зійде на Землю і остаточно знищить Сатану. Втішені цими видіннями Адам і Єва залишають Едем.

Персонажі Сатана — перший головний персонаж представлений у поемі. Колись найвродливіший з усіх ангелів на небесах, він — трагічна постать, що найкраще описується нині відомою цитатою «Краще правити у Пеклі, ніж служити на Небесах». Він скинутий у Пекло після здійснення невдалого повстання у спробі боротьби з Богом за контроль над Небесами. Прагнення Сатани повстати проти свого творця пов'язане з його небажанням бути підпорядкованим Богу і Його Сину, стверджуючи, що ангели є «самостійно народжені, самостійно виховані», заперечуючи тим самим владу Бога над ними, як їх Творця.

Сатана — глибоко зарозумілий, проте могутній та харизматичний. Його талант переконання проявляється протягом усієї книги; він не лише майстер підступності та обману, але й здатний згуртувати ангелів, аби продовжити повстання після їх болючої поразки в Ангельській війні. Він твердить, що Бог править як тиран і що всі ангели мають правити як боги.