Петро́ Арсе́нтійович Гми́ря  — український радянський діяч промисловості, депутат Верховної Ради УРСР 2–5-го скликань. Член ЦК КП(б)У в 1940–1949 і 1952–1960 рр.

Біографія Народився в родині робітника-котельника Миколаївських суднобудівних заводів «Россуд» і «Наваль», вихідця із Полтавщини. До 1917 року навчався в церковно-парафіяльній школі, у 1917–1920 роках — у Миколаївській гімназії, а у 1920–1921 роках — у Миколаївській трудовій школі № 46. У 1921 році разом із родиною переїхав до Полтавської губернії.

Трудову діяльність розпочав у 1921 році дорожнім працівником залізничної станції Сенча Полтавської губернії. У 1922 році вступив до комсомолу, організовував комсомольські осередки в Сенчанському районі. У 1923–1925 роках — секретар комсомольського осередку і, одночасно, голова Комітету незаможних селян села Хитці на Полтавщині. У 1925–1926 роках — голова Радивонівської районної спілки «Всеробітземлісу», економічний робітник Радивонівського районного комітету ЛКСМУ Лубенської округи.

Член ВКП(б) з 1926 року.

У грудні 1926–1928 роках — слухач Полтавської губернської партійної школи, слухач Харківської радянської партійної школи імені Артема. У 1928 році, після закінчення Харківської радпартшколи, був направлений на Донбас, у місто Сталіно.

У 1928–1930 роках — завідувач відділу культури Сталінської окружної спілки будівельників; на радянській та партійній роботі у місті Сталіно.

З 1930 року — студент Донецького металургійного інституту. Закінчив три курси і перевівся до Донецького відділення московської Промислової академії імені Сталіна. У 1935 році закінчив Промислову академію імені Сталіна.

У 1935–1936 роках — диспетчер, майстер, начальник зміни мартенівського цеху Сталінського (Донецького) металургійного заводу імені Сталіна.

У 1936–1937 роках — завідувач промислового відділу Сталінського міського комітету КП(б)У Донецької області. У травні — вересні 1937 року — секретар Сталіно-Заводського районного комітету КП(б)У міста Сталіно Донецької області.

У вересні 1937–1942 роках — директор Ворошиловського металургійного комбінату імені Ворошилова у місті Ворошиловську (тепер — Алчевську) Ворошиловградської області. У 1942 році евакуював завод на Урал. З липня 1942 року виконував обов'язки уповноваженого Народного комісаріату важкої промисловості СРСР із евакуації робітників чорної металургії Ворошиловградської і Ростовської областей.

У грудні 1942 — березні 1943 року — директор Магнітогорського калібрувального заводу у РРФСР. У березні — вересні 1943 року — уповноважений Народного комісаріату важкої промисловості СРСР на Південному і Південно-Західному фронтах.

У вересні 1943 — червні 1957 року — директор Ворошиловського металургійного комбінату імені Ворошилова у місті Ворошиловську (Алчевську) Ворошиловградської області. У червні 1957 — 1961 року — начальник комбінату металургійної промисловості Ради народного господарства (раднаргоспу) Ворошиловградського (Луганського) економічного адміністративного району. Потім очолював народний контроль на металургійному комбінаті, перебував на пенсії.

Помер року в місті Комунарську, тепер Алчевськ, Луганська область, Україна.

Нагороди

Герой Соціалістичної Праці (19.07.1958) два орден Леніна (01.07.1946, 19.07.1958) три ордени Трудового Червоного Прапора (26.03.1939, 31.03.1945, 23.01.1948) орден «Знак Пошани» (22.03.1966) медаль «За трудову доблесть» (24.01.1950) медаль «За трудову відзнаку» (05.05.1949) медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941–1945 років» медаль «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941–1945 років»

почесний громадянин міста Алчевська (1965)

Родинні зв'язки Син — Гмиря Сергій Петрович (1954–2013) — український політик, член Центрального комітету КПУ, народний депутат Верховної Ради України кількох скликань.

Джерела Для него дело было превыше всего Петр Арсентьевич Гмыря // Алчевская централизованная библиотечная система