Ковель за Польщі
Після укладення Ризького миру в 1921 році Ковель майже два десятиріччя перебував під владою Польщі. За переписом 1921 року, в місті було близько 21 тисячі жителів,Rocznik Wolynski. T. 5-6. — Rowne, 1939. — S. 354—355. основна частина яких займалася ремеслами, торгівлею, сільським господарством, працювала на залізничному вузлі.
Ще не встигли висохнути чорнила, яким польський уряд підписав Ризький мирний договір, як уже 21 травня 1921 року волинський воєвода Кжаковський видав наказ про заборону української мови в навчальних закладах і установах воєводства. На Волині, як і по всій Західній Україні, ліквідуються школи, українські газети, закриваються навіть церкви. Українців не приймали на службу в державні установи. Українське слово всюди переслідується, все українське проголошується ворожим польській державі.
Газета «Вісті» підкреслювала: «Така поведінка польської вищої адміністрації є характерною для польської політики на Волині та Холмщині, яка прагне до полонізації населення вказаних місцевостей в найкоротший термін».Газета «Вісті», № 54, 7 березня 1922 року. З метою розпалення національної ворожнечі, розколу єдності українських і польських громадян польська влада навмисне давала «переваги» польським робітникам і селянам перед українськими. Внутрішня політика польського уряду в цей час, як і пізніше до самого кінця свого існування, була політикою терору, провокацій і шантажу у відношенні до українців.
Досить сказати, що уряд Польщі навмисно організовував різного роду провокації з метою придушення революційного руху українців і кривавої над ними розправи. В статті «Польські насильства на Волині» газета «Вісті» писала: "Польська адміністрація східних окраїн Польщі і особливо на Волині нацьковує на тих громадян, що під час виборів до сейму не голосували за урядових кандидатів.Газета «Вісті», № 81, 17 квітня 1923 року. Насильства польської влади на українських землях викликали обурення всього передового людства. Щоб заспокоїти світову громадськість, уряди Франції і Англії виступили з «докором» уряду Польщі за його знущання над українським населенням.Заболотний І. Червона Волинь. — Луцьк: Волинське обласне видавництво, 1958. — С. 48.
Гостра економічна криза і неспроможність польського уряду вивести економіку країни з стану післявоєнної розрухи, що вже з самого початку існування Польщі, як самостійної держави, ставили її в залежність від інших, більш потужних держав, ще більше посилювали революційну кризу в країні, зокрема, на Волині. Комендант Волинського окружного управління поліції 17 травня 1921 року доносив в Міністерство внутрішніх справ: «Стан безпеки в окрузі незадовільний. Не підлягає сумніву, що українці на Волині знаходяться під сильним впливом українців з Малої Польщі, мріють про незалежність і працюють над здійсненням своїх планів. Більшовицька агітація взагалі і особливо в прикордонних повітах є значною».ДАВО. — Ф. 1. — Оп. 2. — Спр. 13. — Арк. 1-2. Крім економічного і політичного гноблення, польський уряд проводив політику покатоличення і полонізації українського населення.Історія міст і сіл УРСР: Волинська область. — К., 1970. — С. 319.
1922 рік на Волині ознаменувався страйками, в тому числі й кравців Ковеля. В січні 1922 року мешканці приміського села Колодниця Лаховський Семен Лукич, Мигула Роман Родіонович (загинув під час Другої світової війни) та інші організували комуністичний осередок. В цей час такий же виник у Ковелі. В його склад входило 12 чоловік, зокрема К. Й. Коптій (загинув від рук польської поліції у 1934 році). При активній участі його членів організовується такий же осередок в селі Городище Старо-Кошарівської гміни Ковельського повіту.
Всі ці осередки, перебуваючи в глибокому підпіллі, поступово розгортають активну роз'яснювальну роботу серед робітників і селян, гуртують їх в ряди в єдиному фронті польських, українських, білоруських, єврейських громадян на боротьбу проти польського уряду. Наприкінці 1922 — на початку 1923 року на Волинь прибуває Іваненко Григорій Васильович (псевдо «Незнайко», «Михальський») для розбудови мережі КПЗУ. Він зупиняється у Ковелі, як основному промисловому центрі Волині, де була найбільш міцна і бойова підпільна організація. Ковельський повітовий староста 22 травня 1923 року доносив волинському воєводі, що Ковельський повіт є центром революційного руху на Волині. Різні агітатори, як і ті, що прийшли, розагітували і дуже вороже настроїли місцеве населення до польської держави.Заболотний І. Червона Волинь. — Луцьк: Волинське обласне видавництво, 1958. — С. 48, 62.
В 1923 році у Ковелі страйкували візники, робітники електростанції, шкіряного заводу. На відміну від попередніх ці страйки були тривалими. В грудні у місті вже страйкувало 150 робітників кравецьких майстерень. У 1924 році покинули роботу пекарі. До складу їх страйкового комітету увійшли Сегал (голова, член КПЗУ), Стажинський і Боксер. Страйкарі вимагали 8-годинного робочого дня, підвищення заробітної плати.Історія міст і сіл УРСР: Волинська область. — К., 1970. — С. 318—319. Страйк продовжувався 16 днів.ДАВО. — Ф. 46. — Оп. 1. — Спр. 132. — Арк. 3-5.
Військове міністерство в 1924 році сформувало спеціальний каральний прикордонний загін. Командиром цього корпусу було призначено запеклого реакціонера генерала Ридз-Смігли. На Волині вводиться військове становище, було заборонено всякого роду збори і навіть сільські сходи. В лютому-квітні 1924 року в Ковельському та інших повітах пройшла хвиля арештів. Загалом в шести повітах (разом з Ковельським) було арештовано понад 300 чоловік, "яких закували по чотири в залізні ланцюги і, оточивши хмарою поліції та війська, штовхаючи і б'ючи, транспортовано до в'язниці Луцька.ЦДАГОУ. — Ф. 6. — Оп. 2. — Спр. 6. — Арк. 70.
Катування арештованих, обшуки, жахливий тюремний режим, судові процеси — ось що характеризує політику «оздоровлення» краю. Тюрми на Волині були переповнені до крайності. Політичних арештованих розміщували в одних камерах з бандитами, їжу видавали один раз на день, українців лишали права на одержання українських книг, а також права на півгодинну прогулянку по тюремному подвір'ї. Багато політичних в'язнів сиділи в тюрмі біля року без всякого обвинувачення.Газета «Комуніст», № 211, 14 вересня 1924 р.
Довгі місяці мучилася в Ковельській тюрмі в очікуванні суду хвора на туберкульоз українська поетеса, голова Турійського соціал-демократичного осередку Ганна Жешко. Цей діагноз змушений був підтвердити тюремний лікар. Вірші незвичайної дівчини-полонянки, як потім розповідатимуть про неї, передавав на волю Вацлав Нєдзєляк, молодий хлопець-наглядач, з яким заприятелювала поетеса. Розуміючи, що дефензива лише намарно тягне час, намагаючись фізично знищити арештованих, Ганна Жешко оголошує голодовку, відмовляється від вживання будь-яких ліків. Вимагає лише одного — негайного і справедливого суду. Більш як через рік, 24 травня 1924 року в Ковелі відбувся судовий процес, згідно з вироком Ганну Жешко засуджено на 4 роки ув'язнення, її брата Всеволода Жешка, Онисима Набатича та Андрія Полончевського — на 2 роки. Апеляційний суд, що відбувся в Любліні, скасував цей вирок і визнав усіх заарештованих невинними. Таким чином, лише через два роки члени підпільного осередку були звільнені з ув'язнення.Кащенюк В. Трагічна доля поетеси // Вісті Ковельщини. — 1991. — 16 листопада.
Початок 1925 року характеризувався дальшим загостренням обстановки. В Ковелі збільшується військовий гарнізон. У Ковельському повіті організовується відділ таємної поліції, посилюється поліцейська команда. Якщо у 1921 році було 5-7 поліцейських, тепер стало 20-30. Легальне культурно-освітнє товариство «Просвіта», яке перебувало під впливом КПЗУ, забороняється. Її майно конфісковується. Замість «Просвіти» згодом було організовано «Рідну хату». З кожним днем посилюється терор. Щоб розправитися з підпільниками, поліція вдається до організації «актів саботажу». Шукаючи нових шляхів для придушення революційного руху в країні і особливо на окраїнах, польський уряд доручає всім воєводам дати свої пропозиції щодо «оздоровлення кресових відношень». Особливо яскравим з цього приводу був проект волинського воєводи Ольшевського, за яким воєвода повинен мати необмежені права у всіх питаннях. Для боротьби проти революційних виступів цей воєвода пропонує створити спеціальні «летучі каральні загони», яким надається необмежене право геть до розстрілу підозрілих на місцях.Заболотний І. Червона Волинь. — Луцьк: Волинське обласне видавництво, 1958. — С. 83-84, 101.
В результаті поліцейської провокації, в ніч на 1 квітня 1925 року в Ковелі та інших містах Волині прокотилась небачена до того часу хвиля масових арештів. Для їх проведення, польська влада, крім поліції, сконцентрувала і військових. Арештованих було так багато, що в Ковелі було закрито кінотеатр «Оаза» і одну з міських шкіл і їх приміщення були пристосовані під тимчасову тюрму. Арештованих піддавали жорстоким тортурам. Їх завертали у вогкі простирадла і били гумовими палицями, щоб не було видно слідів побиття. В Ковельській тюрмі покалічені Вітюк, Білінський, Білоус, Шум, Миронюк.Газета «Пролетарська правда», № 107, 14 травня 1925 р. Так польська вояччина проводила "оздоровлення кресових відношень. Дикий терор польського уряду проти західноукраїнських робітників і селян викликав обурення всього прогресивного людства світу. В ряді країн відбулись мітинги і збори, на яких висловлювався протест і вимоги від польського уряду припинення знущань над мешканцями Західної України. Квітневі арешти завдали відчутного удару організації КПЗУ.Заболотний І. Червона Волинь. — Луцьк: Волинське обласне видавництво, 1958. — С. 85-86.
Волинське воєводське управління поліції у своєму звіті за листопад 1925 року констатувало, що пануюча господарська криза дуже відчувається і на території воєводства. Зовсім припинено роботу на тютюновій фабриці в Ковелі.ДАВО. — Ф. 1. — Оп. 2. — Спр. 980. — Арк. 1. «Бюлетень Волинського окружкому КПЗУ» за січень 1926 року висвітлював причини еміграції бідноти за кордон, зокрема в США, Канаду, Аргентину, в пошуках роботи і хліба. В ній роз'яснювалось, що жорстокий економічний і національний гніт, повне безправ'я, безземелля, голод і злидні є основними причинами, які примушують злидаря їхати «в світ за очі».ЦДАГОУ. — Ф. 6. — Оп. 1. — Спр. 445. — Арк. 7-8.
У 1926 році в Ковелі відмовилися працювати кравці і друкарі. Страйкарі перемогли: було запроваджено 9-годинний робочий день, збільшено заробітну плату. У свою чергу, власті розпочали репресії. 18 червня 1926 року Ковельський суд засудив 31 члена КПЗУ, в тому числі організаторів перших підпільних осередків на Волині В. Т. Малашевського, С. Л. Лаховського, М. Ф. Олексюка, Г. К. Парфенюка, Р. Р. Мигулу, М. Ф. Лесюка, С. Гушинця.ДАВО. — Ф. 191. — Оп. 1. — Спр. 45. — Арк. 393—395. Навіть польська проурядова газета «Кур'єр поранни» змушена була визнати, що Ковельський процес був «найбільш суворим процесом з усіх дотеперішніх політичних процесів, що відбувалися на Волині».Заболотний І. Червона Волинь. — Луцьк: Волинське обласне видавництво, 1958. — С. 93.