Клаузнер Йосип Львович (Йосиф Гедалія) (1874–1958) — єврейський історик, літературознавець, лінгвіст, сходознавець, семітолог, гебраїст.
Життєпис та науковий доробок Народився у 1874 у містечку Олькеники Віленської губ. (Литва) в заможній єврейській родині.
Коли йому було 11 років, разом з батьками переїхав до Одеси, де загалом провів 24 роки. Середню освіту здобув в одеський єшиві. 1896 (за іншими джерелами — 1897) поїхав до Німеччини, де став студентом Хайдельберзького університету. Вивчав іврит, арабську, ефіопську, сирійську мови, ассирійський клинопис під керівництвом відомого сходознавця Карла Бецольда. Слухав лекції видатних вчених свого часу: з філософії — Куно Фішера та Пауля Вензеля, з історії — Еріха Маркса. Закінчив університет із відзнакою (1902). Його докторська дисертація вийшла друком у Берліні (1904) і здобула схвальні відгуки корифеїв світової орієнталістики Е. Шюрфа і Ж. Галеві. Продовженням дисертації стала монографія «Історія єврейської месіанології» (1909).
З 1903 мешкає у Варшаві, редагує науково-літературний часопис на івриті «Хашилоах» в якому друкує дослідження із стародавньої історії країн Близького Сходу, переклади давніх текстів з арабської та ефіопської мов, розшифровку клинописного надпису царя Ассирії Санхереба з історико-лінгвистичним коментарем.
1907 переїхав до Одеси, де вів активну наукову, викладацьку та просвітницьку діяльність. Тут виходять його книги російською мовою з історії, літератури, писемності, філософії: «Еврейская история» (1909), «Происхождение и характер древнееврейской писменности» (1911), «Ново-Еврейская литература» (1912), «Сущность еврейской этики» (1916), «Х. Н. Бялик и трагедия галута» (1917), друкується низка новатарських статей на шпальтах «Еврейской энциклопедии» (-Спб.), в яких він починає розрабляти ранню історію християнства, яка висунула його в класики біблеїстики.
В Одесі він став членом Товариства аматорів єврейської мови, товариства розповсюдження освіти серед євреїв, Єврейського літературного товариства, виступав із лекціями та доповідями. Палкий прихильник відродження івриту і єврейської держави в Палестині. Брав активну участь у сіоністському русі, був делегатом майже всіх сіоністських конгресів, починаючи з Базельського.
До 1917, з відомих причин, не залучався до викладацької роботи в ВНЗ Одеси. Тільки після Лютневої 1917 революції він був запрошений як викладач на Одеські вищі жіночі курси.
Наприкінці 1919 емігрував до Палестини, де продовжив наукові дослідження стародавньої історії і культури, став одним із засновників, пізніше — президентом Академії івритської мови, відновив випуск журналу «Хашилоах» (1921–1926).
1925 посів посаду завідувача кафедри івритської літератури в Єврейському університеті в Єрусалимі, з 1944 — кафедри історії Другого Храму. 1946 опублікував автобіографію «Шляхом відродження й визволення» (на івриті).
У 1947 р. обрано почесним членом Американської академії мистецтв і наук, 1958 одержав Національну премію Ізраїлю.
Один з провідних теоретиків історичного напрямку в світовій біблеїстиці. В сучасному Ізраїлі шанується як видатний вчений світового рівня. Основні напрямки досліджень — історія єврейської літератури і мови, стародавньої Палестини і єврейського народу, Біблія і раннє християнство, життя Ісуса Христа та пророка Павла. Чимало наукових робіт перекладено на англійську, німецьку, французьку та інші мови.
Праці Die messianischen Vorstellungen des Judischen Volkes in Zeitalterdes Tannaiten. -Berlin, 1904; Еврейская история. — Т. 1-2. — Одесса, 1909; Происхождение и характер древнееврейской писменности. — Одесса, 1911; Jesus of Nazareth. — Jerusalem, 1925; From Jesus to Paul. — Jerusalem, 1943; Когда нация борется за свою свободу: Сб. статей. — Иерусалим, 1978.
Література Еврейская Энциклопедия. — СПб., б.г. — Т. 9. — С.542; Encyglopaedia Judaica. — Jerusalem, 1975. — T. 10. — P. 1091–1095 ; Урсу Д. П. З історії сходознавства на Півдні України// Східний світ. — 1994. — № 1-2. — С. 140–141; * Hausmann G. Universitat und Stadtlische Gesellshaft in Odessa. — Stuttgart. 1998. — S. 458–459; Урсу Д. П. Одесские годы Йосифа Клаузнера// Дерибасовская — Ришельевская. — 2009. — № 36 Примітки