Східне християнство (також Східна церква) — загальний термін для позначення церков і релігійних громад, які на етапі раннього християнства виникли в східній частині Римської імперії, згодом відомій як Візантія. Згодом Східне християнство поширилося на весь Близький Схід, Кавказ, Північно-Східну Африку, Східну Європу, Малабарське узбережжя Індії та інші частини світу. До східнохристиянських церков належать Православна церква, Орієнтальні православні церкви, Східні католицькі церкви, Церква Сходу, а також деякі невеликі громади протестантів, які використовують візантійський обряд у богослужіннях. Між собою церкви не мають ані формального адміністративного об'єднання, ані повністю тотожного віросповідання, ані євхаристійного спілкування.
У вузькому значенні терміни Східне християнство та Східна церква іноді вживаються виключно щодо Православної церкви на противагу Західному християнству - представленому Римо-католицькою церквою.
Сім'ї церков
Східні християни не поділяють однакових релігійних традицій, але мають багато культурних традицій. Християнство розділило себе на Сході протягом своїх перших століть, як усередині Риму, так і за його межами в суперечках щодо христології та фундаментальної теології, а також через національні поділи (римський, перський тощо). Через багато століть західне християнство повністю відокремилося від цих традицій. Основні гілки або сім'ї східного християнства, кожна з яких має свою теологію та догматику, включають Православну церкву, Орієнтальні православні церкви, Східні католицькі церкви та Ассирійську церкву Сходу.
До східного християнства належать: Православна церква: Вселенський патріархат Константинополя Грецька православна церква Александрії Грецька православна церква Антіохії Грецька православна церква Єрусалима Російська православна церква Сербська православна церква Румунська православна церква Болгарська православна церква Грузинська апостольська автокефальна православна церква Церква Кіпру Церква Греції Польська автокефальна православна церква Автокефальна православна церква Албанії Православна церква Чеських земель і Словаччини Православна церква України Македонська православна церква — Охридська архієпископія
Орієнтальні православні церкви: Вірменська апостольська церква; Етіопська православна церква Тевахедо; Еритрейська православна церква Тевахедо; Коптська православна церква Александрії; Маланкарська православна сирійська церква (Індійська православна церква); Сирійська православна церква;
Церква Сходу Асирійська церква Сходу Давня церква Сходу Східні католицькі церкви Українська греко-католицька церква Сиро-малабарська церква Маронітська церква Мелькітська греко-католицька церква Халдейська католицька церква Сиро-маланкарська католицька церква Русинська греко-католицька церква Угорська греко-католицька церква Словацька греко-католицька церква Сирійська католицька церква Коптська католицька церква Еритрейська католицька церква Румунська греко-католицька церква Вірменська католицька церква Етіопська католицька церква Італо-албанська католицька церква Греко-католицька церква Хорватії та Сербії Македонська греко-католицька церква Російська греко-католицька церква Болгарська греко-католицька церква Білоруська греко-католицька церква Албанська греко-католицька церква Греко-візантійська католицька церква Лютеранство візантійського обряду Українська лютеранська церква
У багатьох східних церквах деякі парафіяльні священники здійснюють таїнство хрещення немовлятам після хрещення, а священникам дозволяється одружуватися до рукоположення. Хоча всі східно-католицькі церкви визнають владу Папи Римського, деякі з них, які спочатку були частиною східної православної церкви або орієнтальних православних церков, уважно дотримуються традицій східного православ'я або орієнтального православ'я, включаючи традицію дозволяти одруженим чоловікам стати священниками.
Відмінності східних церков від західного християнства пов'язані з культурою, мовою та політикою так само, якщо не більше, як і теологія. Для некатолицьких східних церков звичайну дату початку розколу зазвичай не можна вказати. Асирійська церква Сходу проголосила незалежність від церков Римської імперії на своєму загальному соборі в 424 році, який був до Ефеського собору в 431 році, і тому не мала нічого спільного з теологією, проголошеною на цьому соборі. Орієнтальні православні церкви відокремилися після Халкідонського собору в 451 році.
З часів історика Едварда Гіббона розкол між римською церквою та східною православною церквою було зручно датовано 1054 роком, хоча реальність є більш складною. Цей розкол іноді називають Великою схизмою, але зараз частіше називають Східно-Західним розколом. Цей остаточний розкол відображав більший культурний та політичний поділ, який склався в Європі та Південно-Західній Азії протягом Середньовіччя і збігся з відродженням Західної Європи після розпаду Західної Римської імперії.
Українська лютеранська церква розвивалася в Галичині близько 1926 року, її обряди базувались на Літургії святого Івана Золотоустого, а не на західній формулі Missae.
Православна церква
Православна церква є християнським органом, прихильники якого значною мірою базуються на Близькому Сході (зокрема в Сирії, Лівані, Йорданії, Ізраїлі та Палестині) та Туреччині, Східній Європі та Кавказі (Грузія, Абхазія, Осетія тощо), зі зростаючою присутністю у західному світі. Східні православні християни приймають рішення перших семи вселенських соборів.
Православне християнство ідентифікує себе як первісна християнська церква, заснована Христом і апостолами, і веде свій початок від ранньої Церкви в процесі апостольської спадкоємності та незмінної теології та практики. Відмінними характеристиками
Східної православної церкви є візантійський обряд (спільний з деякими східно-католицькими церквами) та наголос на продовженні Святої Традиції, яку вона вважає апостольською за своїм характером.
Східно-православна церква організована в органи самоврядування під юрисдикцією за географічними, національними, етнічними чи мовними ознаками. Таким чином, східне православ'я складається з шістнадцяти автокефальних тіл. Менші церкви є автономними, і кожна церква-мати є автокефальною.
Усі східні православні об'єднані в доктринальній згоді один з одним, хоча деякі з них в даний час не причащаються з не доктринальних причин. Це на відміну від католицької церкви та різних її церков. Усі члени останньої спілкуються між собою, є частинами ієрархії зверху вниз.
Східні православні відкидають пункт Філіокве, віру в безпомилковість Папи Римського в питаннях віри і моралі (ex cathedra), не вважають Папу намісником Христа на землі. Джерелом віровчення католики вважають не тільки Біблію, а й рішення всіх соборів, званих ними Вселенськими (а не тільки перших семи, визнаних православними) і судження пап, що мають для них навіть пріоритет перед судженням соборів на відміну від православних.
Римська церква мала євхристійне спілкування зі Східною православною церквою, але воно було розірване після розірвання євхаристійного спілкування Риму й Константиполя в 1054 році, і, таким чином, вони більше не становлять єдину церкву.
За підрахунками, у світі налічується приблизно 240 мільйонів східних православних християн. Сьогодні багато прихильників уникають терміна «східний», заперечуючи загальнолюдський характер церкви. Східне православ'я вони називають просто православною церквою.
Орієнтальні православні церкви
Орієнтальні православні церкви відноситься до церков східнохристиянської традиції, які зберігають віру перших трьох екуменічних соборів нероздільної християнської церкви: Першого Нікейського собору (325 р.), Першого Константинопольського собору (381 р.) та Ефеського собору (431 р.), відкидаючи при цьому догматичні визначення Халкідонського собору (451 р.).
Орієнтальне православ'я розвинулось у відповідь на Халкедон на східній межі Візантійської імперії та в Єгипті, Сирії та Месопотамії. У цих місцях є також східно-православні патріархи, але суперництво між ними в основному зникло протягом століть після розколу.
Церква Сходу
Історично склалося, що Східна Церква була найширшою галуззю східного християнства, на самому розквіті поширюючись від своєї глибинки в Ассирії, керованій персами, до Середземномор'я, Індії та Китаю. Спочатку єдина християнська церква, визнана Сасанідською Персією під проводом зороастрийців (через союз з Лахмідами, регіональними конкурентами Візантії та васалом Гассанідів), Східна Церква оголосила себе незалежною від інших церков у 424 році та протягом наступного століття приєднався до несторіанства — христологічної доктрини, висунутої Несторієм, Константинопольським патріархом з 428 по 431 рік, яка була оголошена єретичною в Римській імперії. Після цього вона часто була відома, можливо, неточно, як Несторіанська церква на Заході. Переживши період гонінь у Персії, Східна Церква процвітала за часів халіфату Аббасидів і розгалужувалася, створюючи єпархії по всій Азії. Після чергового періоду експансії за часів Монгольської імперії, церква занепала, починаючи з XIV століття, і врешті-решт значною мірою обмежилася основою свого асирійського прихильника на асирійській батьківщині, хоча інший залишок вижив на Малабарському узбережжі Індії.
У XVI столітті династична боротьба призвела до розколу церкви, що призвело до утворення двох конкуруючих церков: Халдейської католицької церкви, яка увійшла до спільноти з Римом як східно-католицькою церквою, та Ассирійської церкви Сходу. Послідовниками цих двох церков є майже виключно етнічні ассирійці. В Індії місцева церква Сходу, відома як християни Св. Томи, пережила власні розриви в результаті португальського впливу.
Ассирійська церква Сходу
Ассирійська Церква Сходу виникла з історичної Церкви Сходу, яка була зосереджена в Месопотамії / Ассирії, на той час частиною Перської імперії, і широко поширилася по всій Азії. Сучасна ассирійська церква Сходу виникла в XVI столітті після розколу з халдейською церквою, яка згодом увійшла до спілкування з Римом як східно-католицькою церквою.
Церква Сходу була пов'язана з вченням про несторіанізм, висунутим Несторієм, Константинопольським патріархом у 428—431 рр., Який підкреслював роз'єднання людської та божественної натури Ісуса. Несторій та його доктрина були засуджені на Ефеському соборі в 431 р., Що призвело до несторіанського розколу, в якому церкви, що підтримували Несторія, відокремилися від решти християнства.
Багато послідовників переїхали до Персії та стали членами місцевої християнської громади там. Ця спільнота прийняла дедалі більше несторіанську теологію, і згодом її часто називали Несторіанською церквою. Таким чином, Східна Церква приймає лише перші два екуменічні собори нерозділеної церкви — Перший Нікейський та Перший Константинопольський Собори — як визначальні свої традиції віри, і швидко взяла інший курс, ніж інші східні християни.
Церква Сходу широко поширилася через Персію та в Азію, до Індії потрапила до VI століття, а до монголів та Китаю в VII столітті. Він періодично розширювався до XIV століття, коли церква була майже зруйнована розвалом Монгольської імперії та завоюваннями Тимуру. До XVI століття, він був значною мірою присвячений до Іраку, північно-східної Сирії, південно-східної Туреччини, північно-західного Ірану та Малабарського узбережжя Індії (Керала). Розкол XV століття, в якому виникли окремі Ассирійська та Халдейська Церкви, залишив лише першу як самостійну секту. Додаткові поділи на XX століття ще більше вплинули на історію Ассирійської церкви Сходу.
Християни святого Томи