Олексі́й Іва́нович Макше́єв (, , Гряда Устюженського повіту Новгородської губернії (нині Вологодська область) — ) — російський військовик і географ.

Початок служби Олексій Макшеєв народився в дворянській сім'ї. Освіту здобув спершу в Новгородському корпусі графа Аракчеєва, а тоді у Дворянському полку. 18 серпня 1842 року він став прапорщиком і дістав скерування на службу в лейб-гвардії Литовського полку. Через два роки вступив до Миколаївської академії Генерального штабу. Закінчивши курс в академії, Макшеєв попросив, щоб його послали служити в далеких східних околицях імперії, і його відрядили в Окремий Оренбурзький корпус, куди Макшеєв прибув у грудні 1847-го.

В Оренбурзі У січні 1848 року дістав звання поручика; через два місяці його перевели в Генеральный штаб і дали чин штабс-капітана. Цього ж року, з розпорядження командира Окремого Оренбурзького корпусу Володимира Обручова, Макшеєв був відряджений у Киргизький степ, причому в одній із експедицій по дорозі до Раїмського укріплення він, з доручення Івана Бларамберга, вибрав місце для спорудження проміжного поста між Аральським і Раїмським укріпленнями. В липні цього ж року Макшеєв вирушив на шхуні «Константин» з лейтенантом Бутаковим в Аральське море, щоб описувати морські береги, і за відмінне виконання цього завдання був нагороджений орденом святої Анни 3-го ступеня. Повернувшись до Оренбурга, штабс-капітан Макшеєв був призначений старшим ад'ютантом Оренбурзького корпусу у справах Генерального штабу, а в 1850-му його відрядили в Пермську губернію — складати її статистичний опис. Віддавши більш ніж півроку на збирання потрібних даних, Олексій Макшеєв у 1851-му повернувся до Оренбурга й вирушив оглядати степові укріплення, причому мав доручення вибрати місце поблизу Аральського укріплення, в урочищі Казали, щоб там у майбутньому звести форт. У 1852-му Макшеєв став капітаном, а у квітні наступного року, з наказу командира Окремого Оренбурзького корпусу, прибув у розпорядження отамана Оренбурзького козацького війська — Івана Подурова, призначеного начальником передового загону, скерованого ліквідувати кокандські укріплення в нижній течії Сирдар'ї. 4 травня 1853 року загін вийшов із Орської фортеці в Киргизький степ, 3 липня прибув до Ак-Мечеті й почав облогу цієї фортеці. Після того, як надійшли головні сили Оренбурзького загону під командуванням генерала Перовського й почалася масована облога, 21 липня капітана Макшеєва з особистим конвоєм генерал-майора Подурова послали взяти й зруйнувати кокандську фортецю Джулек. Виконавши це доручення, 26 липня повернувся до Ак-Мечеті й 28 липня відзначився в її штурмі, за що дістав орден святої Анни 2-го ступеня, з Імператорською короною. Після взяття Ак-Мечеті Макшеєв тимчасово там залишився й керував рекогностуванням, вибором місць для спостережних постів поблизу цієї фортеці, а також доведенням до належного оборонного стану колишнього кокандського укріплення Кумиш-курган.

Кримська війна У жовтні 1853 року Макшеєв повернувся до Оренбурга, а в листопаді став служити в штабі командувача військ 3-го, 4-го і 5-го піхотних корпусів князя Горчакова, який тоді перебував у Бухаресті. Прибувши на місце призначення в лютому 1854-го, Олексій Макшеєв брав участь в облозі фортеці Силістрія й провадив там рекогностування. Вночі проти 17 травня під потужним вогнем противника був у траншеях на правому фланзі передового краю і прикривав траншейні роботи, а 28 травня взяв участь у наступательному русі до Силістрії, який очолював генерал-фельдмаршал граф Паскевич-Еріванський. Відзначившись у цих діях, капітан Макшеєв дістав орден святого Володимира 4-го ступеня, з бантом.

В Академії Генерального штабу У листопаді 1854 року Олексій Макшеєв подав рапорт Дмитрові Мілютіну з проханням про призначення на військово-навчальну службу або на роботу при Академії, щоб змогти обробити власноручно зібраний за шість років в Оренбурзі матеріал. З імператорського наказу, на початку 1855 року Макшеєв став ад'юнкт-професор у галузі військової статистики при Імператорській військовій академії. У цьому ж році його вибрали дійсним членом Російського географічного товариства. У квітні 1856 Макшеєву дали чин підполковника. У 1857-му відрядили, з наказу царя, на рік за кордон, щоб там збирати дані в галузях військових наук та військової організації, а також вивчати військову статистику. Мав завдання, крім головних держав Європи (Англії, Франції, Австро-Угорщини і Пруссії), відвідати Бельгію, Швейцарію, Іспанію, Алжир, Єгипет, Сирію та Туреччину. Вернувшись із відрядження, Олексій Макшеєв у серпні 1859-го дістав звання полковника, в грудні 1860 року став професором військової статистики, а в листопаді 1864 року був призначений членом дорадчого комітету Головного управління Генерального штабу. У березні 1866-го Олексій Макшеєв став генерал-майором.

Поїздка до Туркестану У червні 1867 г., з імператорського веління, Макшеєва відрядили в Туркестанську область вивчати ці краї в стратегічному й статистичному планах. 18 липня він вирушив із Орська Сирдар'їнською лінією в Киргизький степ і до Туркестану. Проїхавши через форт Перовский, Чимкент, Вірний і Семипалатинськ на Сибірську лінію, в грудні 1867 року повернувся до Петербурга.

Робота в Академії У березні 1871 Олексій Макшеєв дістав звання заслуженого професора і в наступному році взяв участь у роботі Міжнародного статистичного конгресу.

Під час російсько-турецької війни 1877–1878 років імператор Олександр II, звернувши особливу увагу на відмінну службу офіцерів Генерального штабу в зв'язку з воєнними діями й побачивши в цьому результати плідної діяльності Миколаївської академії Генерального штабу, оголосив Макшеєву, а також іншим членам конференції академії, монаршу прихильність.

У серпні 1879-го Олексій Макшеєв дістав чин генерал-лейтенанта, а у квітні 1880 року став почесним членом конференції Миколаївської академії Генерального штабу, залишаючись членом Військово-ученого комітету Головного штабу.

Олексій Макшеєв помер 2 квітня 1892 року. Похований на кладовищі в селі Ільїнському (за три кілометри від Гряди).

Оцінка діяльності Майже всі твори Макшеєва присвячені Середньої Азії. Близько ознайомившись із широкою азійською ареною, він дійшов висновку про неправильний підхід до військової історії в тогочасній Росії. Ось що написав Олексій Макшеєв про речі, які його цікавили, начальникові Академії в 1858 році, подорожуючи за кордоном і готуючись обійняти кафедру військової статистики:

Думки про Середню Азію не покидали Макшеєва і під час його зарубіжного відрядження; про неї він думал, коли перебував в Алжирі та Єгипті. В одному з листів до начальника Академії Макшеєв висловив у зв'язку з цими поїздками, свій погляд на роль Росії в Азії:

Як військовика і патріота Росії, Макшеєва хвилювало суперництво двох імперій на Сході — Російської та Британської. Він був прихильник екстенсивного розширення Росії за рахунок приєднаних територій — на той час передусім Казахстану й країн Середньої Азії. Згідно зі своїми поглядами, проголошував ідею культуртрегерства Росії в Азії. Водночас, будучи науковцем і маючи широкий світогляд, він обстоював інтенсивний розвиток набутих російських володінь завдяки ретельному вивченню тамтешніх природних умов і подальшому впровадженню в життя новітніх методів господарювання — з урахуванням зарубіжного колонізаційного досвіду. Взявши за основу своє довголітнє дослідження Туркестану, Олексій Макшеєв написав одну з головних праць — «Исторический очерк Туркестана и наступательного движения в него русских». Цей учений зібрав доволі велику бібліотеку на історичну та географічну тематику цього краю.

Як знавець середньоазійських країн і дослідник Сходу, Макшеєв написав кілька літературних творів, які свого часу публікувались у таких виданнях: «Военный Сборник», «Русский инвалид», «Морской Сборник», «Вестник Географического Общества». Вони також виходили окремими книжками і брошурами.

Стосунки з Тарасом Шевченком У травні — червні 1848 року в Аральській описовій експедиції Олексій Макшеєв познайомився з Тарасом Шевченком і провів разом з ним кілька місяців — до початку листопада. Між ними встановилися дружні взаємини. 26 березня 1849 Шевченко написав йому теплого листа. У 1860 вони зустрілися в Петербурзі. В родині Макшеєвих був зошит-альбом з віршами й малюнками Шевченка (не зберігся). Олексій Макшеєв — автор спогадів про українського поета. В Раїмі між 19 червня і 25 липня 1848 Шевченко виконав аквареллю портрет Макшеєва, про що той згадав у своїй книжці «Путешествия по киргизским степям и Туркестанскому краю» (СПБ, 1896). Уточнив, що твір не закінчено і пізніше його домалював О. І. Чернишов — брат художника О. П. Чернишова. До 1920 року портрет зберігався в родині Макшеєвих у Петербурзі, а де він тепер — невідомо.

Твори

Статті Описание низовьев Сыр-Дарьи. // «Морской Сборник», 1856 г. т. XXIII, № 9 Степные походы. // «Русский Инвалид», 1856 г. № 19 и 20 Показание сибирских казаков Милюшина и Батарышкина, бывших в плену у кокандцев с 1849 по 1852 г. // «Вестник Русского Географического Общества», 1856 г., кн. IV О военной статистике в России. // «Вестник Русского Географического Общества», 1858 г. № 9 Заметки о современном Египте, по поводу сочинения: L'Egypte contemporaine, par Paul Merruau // «Вестник Русского Географического Общества», 1860 г. № 2 Очерк современного состояния Алжирии. // «Вестник Русского Географического Общества», 1860 г., № 3 Остатки старинного города на Сыр-Дарье. // «Санкт-Петербургские Ведомости», 1867 г., № 60 Ещё несколько слов о развалинах Джаны-кента. // «Русский Инвалид», 1867 г., № 87 Поход в пустыню Гаркур. (Перевод с французского). // «Военный Сборник», 1869 г., № 6 Описание Аральского моря. // «Записки Географического Общества», 1851 г., кн. V Оренбургский край. // «Военный энциклопедический лексикон», 2-е изд., т. IX. СПб., 1855 О рыбоводстве на озере Великом, Боровичского уезда. // Памятная книжка Новгородской губернии на 1864 г. Географические, этнографические и статистические материалы о Туркестанском крае, с картою. // «Записки Географического Общества», т. II, 1871 Из дневника русского путешественника по Алжирии. // «Всемирный Путешественник». СПб., 1869 Хивинская экспедиция, 1839 г. // «Русская старина», 1873 Несколько дополнений к биографии Якуб-Бека. // А. Н. Куропаткин. Кашгария. СПб., 1879 Рекогносцировка истока Яны-Дарьи в 1853 г. / А. В. Каульбарс. Низовья Аму-Дарьи. // «3аписки Географического Общества», т. IX, 1881 Воспоминанія о Т. Г. Шевченко. «Русская старина», 1914, № 5

Книжки Сборник сочинений офицеров Николаевской академии генерального штаба, под редакцией полковника Макшеева Военно-статистическое обозрение Российской Империи. — СПб., 1867 Географические сведения книги Большого чертежа о киргизских степях и Туркестанском крае. — СПб., 1879 Исторический обзор Туркестана и наступательного движения в него русских. — СПб., 1890 Военно-статистическое обозрение Пермской губернии. — СПб, 1852 Доклад на 8-й сессии международного конгресса, бывшей в Санкт-Петербурге в 1872 г. — СПб., 1872 (разом із Петром Семеновим-Тянь-Шанським) Карта Джунгарии составленная шведом Ренатом во время его плена у калмыков с 1716 по 1733 год. — СПб., 1881 Путешествия по Киргизским степям и Туркестанскому краю. — СПб., 1896 Список ученых и литературных трудов профессоров академии генерального штаба и офицеров, получивших в ней образование. По поводу 50-летнего юбилея академии. — СПб., 1882

Джерела Некролог // «Русский инвалид», 1892 г., № 77 Терентьев М. А. История завоевания Средней Азии. Т. 1. СПб., 1903 Собственные сочинения А. И. Макшеева.

Література

«Ізборник», «Шевченківський словник» Посилання

Примітки