Маланка́рська правосла́вна сирі́йська це́рква (МПСЦ; ), також відома як І́ндійська правосла́вна це́рква — орієнтальна православна церква, що базується в штаті Керала, Індія. Церква обслуговує населення Св. Хоми (також відомі як насрані). За традицією, церква виникла в місіях апостола Хоми в I столітті.The Encyclopedia of Christianity, Volume 5 by Erwin Fahlbusch. Wm. B. Eerdmans Publishing — 2008. p. 285. .

Предстоятелем церкви є автокефальний католикос Сходу та Маланкарський митрополит, що стоїть на престолі Апостольського престолу. У ній використовується маланкарський обряд, індійська форма західносирійського літургійного обряду. Вона є членом Всесвітньої ради церков (ВРЦ). Маланкарська православна сирійська церква відновила повну автокефалію в 1912 році і залишається у спілкуванні з іншими п'ятьма орієнтальними православними церквами, включаючи Еритрейську православну церкву Тевехедо, Коптську православну церкву Александрії, Ефіопську православну церкву Тевахедо, Сирійську православну церкву Антіохії (і власну автономну філію якобитського католикосатету в Індії) та Вірменської апостольської церкви. Маланкарська православна сирійська церква розробила і офіційно прийняла конституцію в 1934 р., де церква офіційно оголосила Маланкарські митрополію та католикос єдиними.

Маланкарська православна сирійська церква дотримується міафізитизму, який стверджує, що в одній особі Ісуса Христа божественність і людство об'єднані в одній (μία, mia) природі (φύσις — «Physis») без розлуки, без плутанини, без змін і без змішування там,The Blackwell Companion to Eastern Christianity by Ken Parry 2009 page 88 де Христос є суміжним з Богом Отцем. Близько 500 єпископів в Александрійському, Антіохійському та Єрусалимському патріархатах відмовились прийняти доктрину діофізитизму (двох натур), визначену 4-м вселенським собором, Халкідонським Собором в 451 році, інцидентом, що призвів до першого значного розколу в головному корпусі християнська церква. Хоча орієнтальні православні церкви відкинули халкедонське визначення, сучасні Католицька церква та Східна православна церква прийняли цей собор.

Згідно з переписом населення Керали 2011 року, вона, маючи 493 858 членів, стала третьою за величиною християнською церквою в штаті, після Сиро-Малабарської церкви (2 345 911) та Латинської церкви (932 733).

Історія

Рання історія Як повідомляється, християни Святого Хоми з узбережжя Малабара спілкувались із Східною Церквою з 496 по 1599 рік. Вони отримали канцелярську підтримку від перських єпископів, які подорожували до Керали на торгових кораблях по пряному шляху. Протягом 16 століття зусилля португальського Падродео довести християн Святого Томи до католицизму латинського обряду призвели до першого з кількох розладів у громаді та створення фракцій Сиро-Малабарської та Маланкарської церков. Християни Святого Томи в даний час поділяються на кілька груп.

Вони були під керівництвом архідиякона (корінного церковного голови з духовно-тимчасовими повноваженнями, що походить від грецького arkhidiākonos). Християни Св. Томи були в спілкуванні зі Східною Церквою з центром у Персії, принаймні з 496 р. Корінна Церква Малабара (Маланкара) наслідувала віру і традиції Томи Апостола. Португальські єзуїти намагалися приєднати корінних християн до католицької церкви на синоді в Діампері 1599 року. Християни Св. Томи, які були проти римо-католицизму, прийняли присягу на хресті Кунан 3 січня 1653 р. Голландська Ост-Індійська компанія перемогла португальців за контроль над торгівлею спеціями Малабар у 1663 р. Єпископ Сирійської православної церкви Грегоріос Абдал Джаліл був свідком 1665 р. рукопокладення Томи на єпископа Томи I, який налагодив стосунки з сирійською церквою, яка заклала основу для прийняття західно-сирійської літургії та практики протягом наступних двох століть.

З IV століття індійська церква мала тісні стосунки з перською (східно-сирійською) церквою. Індіанці успадкували його східно-сирійський діалект для літургійного використання і поступово стали називатися сирійськими християнами. У шістнадцятому столітті до Керали приїжджали римо-католицькі місіонери. Вони намагалися латинізувати сирійських християн. Ті, хто зберіг східно-сирійський обряд та діофізитську христологію, становлять сучасну Сиро-Малабарську церкву та Халдейську Сирійську Церкву. Ті, хто прийняв західно-сирійські літургії та звичаї та віру міафізитів, перетворились на Маланкарську церкву, а собор був створений в 1912 році.Vadakkekara, p. 84; 86.Frykenberg, p. 361.«Synod of Diamper.» Encyclopedia Britannica. Encyclopedia Britannica Online. Encyclopedia Britannica Inc., 2011. Web. 23 December 2011.For the Acts and Decrees of the Synod cf. Michael Geddes, «A Short History of the Church of Malabar Together with the Synod of Diamper &c.» London, 1694;Repr. in George Menachery, Ed., Indian Church History Classics, Vol.1, Ollur 1998, pp.33-112Thekkedath, History of Christianity in India"Eugene Cardinal Tisserant, «Eastern Christianity in India»

XX століття Гіварґезе Діонісій із Ваттассерила, який став митрополитом Маланкари в 1908 р., Зіграв значну роль з іншими священнослужителями та мирянами Маланкари у відновленні Католикосу Сходу в Індії в 1912 р. Маланкарська православна сирійська церква хотіла зберегти свою автокефалії та звернувся до сирійського православного патріарха Антіохійського Ігнатія Абдула Масіха II. 15 вересня 1912 року він висвятив Муріматтатіль Паулосе Іваніосом на посаду Базеліоса Паулози І, католикос Сходу, на апостольський престол.

XXI століття На сьогодні Малабарська Церква налічує близько 410 тисяч вірних, 8 єпископів та близько 400 парафій. Парафії Церкви є в США, Канаді та Німеччині. Малабарська Церква має 362 школи різних профілів та освітніх рівнів, 15 коледжів, 136 дитячих садків, 12 дитячих будинків та 13 будинків для людей похилого віку, 45 лікарень, різного роду майстерні. Малабарське монашество організоване в кілька орденів і згромаджень. Це Чин послідовників Христа, заснований Мар Іваніосом, який ще називають Вифанійські брати/сестри. Монастирі отримали статус Чину (Ордену) в 1966 році. Чин налічує 132 монахи, з них 122 священики, а Сестри послідовниці Христа налічують 835 монахинь. Іншою великою монашою спільнотою є Згромадження дочок Марії (засноване у 1938 році), яке налічує 973 сестри. В Малабарській Церкві несуть послух також францисканці-місіонери, ще існує монастир «Курисумалський Ашрам», заснований у 1958 році. Монастир живе за бенедиктинським уставом та провадить діалог із індуїзмом, а також християнізує його аскетичні практики.

У 2012 році було відзначено сторіччя з дня заснування Католикату.https://m.timesofindia.com/city/kochi/Centenary-celebrations-of-Malankara-Orthodox-Syrian-Church-begin/articleshow/10591803.cms

3 липня 2017 року головним вердиктом Верховного суду Індії було визнано Конституцію Православної церкви Маланкари законною, чинною та застосовною до всіх парафій під контролем обох фракцій.

Ієрархія, розподіл та вчення Духовним главою церкви є Католикос Сходу, а тимчасовим головою — митрополит Маланкара. З 1934 року обидва титули присвоюються одній особі; офіційний титул глави церкви — «Католикос Сходу та Маланкарський митрополит». Павлозе II був інтронізований католикосом Сходу 1 листопада 2010 року в церкві Святих Петра і Павла, Парумала. Він 91-й католикос Сходу з роду Томи Апостола, восьмий після і 21-й Маланкарського митрополита.

Орієнтальні православні церкви, в тому числі Маланкарська православна сирійська церква, визнають лише перші три вселенські собори: Перший Нікейський Собор, Перший Константинопольський Собор і Ефеський Собор. Церква, як і всі інші східні православні церкви, використовує оригінальний Нікейський символ віри без застереження filioque. Як і Сирійська православна церква, вона в першу чергу використовує літургію святого Якова на малаялам, конкані, каннаді, гінді, англійську та ряд інших індійських мов.

Літургія та канонічні години

Церква використовує обряд Маланкара, частину Антіохійського обряду, з XVII століття. Яковитська церква і Маронітська церква також належать до однієї літургійної сім'ї. У першій половині V століття Антіохійська церква прийняла Літургію святого Якова. У IV і V століттях богослужбовою мовою Єрусалиму та Антіохії IV і V століть була грецька, а оригінальна літургія складалася грецькою мовою.

Після Халкідонського собору в 451 р. Східна Церква була розділена на дві частини; одна група прийняла раду, а інша виступила проти. Обидві групи продовжували використовувати грецьку версію літургії святого Якова. Візантійський імператор Юстин (518—527) вигнав супротивників з Антіохії, і вони забрали біженців у сиракомовну Месопотамію на римсько-перському кордоні (сучасна східна Сирія, Ірак та південний схід Туреччини). Антіохійські літургійні обряди були поступово перекладені на сирійську мову та введені сирійські гімни.

Грегоріос Абдаль Джалеїл прибув до Маланкари з Єрусалиму в 1665 році і запровадив сирійські православні літургійні обряди. Найбільш вражаючою характеристикою Антіохійської літургії є велика кількість анафор (церемоній Євхаристії). Відомо близько вісімдесяти, а в Індії використовується близько десятка. Всі вони написані після Літургії святого Якова.

Християни Маланкарської православної сирійської церкви моляться про канонічні години шехімо за встановленою молитвою разів сім разів на день.

Святі Відповідно до інших східних та східних православних церков, Маланкарська церква дотримується традиції шукати заступництва святих. Кілька з них були канонізовані:

Святитель Джеваргезе Мар Мар Грегоріос: Похований у церкві Святого Петра та Павла, Парумала, і канонізований Geevarghese II у 1947 році Базеліос Єлдо: Похований у церкві св. Томи, Котамангалам, і канонізований Геваргезе II у 1947 р. Святий Геваргезе Мар Діонісій з Ваттасеріла: Похований у православній духовній семінарії в Коттаямі та канонізований Метьюсом II у 2003 році Антоніо Франциско Ксав'є Альварес: Похований у православній церкві Св. Марії, Рібандар, і проголошений Паулозою II у 2015 році регіональним святим (офіційно не канонізований святим) О. Роке Зефрін Норона: Похований у православному соборі Святої Марії, Брахмавар, і оголошений Паулозою II у 2015 році регіональним святим (офіційно не канонізований святим)

Маланкарський митрополит Тимчасове, церковне та духовне управління церквою покладено на митрополита Маланкари, відповідно до конституції церкви, прийнятої в 1934 році. Маланкарський митрополит є президентом Сирійської християнської асоціації Маланкари (Асоціація Маланкара) та її керуючим комітетом та довіреною особою. майна громади. Його обирає асоціація.

Маланкарський митрополит

(1653—1670) (1670—1686) (1686—1688) (1688—1728) (1728—1765) (1765—1808) (1808—1809) (1809—1816) (1816) (1816) (1817—1825) (1825—1852) (1852—1877) (1865—1909) (1909—1934) (1934—1964) з 1934 року Маланкарський митрополит також займає посаду Католикоса Сходу Маланкарської православної сирійської церкви. (1964—1975), також Католикос Сходу (1975—1991), також Католикос Сходу (1991—2005), також Католикос Сходу (2005—2010), також Католикос Сходу (2010-2021), також Католикос Сходу (2021-сьогодні)

Католикат