Історія Константинополя охоплює період від освячення у 330 році міста, що ставало новою столицею Римської імперії, до його захоплення османами у 1453 році.

Побудований фактично наново на місці античного Візантія, завдяки величезному за масштабами тих часів будівництву, стрімкому зростанню населення, розвиткові торгівлі і ремесел, столичному статусу і зусиллям перших римських імператорів Константинополь протягом півстоліття перетворився на одне з найбільших міст Європи і Близького Сходу. Заможному і успішному «мегаполісу середньовіччя» була визначена роль найбільшого політичного, культурного і економічного центру великої імперії, яка, втім, прямувала до занепаду. Після падіння в V столітті Рима Константинополь став столицею Східної Римської імперіїСамоназвою цієї держави була «Імперія ромеїв», латиняни називали її «Романія», а османи — «Держава румів». Терміни «Візантія» і «Візантійська імперія» з'явилися серед істориків уже після падіння Константинополя під ударами Османської імперії., яка намагалася зберегти відданість римським та еллінським традиціям і проіснувала близько десяти віків. Історія Константинополя візантійської доби була сповнена бурхливими політичними подіями — народними повстаннями і палацовими інтригами, вбивствами імператорів і змінами владних династій, багатомісячними облогами і походами проти могутніх західних і східних сусідів. Протягом багатьох століть (аж до XIII століття) Константинополь був найбільшим центром блискучої культури і ученості в середньовічній Європі, значно випереджаючи інші світові столиці за рівнем освіченості, активності духовного життя і розвитку матеріальної культури.

Однією з найхарактерніших рис політичного життя Константинополя була постійна боротьба за владу між різними угрупованнями аристократії, армії, купецтва і духовенства. Еліта столиці була вкрай нестабільною і різношерстою групою, оскільки доступ до керівної верхівки Візантії був відкритий вихідцям зі всіх соціальних верств суспільства. Багато столичних вельмож не тільки не цуралися свого простолюдного чи провінційного походження, але навіть пишалися тим, що змогли пробитися на верхівку суспільства з низів суспільства. Мало того, навіть імператорський престол в результаті палацової змови, любовної інтриги, вдалого шлюбу, заколоту армії чи містян міг обійняти виходець з народу. Подібних прикладів у візантійській історії було чимало, імператорами волею долі ставали навіть прості солдати, які дослужилися до воєначальників середнього рангу, м'ясник чи селянин, які пізніше займалися об'їздом коней чи кулачними боями. В Константинополі особливо яскраво відчувався контраст між бідністю міських низів і заможністю аристократії, імператорського двору і духовенства. Місто заслужено називали «головним центром розкоші і злиднів на всьому Сході і Заході».

Захоплення турками Константинополя в травні 1452 року позначило собою остаточне падіння Візантії і перетворення Османської імперії на одну з наймогутніших держав світу. Падіння Константинополя справило величезне враження на сучасників, викликавши шок у всій християнській Європі і радість при дворах Каїру, Тунісу і Гранади. Крім того, знищення найвизначніших культурних цінностей колись квітучого міста завдало непоправних втрат всій європейській культурі. В Європі образ турків став після цього синонімом всього жорстокого і чужого християнству.

Костянтин і його спадкоємці

Римський імператор Костянтин I Великий належним чином оцінив вигідне розташування приморського Візантія, розміщеного на стику Європи і Азії. Крім того, на рішення Костянтина вплинуло неспокійне становище у самому Римі: невдоволення знаті і постійні чвари у боротьбі за трон. Імператор хотів увінчати свою реформаторську діяльність створенням нового адміністративного центру величезної держави. Закладення міста відбулось восени 324 року, і Костянтин особисто вирішив позначити його кордониЗа переказами, Костянтин взяв у руки спис і на чолі урочистої процесії зробив круговий маршрут, який позначив кільце майбутніх міських стін. У межі міста потрапила значна частина горбистої території Босфорської мису, і наближені імператора відзначили, що нова столиця буде занадто велика. На це Костянтин, впевнений, що його діями в цей момент керує вища сила, відповів, що «буде йти до тих пір, поки не зупиниться хтось, хто йде попереду»..Окреслений ним простір обнесли земельним валом, всередині якого розгорнулося масштабне будівництво. За наказом Костянтина до Візантія звозили відомих архітекторів, живописців і скульпторів, найкращих каменярів, штукатурів і теслярів, яких звільнили від інших державних повинностей. Іншим своїм законом, що мав прискорити будівництво столиці, імператор зобов'язав всіх власників нерухомості в містах Понта Евксінського завести собі також хоча б один будинок у Візантії (тільки після виконання цієї умови власники нерухомості могли заповісти своє майно спадкоємцям).

Костянтин різними способами заохочував переселення до нового міста мешканців з різноманітних провінцій Римської імперії, надаючи їм особливі умови і пільги, а багатьох імперських вельмож переводив сюди насильноЗа легендою, тих вельмож, хто не бажав переселятися, імператор відправив у похід проти Персії, відібравши у них персні з іменними печатками. Потім сім'ям цих вельмож були направлені скріплені печатками листи з велінням переселятися у Візантій. Поки листи дійшли до адресатів і сімейства збиралися в дорогу, за наказом Костянтина для кожного вельможі були побудовані будинки, що являли собою точні копії їх римських осель. Коли сановники і полководці повернулися з походу, у Візантії їх чекали сім'ї в нових будинках, що не відрізнялися від колишніх.. Костянтин встановив правило, за яким всі переселенці, які завели собі нерухомість в новій столиці, безкоштовно отримували зерно, олію, вино і хворостиння. Ця так звана продовольча премія існували близько півстоліття і зіграла велику роль для притоку у Візантій нових мешканців з-поміж ремісників, моряків і рибаків. Крім залучення людських ресурсів, Костянтин потурбувався й про оздоблення міста, для чого у Візантій були звезені чудові твори мистецтва зі всіх кутків великої імперії — з Рима і Афін, Коринфа і Дельфів, Ефеса і Антіохії.

1 травня 330 року відбулась пишна церемонія освячення столиці Римської імперії, яка отримала назву Новий Рим (текст імператорського едикту, виданого того ж дня, був викарбуваний на мармуровій колоні)З того часу щороку 11 травня мешканці святкували день заснування міста.. Головні урочистості проходили на іподромі й охоплювали вистави артистів та спортивні змагання, зокрема улюблені серед народу перегони колісниць. Під час цих урочистостей до почту Костянтина Великого входило й християнське духовенство, яке набирало сили, й все ще впливове язичницьке жрецтво з числа грецьких колегій. Хоча християнство й ставало панівною релігією, імператор, який сам не одразу відмовився від старих традиційОфіційно Костянтин був хрещений лише на смертному одрі єпископом Євсевієм Нікомедійським., не перешкоджав діяльності жерців (втім, за його царювання багато язичницьких храмів античного Візнатія було перетворено на церкви і громадські будівлі). З нагоди освячення нової столиці була викарбувана монета, на якій зображений Костянтин у бойовому шоломі і зі списом у руці. На честь заступниці міста — Марії Богородиці — була зведена стела з червоного порфіру на білому мармуровому п'єдесталіЦей пам'ятник Костянтин особливо шанував, і завжди, проїжджаючи повз нього, вся імператорська свита сходила з коней.. Однак назва «Новий Рим» не прижилася, і згодом столицю почали називати Константинополем — містом Костянтина.

За імператора Костянтина були закладені церква Святої Софії, церква Святої Ірини, церква Святого Акакія біля Золотого Рогу і церква Святого Мокія за межами міських стін. Поруч з першими церквами у Константинополі був побудований великий храм Фортуни, оновлені декілька святилищ, заведена привезена з римського храму Аполлона величезна колона, на місці увінчана статуєю самого Костянтина в образі Аполлона (чи Геліоса), який вітає схід сонцяУ підмурках колони були замуровані щит і меч імператора, а також різні християнські реліквії. Наприкінці XI століття від удару блискавки статуя і верхня частина колони були зруйновані.. З Дельфів була доставлена бронзова «зміїна колона», вона слугувала підніжжям знаменитої золотої триніжки, а в Константинополі прикрасила арену іподромуУ османський період три зміїні голови, що прикрашали колону, були відбиті. Сьогодні одна з них зберігається в Стамбульському археологічному музеї.. З Рима був привезений знаменитий пам'ятник на честь богині Афіни Паллади, що свого часу був вивезений римлянами з Афін (його колона була перетворена на п'єдестал для статуй, що зображали Костянтина, а потім його спадкоємців). В місті, якому імператор дарував муніципальний устрій Рима, був заснований сенат, й віднині тут знаходився один з консулів. В Константинополь був переправлений солідний потік єгипетського зерна, яке раніше йшло на потреби населення Рима.

До кінця правління Костянтина в новій столиці, яка, подібно Риму, простягнулася на семи пагорбах Босфорського мисуВ сучасному Стамбулі на першому пагорбі розташовані Айя-Софія, мечеть Султанахмет і палац Топкапи, на другому — мечеть Нуруосманіє, Великий базар і колона Костянтина, на третьому — головні корпуси Стамбульського університету, мечеті Баєзид і Сулейманіє, на четвертому — мечеть Фатіх, на п'ятому — мечеть Селіма I, на шостому — мечеть Міхрімах Султан і район Едірнекапи, сьомий пагорб простягається від району Аксарай до стін Феодосія., було побудовано близько 30 палаців і храмів, більше чотирьох тисяч значних жилих будівель знаті, іподром, цирк і два театри, понад 150 лазень, більше сотні пекарень, вісім водогонів, а також тисячі домів простолюдинів. Північніше центральної площі Августейон на місці акрополя античного Візантія розташовувався Капітолій, де до кінця IV століття зберігались язичницькі храми і святилища різних богів. За Костянтина і його найближчих наступників, які активно надавали заступництво місцевим мореплавцям і купцям, приділялась велика увага облаштуванню зручних гаваней, будівництву причалів, хвилеломів і торгових складів, збільшенню флоту, який невдовзі повернув Константинополю торгову славу античного Візантія.

Після смерті Костянтина Великого у 337 році, що трапилася в Нікомедії, процес руйнування і занепаду Римської імперії посилився. Між наступниками Костянтина розпалилася відчайдушна боротьба з владу, одним з її найдраматичніших епізодів був заколот розквартированих в столиці військ, організований Констанцієм II. Він скористався невдоволенням у візантійській армії, що виникло після того, як Костянтин заповів величезну державу своїм трьом синам (Констанцію II, Костянтину II і Константу) і двом племінникам (Далмацію Молодшому і Ганнібаліану Молодшому). В Константинополі відбулась кривава різанина, під час якої були перебиті багато родичів покійного імператора, в тому числі обидва улюблених племінники (врятуватися змогли тільки Констанцій Галл і Юліан, сини також вбитого Флавія Юлія Констанція, молодшого брата Костянтина Великого). Констант більше десяти років утримував владу над західною частиною Римської імперії, але загинув у 350 році під час боротьби з полководцем-узурпатором Магном Магненцієм. Лише після перемоги Констанція II над Магнецієм імперія знову була відновлена під владою одного імператора. 357 року з Патр до щойно побудованого константинопольського храму Святих Апостолів були урочисто перенесені мощі апостола Андрія Первозваного, покладені поруч з мощами Луки, Тимофія Ефеського і гробом Костянтина Великого (з часу поховання Костянтина і до XI століття церква Святих Апостолів слугувала усипальнею візантійських імператорів). 360 року поруч з центральною площею Августейон був відкритий храм, названий в народі Великим, — перший попередник сучасного собору Святої Софії.