Жуки́н — село в Україні, у Вишгородському районі Київської області. Орган місцевого самоврядування — Пірнівська сільська рада.
Розташування Розташоване на правому березі Десни. З середини 70-х років 20 століття Десна тече далі від села, внаслідок штучної зміни русла, біля села ж — так званий Старик. Раніше Жукин був великою пристанню на цій річці, що зазначено в давніх виданнях (наприклад, у ВРЕ). Після зміни русла, пристані у селі немає.
З півночі безпосередньо межує село Боденьки, а з півдня — село Воропаїв. Селом проходить шосейна дорога на Вишгород (автошлях ).
Історія
Перші згадки про Жукин в історичних джерелах належать до XV століття. В «Актах относящихся к истории западной России», том І, ст. 38 в «Записи о денежных и медовых данях взимаємых сь Киевской Софиевской митрополчей отчины» (1415 або пізніше) знаходимо згадку за Жукин: «У Жюкини з Выполозовскоь земли три кади меду дають».
Поширене датування цієї згадки 1415 роком не має джерельної опори: формула «1415 или позже» є редакторською рубрикою видання, а не внутрішньою датою документа, який не містить ні року, ні імені правителя чи митрополита й починається переліком данників («А се Софійскыи люди, дань даютъ…»). Реєстр збережено у списку рукописної Кормчої книги з бібліотеки графів Тарновських у Дзікові; нині рукопис зберігається в Національній бібліотеці Польщі. За аргументацією С. В. Полєхова [54, с. 261–262], Кормчу переписано близько 1483 р., а реєстр софійських данин уміщено на пізнішій вставці - після тексту, складеного не раніше 1493 р.; звідси датування запису 1493–1505 рр., що узгоджується з ширшим інтервалом П. Г. Клепатського (1912) - 1471–1505 рр. Отже, найобґрунтованіше датування першої згадки про Жукин - кінець XV - початок XVI ст.
Найдавнішу точно датовану актову згадку про село містить підтвердна грамота великого князя литовського Олександра Ягеллончика (правив 1492–1506 рр.), опублікована в АЗР (т. I, док. №158, с. 178–181), датована виданням 2 жовтня 1498 р. (внутрішня дата - «въ лѣто 7006, мѣсяца Октября въ 2 день»): «князь Богданъ же купилъ у Романа Еськовича половину Жукиня на Деснѣ рѣцѣ». Документ засвідчує, що наприкінці XV ст. Жукин був майновим об’єктом - частковим (поділеним на половини) володінням, яке могло відчужуватися й підтверджуватися великокнязівською владою. Покупцем половини села був князь Богдан Федорович Глинський; поширене ототожнення покупця з Федором Глинським хибне.
Перші офіційні відомості про кількість мешканців села наводяться за документами Остерської люстрації (1522 рік). «В люстрации Киевского замка о Жукине находим следующую заметку: „Жукин — село господарское на Десне, на митрополита 6 ведеръ меду зъ него хаживало, а теперь привернено къ Остру“. По люстрации Остра, у Жукине было 6 человек населения» (П. Г. Клепатський «Очерки по истории Киевской Земли. Литовский период», Біла Церква, Видавець Олександр Пшонківський, 2007, стор. 240).
27-28 жовтня 1604 року в селі перебувало приватне українсько-польське військо яке 20 червня 1605 року захопило Москву.Похід на Москву / П. Блавацький. — Київ: Видавець Корбуш, 2020. — 208 с. ISBN 978-966-2955-49-1. 1631 року брати Кирик, Федір і Юрій Товкачі з Мінського воєводства отримали у володіння Жукин, після чого стали зватися Жукинськими чи Товкач-Жукинськими.
Утворення села пов'язане географічно із пагорбом між Десною та озером Річка. Мальовниче та зручне з усякого погляду місце стало у майбутньому Старим селом. До кінця 19 століття — початку 20 століття тут знаходилася церква, що підтверджується старими військовими топографічними картами (австрійська часів першої світової війни та російська кінця 19-го століття).
Розширення села у період від першої половини 16-го століття до 19 століття і далі, пояснюється зростанням населення і кількома іншими причинами: за традиціями тих часів люди могли селитися на хуторах (де були вільні землі) і господарювати на цих землях. Крім того, через місцевості Жукина з глибокої давнини проходив єдиний на той час (приблизно до середини 18-го століття) торговий шлях з Києва до Остра і Чернігова і далі до міст Росії (за часів Російської імперії його елементом став Сваромський поштовий тракт). Переправа через Дніпро була приблизно у тому місці, де були Сваром'є та Старосілля (За часів Київської Русі приблизно у цьому місці діяв наплавний міст. За Тихомировим (Тихомиров М. Н., Древнерусские города, М., 1956) неподалік було розташоване древньоруське місто Уветичі. Воно згадується вперше у першоджерелах у 1100 році. У 1104 році в Уветичах відбувся княжий з'їзд. Уветичі Тихомиров відносить до древньоруських міст, що зникли. Можливо це і є те місто, яке у «Історії міст і сіл Української РСР» назване Хотином: «Над струмком Липівкою виявлено городище, що за переказами є залишками древньоруського міста Хотин» (цим пояснюється у цьому виданні походження назви села Хотянівка).
КлепатськийП. Г. Клепатський «Очерки по истории Киевской Земли. Литовский период», Біла Церква, Видавець Олександр Пшонківський, 2007, стр. 378 так описував традиції тих часів: .
Таким чином з хуторів пізніше утворилися кутки села, які є і сьогодні: Загороденіє, Собачівка, Мутвиця, Турчин, Хомин, Обихідка, Олексин, Дубовиця, Бродок, (Хутір), Бобрівське, П'ячки, Обірок.
Цікавою є історія русла Десни за старими топографічними картами. Його контури дуже відрізняються від контурів у наші часи. Чітко видно Острів, два русла на півночі Старого Села. Невелика річка Холодна Долина, два млини на місці впадання Холодної Долини у Десну (за австрійською військовою топографічною картою у районі села наведено 10 водяних млинів), невелике озеро на нинішньому Лузі біля Десни, (цього озера зараз і немає, є два інших озерця). Розташування озер біля Старого Села. Річка Пульсадеча(?) та річка Видра на північ від Боденьок. Можливо нинішня Заспа (озеро біля П'ячок) — це Десна до часів кінця 19 століття. За військовою топографічною картою 1896 року русло Десни йшло саме по місцю Заспи, бо було зовсім іншим (не було правого крутого повороту біля Коси).
З півночі (NNW) за селом розташовані обширні болотисті місця (болото Кошара, — топографічна назва) і далі — велике болото Видра. За радянських часів тут були проведені великі меліоративні роботи.
Частина земель Жукина та навколишніх земель у часи з 15-го століття належали Києво-Печерській лаврі та Софії. Встановити чіткі межі цих володінь зараз практично неможливо. Доказом цього, як приклад, можуть бути першоджерела: «По справке в канцелярии министерского правления с ревизорскими книгами, которая ревизия во всей Малой России чинена в 1726 г., по имянному блаженныя и вечнодостойныя памяти Ея Императорского Величества указу, Глуховского гарнизона оберафицерами, посланными из бывшой Малороссийской Коллегии, какие в Малой России обретаются местечка, села и деревни, хуторы, званиями каждая порознь, и что в тех маетностях дворового числа, и кто ими и по каким крепостям владеет, значится ниже: Сотни Остерской: Село Воропаев — 37 дворов; во владении Киево-Печерского монастиря с 1713 году; а почему оной монастырь владеет, о том ис того монастыря не показано».
Про приблизність меж полків і сотень часів Української державності (Козацька доба) писав Грушевський («Поза тим всі сотні в близшій околиці Київа; на лівім боці тільки Броварська, всі иньші, здається, на правім»).
За «Описаниями Киевского наместничества 70–80-х годов XVIII в. (Описательно-статистические источники)», Киев, издательство «Наукова думка», 1989: «В селе Жукин духовенства — 1, церковников — 2, хат — 60» (За таблицею — «посполитых, владельческих, разночинческих и козачих подсудков»). Згідно з Книгою Київського намісництва 1787 р. у Жукині жили казенні люди у кількості 241-ї особи. Там же наводиться кількість хат і по іншим селам: Боденьки — 55, Воропаїв — 36, Хотянівка — 15, Осетчина — 40, Сваром'є — 46, Тарасовичі — 46, Чернин — 61, Новосьолки — 31, Ошитки — 71. Крім Жукина, церкви були у селах Боденьки, Сваром'є, Тарасовичі, Чернині, Ошитках.
Станом на 1859 у селі, центрі Жукинської волості Остерського повіту Чернігівської губернії, мешкало 983 осіб (481 осіб чоловічої статі та 502 — жіночої), налічувалось 162 дворових господарства, існувала православна церква.
Станом на 1886 у колишньому державному селі мешкало , налічувалось 251 дворове господарство, існували православна церква, 2 постоялих будинки.
.
З часів ліквідації Українських полків та утворення губерній і аж до 1923 року Жукин був волосним селом. У 1923 році Жукинська волость у складі 5-ти волостей Остерського повіту перейшла до Київської губернії (разом з Броварською, Гоголівською, Микільсько-Слободською, Семиполківською). Повіти ліквідовувалися і утворювалися округи (був Київський округ у складі Київської губернії), волості перетворювалися у райони. Жукин таким чином став районним центром.
Станом на 1923 рік в Україні були й національні сільради (німецькі, російські, польські, грецькі, болгарські, єврейські, чеські, молдавські, білоруські), на території ж Жукинського району їх не було. Губернії проіснували до 1925 року, з їх ліквідацією залишалися округи.
У 1920-х роках у селі діяла дослідна станція кабінету антропології та етнології ім. Ф. Вовка.
У 1930 році утворено Вищедубечанський район. Жукин перестав бути районним центром. З 1932 року, коли утворилося перших 7 областей в Україні, почалося поступове утворення й інших областей. У 1934 році Київ став столицею України. Відповідно до Указу Президії Верховної Ради УРСР від 30 грудня 1962 року про укрупнення сільських районів, у складі Київської області залишилося 12 районів, у тому числі й Києво-Святошинський, у склад якого увійшов Жукин разом з усіма селами тепер уже колишнього Вищедубечанського району. З 1965 року райони почали розукрупнювати й згодом Жукин увійшов із складу Києво-Святошинського району до Вишгородського району (утворений 12 квітня 1973 року).
На 1923 рік Жукинський район населяло 28848 осіб з 5385 господарствами та 14 сільськими радами і 18 поселеннями. Це такі населені пункти: Жукин, Боденьки, Верхня Дубечня, Воропаіво, Чернин, Нижня Дубечня, Новосілки на Десні, Ошитки, Сувид (Нижні Боденьки), Сваром'я, Лебедівка, Старосілля, Новосілки на Дніпрі, Тарасовичі, Заболотня, Хотянівка, Осетчино, Скиток (транскрипція назв згідно з першоджерелом).
Офіційні історичні відомості про село Жукин наведені у фундаментальному виданні — «Історії міст і сіл Української РСР»: «Жукин — село, центр сільської ради, розташоване на правому березі Десни за 64 км від Києва. На 1971 рік у селі проживало 1853 особи, сільраді було підпорядковане село Боденьки. На цей же час у Жукині містилася центральна садиба радгоспу „Жукинський“, — 11699 гектарів сільськогосподарських угідь, у тому числі 2110 гектарів орної землі. Біля Жукина та Боденьків (Боденьок) виявлено залишки поселень доби неоліту (IV—III тисячоліття до н. е.), бронзи (III—II тисячоліття до н. е.) та скіфських часів (VII—VI тисячоліття до н. е.).» Наводиться, що біля Вишгороду та Жукина виявлені монетні та ювелірні скарби перших століть нашої ери та ювелірні прикраси VI—VIII століття.
Під час боїв літом 1941 року був епізод, коли у Жукині з 24 серпня 1941 року розміщувався штаб 27-го стрілецького корпусу, яким командував генерал-майор Артеменко (Начальник штабу — комбриг Смирнов). До цього штаб цього корпусу знаходився у Окунинові, — радянські війська відступали після захоплення 23 серпня німцями Печкінського мосту (дерев'яний міст на бетонних опорах через Дніпро) та запеклих боїв на так званому «Окуниновському плацдармі».
З документів витікає, що 11 вересня 1941 року у Жукині уже були німці, а 12 вересня їх було в селі уже до 2-х піхотних полків.
Під час окупації у роки Німецько-радянської війни у районі Жукина, Сувида діяли партизанські загони ім. Щорса (командир Ю. О. Збанацький) та «Перемога» (командир — С. Ю. Науменко). Відома Пірнівська бойова партизанська операція, у ході якої було знищено техніку та живу силу гітлерівських військ (біля 500 особового складу).