Давньоруська народність — історична концепція радянських істориків, за якою за доби Київської Русі протягом IX—X ст. унаслідок зближення і злиття виникла етнічна і мовна єдність східнослов'янських племен.
Поява та розвиток концепції Ще в дорадянський період під впливом шовіністичних та імперських чинників царизму поширювалась думка про спільність походження росіян, білорусів і українців, утверджувалась царська теорія про єдиний «русский» народ. Відтак, об'єднання та асиміляція українців, росіян і білорусів Москвою в Російській імперії, а пізніше в СРСР вважалося прогресивним процесом поновлення «історичної справедливості». Таким чином, від самого початку виникнення ідея давньоруської народності була значною мірою політично вмотивованою — в її утвердженні та поширенні, в тому чи іншому вигляді, були зацікавлені російські шовіністичні, імперські кола Російської імперії та пізніше — СРСР. Історичні науки в західних європейських державах ніколи так особливо не зосереджувалися на темі відповідних народностей, які б раніше населяли території цих держав, як радянська історична наука приділяла увагу та розвивала тему давньоруської народності. Концепція давньоруської народності є спробою ідеологічного обґрунтування підкорення Москвою інших східнослов'янських етносів. Покликаючись на колись нібито єдиний давньоруський народ, сучасні прихильники «єдиної та неділимої» і загальноросійськоі ідеї намагаються обґрунтувати необхідність русифікації українців та білорусів та відновлення Російської імперії бодай у межах її слов'янського ядра.Первісна історія України. Розділ 12. Проблема давньоруської народності.
Основні аргументи прихильників Не заперечуючи тези, що етнічним субстратом російського населення центральних та північно-східних земель стали, крім частково слов'янських племен словенів, кривичів, в'ятичів і східних сіверян, угро-фінські та балтійські племена — меря, мурома, весь, голядь та інші, офіційна радянська наука висунула в 1950-х pp. концепцію спільного походження трьох східнослов'янських народів — російського, українського й білоруського, які, мовляв, складали колись «єдину древньоруську (чи „руську“) народність», а формування тих народів з цієї народності почалося щойно після розпаду Київської Русі. Пропаганда радянської концепції «єдиної древньоруської народності» старалася оминати увагою культурні відмінності різних слов'янських племен Русі, на які навіть вказано в тексті «Повісті врем'яних літ».Росіян образив український підручник. Але заперечити свою історію вони не зможуть. Ця концепція була стверджена в офіційній урядово-партійній тезі, що «єдиний руський народ», «далекий предок російської, української та білоруської націй», утворився вже в 10—11 ст., однак процес його формування був перерваний пізнішими історичними умовами (зокрема монгольською навалою), внаслідок яких згодом, у 14—15 ст., сформувалися три окремі «братні» народності: великоруська, українська й білоруська. За цією концепцією, російська (великоруська) народність склалася щойно в 14—15 ст. в районі Великого Новгорода і Волго-Оцького межиріччя з центром у Владимирі на Клязьмі і потім у Москві, в період піднесення останньої в період монгольської навали і поступового об'єднання навколо неї всієї Північної і Північно-Східної Русі, тобто Московщини (Московії).
Противники концепції Противники теорії «давньоруської народності» вважають, що за історично короткий час (одне — два століття) на величезних просторах не могла сформуватися єдина народність і за такий же приблизно час — розпастися. Територіальна єдність Київської Русі була відносною. В умовах панування натурального господарства вона набула форми конгломерату різних племен і народів разом з балтськими, тюркськими та фінно-угорськими племенами. Її територія була заселена нерівномірно, а окремі частини розділені широкими і непрохідними лісами та болотами. Спільність мови, релігії, культури виявлялася лише на офіційному, над-етнічному рівні. Східнослов'янські діалекти розрізнялися між собою не менше, ніж сучасні українська, російська і білоруська мови. Практично неможливо довести існування давньоруської народності як традиційно визначеної народності з всіма необхідними для неї ознаками спільної території, мови, спільного економічного життя і спільної культури.Етнічні процеси в Київській Русі. Питання про давньоруську народність // Політична історія України: Навчальний посібник / В. А. Греченко, В. І. Танцюра та ін.; Під ред. В. І. Танцюри. — 2-е вид., доп. — К.: Академвидав, 2008. — 552 с. — (Альма-матер). — ISBN 978-966-8226-70-0
Прихильники теорії давньоруської народності вважають, що такі ознаки були притаманні для населення Київської Русі.Толочко П.П. Древнерусская народность: воображаемая или реальная. — СПб. Алетейя, 2005. — 218 с., ил. — (Серия «Славянская библиотека»)
На думку істориків — противників концепції «давньоруської народності», у Київській Русі існували три окремі східнослов'янські єдності, які в наступних віках дали початок трьом народностям: російській, українській та білоруськійДавньоруська народність: історична реальність чи ідеологічна вигадка? // Григорій Півторак. Походження українців, росіян, булорусів та їхніх мов / Міфи і правда про трьох братів слов'янських зі «спільної колиски» . — К.: Видавничий центр «Академія», 2001. — 152 с.. Враховуючи, що східнослов'янські племена проживали певний проміжок часу на території спільної держави — Русі, можна припускати, що між ними відбувався деякий, певний процес зближення та консолідації. Однак, навіть прихильники концепції давньоруської народності погоджуються з думкою, що процеси етнокультурної консолідації в Русі повністю не завершились і через те давньоруська народність була відносно неоднорідною.П. П. Толочко. Древнерусская народность. Воображаемая или реальная Вчені Володимир Ричка та Петро Толочко запропонували вживати термін «давньоруська етнокультурна спільність» замість терміну «давньоруська народність».Юсова Н. М. Давньоруської народності концепція // Енциклопедія історії України: Т. 2: Г-Д / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. — К.: В-во «Наукова думка», 2004. — 688 с. Якщо погоджуватись з концепцією давньоруської народності, то треба вважати, що вона була настільки неоднорідною, що, наприклад, тільки її розселення на територіях колишніх спільних держав Литовського князівства та пізніше — Речі Посполитої в однакових історичних умовах спричинило утворення двох окремих народів — українського та білоруського. Концепцію давньоруської народності також використовують російські шовіністичні кола для продукування численних міфів щодо української мови, зокрема, що українська мова виникла внаслідок ополячування російської мови.
Див. також Давньоруська мова Міфи щодо української мови Пам'ятки української мови Народність Росіяни Загальноросійська ідея Давньоруська етнокультурна спільність Русь (народ) Східні слов'яни
Примітки
Джерела та література Юсова Н. М. Давньоруської народності концепція // Юсова Н. М. Давньоруської народності концепція //
Ефименко А. Я. История украинского народа, вып. 1-2. СПб. : Изд. Акц. Общ. «Брокгауз-Ефрон», 1906. — (История Европы по эпохам и странам в средние века и новое время) Вып. 1 — 1906. — 192 с., л. ил. Вып. 2 — 1906. — с. 193—391, л. ил. Ефименко А. Я. История украинского народа / Составитель и автор историческо-биографического очерка В. А. Смолий. Примеч. Н. Н. Яковенко. ‒ К.: Лыбидь, 1990. ‒ 512 с. Мавродин В. В. Основные этапы этнического развития русского народа. «Вопросы истории», 1950, № 4; Довженок В. И. К вопросу о сложении древнерусской народности. В кн: Доклады VI научной конференции Института археологии АН УССР. К., 1953; Рыбаков Б. А. Древние русы. К вопросу об образовании ядра древнерусской народности… «Советская археология», 1953, т. 17; Булаховський Л. А. Питання про походження української мови. К., 1956; Гуслистий К. Г. Вопросы истории Украины и этнического развития украинского народа. К., 1963; Филин Ф. П. Происхождение русского, украинского и белорусского языков. Историко-диалектический очерк. Л., 1972; Німчук В. В. Походження і розвиток мови української народності. В кн.: Українська народність: Нариси соціально-економічної і етнополітичної історії. К., 1990; Толочко П. П. Київська Русь. К., 1996; Седов В. В. Древнерусская народность. М., 1999; Етнічні процеси у середньовічному слов'янському світі. «УІЖ», 2001, № 3.
Посилання Брехуненко В. Міф 14. Українці — бічний пагін розвитку «давньоруської народності», відбрунькування якого сталося лише в XIV ст. внаслідок встановлення над частиною земель Київської Русі зверхності Великого князівства Литовського та Корони Польської // Війна за свідомість: російські міфи про Україну та її минуле / Віктор Брехуненко; [наук. ред. Т. Пархоменко]; Ін-т укр. археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України. — Київ: Брехуненко Наталія Андріївна, 2017. — С. 87—92. — ISBN 978-966-02-8249-0 Леонід Залізняк. Про давньоруську народність та її прибічників в Україні // Українознавчий альманах. 2010. — Вип. 2. — С. 93—97. Наталія Юсова. Олексій Шахматов як фундатор концепції давньоруської народності // Історіографічні дослідження в Україні: Зб. наук. пр. — 2008. — Вип. 18. — С. 164—180. Наталія Юсова. Генеза концепту «давньоруська народність» в радянській історичній науці // Український історичний журнал. — 2001. — № 6. — С. 65—85. Наталія Юсова. Питання щодо «спільноруськості» Київської Русі у доробку Мирона Кордуби // Україна в Центрально-Східній Європі (з найдавніших часів до кінця ХVІІІ ст.). — 2004. — № 4. — С. 383—401. Проблематика походження східних слов'ян. Давньоруська народність: міф чи правда? Василь Балушок. Коли ж народився український народ? // Дзеркало тижня. № 15. — 23 квітня 2005 Наталія Юсова. Історіографічна «правдивість» у «новій книзі про головне». Деякі зауваги у зв'язку з виходом книги: П. П. Толочко. Древнерусская народность: воображенная или реальная. — СПб.: «Алетейя», 2005. — 218 с., ил. — Серия «Славянская библиотека») // Historians.in.ua. — 21 червня 2012
Кирило Галушко. Парк радянського періоду. Новий довгоочікуваний посібник з історії України для вишів, рекомендований відомством Дмитра Табачника, повертає нас у 1937 рік // Український тиждень. — 10 вересня 2010 Первісна історія України. Розділ 12. Проблема давньоруської народності Леонід Залізняк. Давньоруська народність: нова версія старого міфу // Етнічна історія народів Європи. — 2001. — № 9. — С. 14—21.