Іван Мартинович Балінський ( с. Рачки, Брацлавський повіт, Подільська губернія, Російська імперія — Київ, УСРР) — український історик і правознавець. Батько ембріолога Бориса Балінського.

Біографія

Родина Походив з давнього польського дрібних шляхтичів. Його пращур у ХІХ сторіччі чи раніше переїхав на Поділля у землі графа Браницького. У селі Псярівка до Івана жило 3 покоління Балінських. Батько Мартин Балінський був безземельним селянином через втрату документів на дворянство внаслідок юридичної афери, працював у корчмі. Матір Івана звали Фекла, був також старший брат Ігнат (1874 рік народження). Ігнат вчився у гімназії на військовика, але вступив у суперечку із старшим офіцером і був відрахований, тому надалі працював поштовим чиновником.

Освіта Навчався у однорічній сільській школі, надалі два роки у церковно-парафіяльній. Вчитель не рекомендував батьку продовжувати освіту сина, але Мартин віддав Івана до Немирівської гімназії. Івану довелося підтримувати власний матеріальний стан шляхом надання платної допомоги іншим учням. У 16 років він вже самостійно заробляв на життя і навіть допомагав хворому на той час батьку. Мартин Балінський помер від туберкульозу легень у 1901 році у віці 50 років.

У 1895 поступив до Колегії Павла Ґалаґана в Києві, яку закінчив 1899 року. Далі вступив на історико-філологічний факультет Імператорського університету Святого Володимира, де вчився до 1904 року. Радою університету нагороджений срібною медаллю за працю «Аграрне законодавство Англії в XVI сторіччі», що не давало надії на продовження академічної кар'єри. Через це Іван Балінський почав працювати викладачем історії у гімназіях Києва.

Викладач і сім'янин По закінченню університету Іван 22 серпня 1904 року обвінчався із Єлизаветою Василівною Радзимовською, сестрою свого приятеля по Колегії Івана Радзимовського, донькою сільського священика. 10 вересня 1905 року в них народився син Борис, а у жовтні 1907 року — син Сергій. Родина оселилася у квартирі на вулиці Івановській у Києві.

У 1911 році Івана запросили працювати у ту ж Колегію Павла Галагана, яку він закінчив 12 роками раніше. Балінські переїжджають до одного з корпусів Колегії на вулиці Фундуклеївській.

Викладав історію у гімназіях та інших середніх навчальних закладах Києва, на Вищих жіночних курсах.

У вирі Української революції і громадянської війни З 1917 — викладач Київського народного університету, пізніше працював в органах управління освітою (Київ, Одеса); у 1919-20-ст. бібліотекар Всенародної бібліотеки України. Водночас (з 1918) Балінський — професорський стипендіат Українського державного університету в Києві.

Радянський період

1920 стає приват-доцентом Київського університету, викладав також у ряді інших навчальних закладів. У 1922—1923 роках був деканом консульського факультету Інституту зовнішніх зносин у Києві. З листопада 1921 і до кінця життя — науковий співробітник Комісії для виучування історії західноруського та українського права УАН. Був секретарем історичної секції «Товариства сприяння народній освіті» (з 1907) та ін.

Влітку 1925 і 1926 років здійснив дві піші подорожі до Кавказу разом з родиною. Після останнього походу восени 1926 року захворів і менше ніж за рік помер. Лікарі підозрювали рак шлунку та мозку, але беспосередньою причиною смерті став менінгіт.

Наукова діяльність

Досліджував феодальне право на українських землях. Головна робота «Нариси з історії феодалізму та феодального права в Польщі, Литві та Україні. Феодалізм у Польщі» (1926).

Балінський опублікував першу частину запланованої праці — ґрунтовний огляд літератури з проблем польського феодалізму, який і досі не втратив наукового значення. У рукописі залишилися доповідь про творчість П. Виноградова, прочитана восени 1926 в Історичному товаристві Нестора-літописця, деякі інші праці.

Наукові праці Влияние войны 1812 года на русское общество (1912) О самоуправлении в школе (1915) Критика программы по истории античной культуры (курс VII класса), неопубліковано «Коротка історія України» для учнів першого ступеню, неуопубліковано Земельна власність у франків за Салійською правдою та формулами Маркульфа, неопубліковано Літописні джерела історії франків Григорія Турського, неопубліковано Нариси з історії феодалізму та феодального права в Польщі, Литві та Україні. Феодалізм у Польщі (1926)

Джерела І. Б. Усенко, «Юридична енциклопедія»

Digital surrogate of Boris Balinsky Memoir, 1988 (Online) | University of Illinois Archives

В. І. Вернадський. Листування з українськими вченими. с. 223

Література Василенко М. П. Пам'яті Івана Мартиновича Балінського. «Праці Комісії для виучування історії західноруського та українського права», 1927. Карачківський М. Балінський Іван Мартинович. «Україна», 1927, кн. 6, с 209—210

Посилання Балінський Іван Мартинович // Історія української бібліотечної справи в іменах (кінець ХІХ ст. — 1941 р.): матеріали до біобібліографічного словника / авт.-уклад. Л. В. Гарбар ; відп. ред. Л. А. Дубровіна ; НАН України, Нац. б-ка України ім. В. І. Вернадського, Ін-т рукопису. — К.: НБУВ, 2017. — С. 33. ISBN 978-966-02-8536-1