Фленсбурзький уряд, також відомий як Фленсбурзький кабінет та кабінет Деніца (, , ) — короткочасний німецький уряд, який намагався керувати ще не окупованою територією Третього Рейху протягом більшої частини травня 1945 року наприкінці Другої світової війни. Кабінет, на чолі якого стояв грос-адмірал Карл Деніц як президент та правонаступник фюрера, було сформовано після самогубства Адольфа Гітлера під час битви за Берлін 1 травня 1945 року.
Уряд називався «фленсбурзьким», оскільки місто Фленсбург, поблизу кордону з Данією, стало резиденцією Деніца і його оточення, ставши таким чином фактичною столицею. У зв'язку зі швидким просуванням союзників юрисдикція кабінету поширювалася лише на вузьку смугу землі від австрійського кордону до Берліна і до данського кордону, хоча після 8 травня 1945 року він реально контролював лише сам Фленсбург і навколишні території.
Новий уряд поставив собі з мету порятунок від повного розгрому Червоною Армією якомога більшої кількості з'єднань вермахту і передачу їх в розпорядження західним союзникам. Члени кабінету розраховували на укладення сепаратного миру зі США та Великою Британією, намагаючись налагодити з ними співпрацю і сприяли окупації їхніми військами більшої частини Німеччини. Урядовці безуспішно направили свої зусилля на розкол антигітлерівської коаліції, вважаючи, що західні країни готові використати країну як союзника в новій війні — тепер уже проти Радянського Союзу. Сподівання нацистського керівництва не виправдались. 23 травня 1945 року всі члени уряду були арештовані союзниками, внаслідок чого він припинив своє існування. Згодом більшість його представників постали перед Нюрнберзьким трибуналом.
Передісторія і створення уряду
Коли стало очевидним, що Гітлер має намір залишитися і померти в обложеному Берліні, ефективне загальне командування німецькими збройними силами перейшло до ОКВ, члени якого переїхали в Райнсбург. Справедливо передбачаючи, що утримувані дотепер вермахтом німецькі території будуть захоплені, окремі військові і цивільні керівники ще до 15 квітня покинули столицю; фельдмаршала Кессельрінга було направлено в Пуллах для координації сил на півдні і заході Німеччини, гросс-адмірала Деніца в Плен для управління військ на півночі і сході. На цих діячах Гітлер і зупинився для передачі влади.
27 квітня Кейтель і Йодль, представники верховного командування армії, зустрілися в Райнсбурзі з Деніцем для обговорення військової ситуації. Було зрозумілим неминуче падіння Берліна і той факт, що група армій «Вісла» не зможе довго утримувати свої позиції. Адмірал був особливо стурбований просуванням союзників на північному заході, констатуючи, що група армій «H» стримати супротивника вже просто не може. Військова ситуація була безнадійною. Гіммлер, незважаючи на катастрофічну військово-політичну ситуацію Німеччини, не втрачав надії прийти до влади і вже вважав себе новим вождем Третього Рейху, оскільки кандидатура Германа Герінга відпала через відставку останнього. Глава СС мав у своєму розпорядженні потужні сили, з якими слід було рахуватись. Тому Деніц був добре обізнаний, що для ефективного контролю над довіреною областю йому була просто необхідна співпраця з Гіммлером. Останній, сповнений рішучості зберегти свою владу, відвідував штаб Деніца у Плоені щодня.
Втім, планам рейсфюрера несподівано завадили англійці та американці, які увечері 28 квітня опублікували в пресі його секретні пропозиції щодо сепаратного миру на Заході через Швецію, що було явним актом зради. Того ж дня, Деніц отримав радіотелеграму від Мартіна Бормана, якою оголошувалось звільнення рейхсфюрера з усіх посад і наказ про його арешт. Вона містила припис вжити «негайні і безкомпромісні дії» проти «зрадників». Додатково фюрер направив Ріттера фон Грейма, новоназначеного керівника люфтваффе, для інформування гросс-адмірала про арешт голови СС. Грейм, прибувши на місце призначення 29 квітня, виявив, що Деніц не зробив жодних дій. Було зрозуміло, що протистояти силам поліції і СС, які підпорядовувалися рейхсфюреру, адмірал не міг. Щоб мирно урегулювати ситуацію 30 квітня він вилетів у Любек. Під час зустрічі з Гіммлером, останній оголосив заяви союзників сфабрикованою пропагандою і запевнив Карла Деніца у неможливості конфлікту за владу між ними.
Після цього адмірал повернувся назад в Плен. Там його очікував генерал Кумметц з доповіддю про хід рятувальних операцій на Балтиці. О 18.35 із рейхканцелярії було відправлено радіотелеграму від Мартіна Бормана, якою повідомлялося, що Гітлер у своєму заповіті призначив своїм наступником 54-річного командувача військово-морським флотом. Гросс-адмірал був вкрай здивований подібним рішенням Гітлера, яке стало повною несподіванкою для нього. Вже у своїх мемуарах він писав: «Гітлер ніколи не давав мені зрозуміти, що бачить в мені свого майбутнього наступника. Ніхто і ніколи ні словом, ні натяком не обмовився про таку можливість». На таке рішення нацистського вождя міг вплинути той факт, що військово-морські сили залишались єдиними, які не втратили свій авторитет через змову 20 липня 1944 і не були скомпроментовані непослухом перед волею фюрера.
Деніц не був упевнений в тому, що Гіммлер миролюбно прийме новий стан справ. Щоб з'ясувати це, він подзвонив йому і попросив приїхати в Плен. Рейхсфюрер прибув незадовго до опівночі. Зустріч нацистських високопосадовців була напруженою. Гіммлер попросив про отримання посади канцлера або начальника поліції у новому кабінеті. Проте Деніц категорично відмовив надати йому будь-який пост, оскільки розумів, що включення до складу нового уряду подібної фігури може ускладнити переговори з союзниками.
На ранок 1 травня гросс-адмірал отримав другу телеграму від Бормана: «Гросс-адміралу Деніцу (особисто і таємно). Заповіт вступив у силу. Прямую до вас. До мого прибуття рекомендую утриматися від публічних заяв. Борман». Переданий радіотелеграмою заповіт містив список нових очільників міністерств та інших нацистських установ. Так за ним міністр пропаганди Йозеф Геббельс ставав новим рейхсканцлером, а Мартін Борман — «міністром партії», що де-факто дало йому контроль над нею. У заповіті фюрер звинуватив Герінга і Гіммлера в зраді і виключив їх з партії та уряду. Затверджені Гітлером персони до виконання своїх обов'язків так і не приступили. Частина з них втекли або не мали доступу до своїх офісів, інші ж не були допущені до влади самим Деніцем. Наприклад, пропозицію Йоахіма фон Ріббентропа про свою кандидатуру рейхпрезидент відхилив. Того ж дня Геббельс здійснив самогубство, а Борман, намагаючись вирватися з оточеного військами Червоної армії Берліна, загинув.
Діяльність
В ніч з 1 на 2 травня 1945 року Деніц із радіо Гамбурга виступив зі своїм першим радіозверненням до нації, повідомивши про «героїчну смерть» фюрера. Про свої першочергові дії він заявив: Моєю найпершою метою є порятунок німців від знищення їх більшовиками, які рвуться вперед. Тільки заради цієї мети продовжуються бойові дії. До тих пір поки англійці і американці заважають досягненню даної цілі, ми повинні захищатися також і від них. Таким чином, англо-сакси ведуть війну не в інтересах своїх народів, а сприяють поширенню більшовизму в Європі.Відозва рейхспрезидента Деніца до німецького народу і солдат вермахту з повідомленням про смерть А.Гітлера і закликом продовжувати війну
Проте, зрозуміло, Деніц ще до свого вступу на посаду розумів, що Німеччина стоїть на межі краху і вермахт вже не може здійснювати реальний опір союзним арміям. У своїх мемуарах рейхпрезидент писав: оскільки не було ніякої політичної можливості зміни загального стану Німеччини, звідси мною, як головою держави, був зроблений тільки один висновок: як можна швидше закінчити війну, щоб уникнути подальшого кровопролиття.Dönitz, K. Zehn Jahre und Zwanzig Tage. Erinnerungen 1935—1945. — Bonn: Athenaeum-Verlag, 1958.
Одним із перших кроків нового рейхпрезидента стало формування дієвого уряду. За порадою Альберта Шпеєра, Деніц запропонував посаду канцлера Шверину фон Крозигу, колишньому міністру фінансів. Не бажаючи приймати помітну роль у нацистському керівництві, останній попросив 24 години на роздуми, однак вже наступного дня погодився. Посада канцлера була перейменована на Головного міністра. З тих пір фон Крозиг залишився головним політичним радником рейхпрезидента до кінця існування фленсбурзького кабінету. З метою підпорядкування німецьких військ новій владі, 1 травня рейхпрезидент звернувся до них із закликом про підтримання дисципліни і продовження боротьби. Це було зроблено, щоб упевнитись в їхній вірності, оскільки солдати давали клятву на ім'я фюрера, якого вже не було серед живих. Опинившись без можливостей для спротиву, вранці 2 травня командувач обороною Берліна генерал Г.Вейдлінг наказав столичному гарнізону припинити боротьбу і скласти зброю. Трохи згодом такий самий наказ від імені «тимчасового імперського уряду» підписав перший заступник Геббельса Ганс Фріче. Після оголошення наказу по радіо почалася масова капітуляція гарнізону німецької столиці.В умовах неминучої поразки Німеччини, Деніц дотримувався стратегії якнайшвидшого перемир'я із західними союзниками і одночасно прагнув вивести якомога більше військ і цивільного населення з територій, які могли бути зайняті Червоною армією. Для цього гросс-адмірал послав всі наявні в його розпорядженні кораблі в балтійські порти, що знаходилися ще в руках німців, з наказом вивезти звідти всіх біженців. У підсумку за тиждень, що залишився до повної і беззастережної капітуляції Німеччини, на захід силами флоту було вивезено 150 тисяч людей. Іншим заходом стало скасування сумнозвісного Указа Nero, який відповідно до тактики випаленої землі приписував знищувати об'єкти німецької промисловості, які могли потрапити в руки ворога.
Значною турботою для нового кабінету стало утримання «Воріт на захід» — невеликої ділянки фронту між Шлезвіг-Гольштейном і Гамбургом, через яку рятувалися біженці зі Східної Німеччини і Пруссії. У зв'язку з цим значні побоювання викликали сепаратні настрої гауляйтера Гамбурга Карла Кауфмана, який ще з квітня докладав значних зусиль, щоб влаштувати капітуляцію міста перед англійцями. Генерал Ернст Буш послідовно наполягав на контратаці проти англійської армії, однак швидко зрозумів всю марність своїх спроб. Негативну оцінку подій розуміли і фельдмаршали Кейтель і Йодль, які по обіду 1 травня прибули в ставку рейхпрезидента і представили військову доповідь. В цілому ситуація виглядала вкрай похмурою і безперспективною. Спроба деблокування нацистської столиці зазнала поразки, група армій «Вісла» під натиском союзників з обох сторін розпалася на окремі підрозділи, що безладно відступали. Не менш жахливою ситуація склалась і на інших фронтах. Західна армія під командуванням фельдмаршала Кессельрінга перейшла в процес розвалу. Війська в Італії капітулювали, а військово-морські і повітряні сили Німеччини вже не представляли жодної сили, будучи повністю паралізованими. Ті армії, які ще продовжували успішно стримувати війська союзників, відчували нестачу боєприпасів і палива.
2 травня англійські війська з плацдарму на лівому березі Ельби розпочали наступ в напрямку до Шлезвіг-Гольштейну. Легко зламавши слабку оборону німців, танки і піхота армії Монтгомері дуже швидко і без особливих зусиль вийшла до Любека. В цей же час трохи південніше американці форсували Ельбу і, не зустрівши опору, зайняли Вісмар. Це призвело до блокування доріг, що вели з Мекленбургу в Гольштейн і таким чином унеможливило евакуацію біженців без згоди англійського командування. В цих умовах оборона Гамбурга втратила будь-який сенс, і Деніц дав згоду на припинення боротьби і здачу міста. Загрозлива бойова ситуація (британці знаходились в годині їзди до Плена) і постійні авіанальоти змусили рейхпрезидента перенести свій штаб у Фленсбург, що біля кордону з Данією. Вибір був також зумовлений тим, що в місті розміщувалися значні збройні сили, зокрема курсанти шкіл ВМС і солдати охоронного полку СС «Велика Німеччина», і Деніц міг не боятися збройного тиску з боку СС або люфтваффе.