Ха́леп'я — село в Україні, Київської області, Обухівського району. Входить до складу Української міської громади. Розташоване на правому березі Дніпра, біля Канівського водосховища, між селами Трипілля і Витачів, на автошляху . На території села виявлені поселення Трипільської та Черняхівської культур. Вперше згадується в джерелах під 1093 роком як руське городище Халеп, що було зруйноване монголами (1239). Під сучасною назвою відоме з 1508 року як поселення Київського воєводства. З 1656 року було власністю православних київських митрополитів. Фортифікаційні укріплення тут зберігалися до кінця XVII століття. Від 1787 року — казенне село у складі Російської імперії. Під час українських визвольних змагань (1917—1919) було одним з осередків отамана Зеленого. Сильно постраждало під час Голодомору (1932—1933) та Другої світової війни (1941—1943). Основа економіки — сільське господарство, вирощування зернових та кормових культур. У селі діють 5 крамниць роздрібної торгівлі, фельдшерсько-акушерський пункт, відділення зв'язку, школа, клуб, цегельний завод. Працюють два музеї, присвячені поету Івану Франку та археологу Вікентію Хвойці. Найдавніша архітектурна пам'ятка — православна церква Вознесіння (1797). Площа — 22 км². Населення — 750 осіб (на 2010 рік). День села — 1 червня.
Назва Назва села Халеп'я походить від давньоруського городища Халеп, яке існувало з XI сторіччя. Натомість, ще в XIX столітті вважалося, що воно походить від слова «холоп».
За контраверсійним припущенням мовознавця Костянтина Тищенка назва «Халеп» може бути іранського походженняТищенко К. М. Ґорґани, свірж, стрибіж: наші вічні сусіди — іранці. // Східний світ. — 2008. — № 1. — С. 170—180, а також спізвучна з мадярським словом , «пастка».Тищенко К. М. Мадярський пласт у топонімії України: імена арпадидів // Східний світ. — 2007. — № 4. — С. 133—142
Географія Халеп'я розташоване на підвищеній слабонахиленій розчленованій горбисто-хвилястій моренно-водно-льодовиковій рівнині правого берега Дніпра (Київська височинна область). Основна частина села займає підвищення (висоти від 120–160 м над рівнем моря) між долинами маленьких річок Бобриця і Сквирівка (Сквировка, Сквира). При поглибленні русла Дніпра біля села в кінці 1960-х років було виявлено залишки плейстоценових тварин (мамонта, коня, зубра) віком 15-30 тисяч років.Пазинич, В. Г. Локальні аномалії алювію лівого берега Дніпра в районі м. Канева // Заповідна справа в Україні. - 2010. - Т. 16, вип. 1. - С. 77-82
Більшість земель Халеп'я належать до сільськогосподарських: з 282,7 га таких 234,5 га, 25,7 га знаходяться під забудовою, до лісових територій належить 15 га.
Ґрунти на території села переважно чорноземи опідзолені, суглинкові. Родючість ґрунтів середня. На території села знаходиться Халеп'янське родовище цегельних глин, що станом на 2001 рік активно розроблялося.О. Б. Ковальов, Г. Я. Матвєєв, В. В. Пастухов, Г. Г. Виноградов, 3. П. Охінько. Державна геологічна карта України масштабу 1:200 000 аркуш а М-36-XIII (Київ) . — К.: Міністерство екології та природних ресурсів України, Північне державне регіональне геологічне підприємство “Північгеологія”, 2001.: іл. — 78 с. Село багате на ґрунтові води, проте вони суттєво забруднені хімічними речовинами, що використовуються в сільському господарстві. Так, дослідження середнього вмісту нітратів у воді колодязів села протягом 1990—2000 років виявило зростання цього показника з 219 до 500 мг/л (при нормі у 45 мг/л). Пік забруднення у 522 мг/л виявлений у 1999 році, а в окремих колодязях вміст нітратів досягав 1350 мг/л.Созінов О. Агросфера України у XXI столітті // Вісник Національної академії наук України. - 2001. - № 10. - С. 7-16
Вітри переважають західні та південно-західні. Середня температура січня -6 °C, середня температура липня +19 °C.
Розташування Халеп'я знаходиться у східній частині Обухівського району, приблизно в 12 км від районного центру Обухова. Поблизу розташовані такі села:
На схід від села розташований заказник місцевого значення «Урочище Калинове», у балці якого лежить озеро. Над Дніпром північніше заказника знаходиться урочище Гора Циганка. Поблизу кладовища в північно-західній частині села, біля впадіння річки Бобровиці в Дніпро лежить урочище Шанці. На південному сході від села розташоване урочище Коломийщина, місце археологічних досліджень. На південно-західній околиці лежить урочище Грушова.
Найдовшими вулицями села є Вознесенська (до 2016 року — Комсомольська) та Шевченка, які тягнуться з півночі на південь. Серед інших вулиць — Набережна, Ібрагіма Беркутова, Київська, провулки Шкільний та Вознесенський.
Історія
Трипільська культура На південному сході села Халеп'я, в урочищі Коломийщина, в заболоченій низині виявлено класичне поселення трипільської культури. На глибині 30—40 см знайдено залишки помешкань, які були розташовані двома концентричними колами. Не роблячи укріплень у вигляді валів і ровів, давні мешканці досягли таким плануванням будинків своєрідної замкненості свого поселення. Стародавнє поселення займало досить велику територію. Діаметр зовнішнього кола дорівнює 170—200 м, внутрішнього — 50–60 м. Вільна від будівель площа в центрі використовувалась для загону худоби. Окремі будівлі розташовувались близько одна від одної.
Розміри будинків нестандартні і, мабуть, відповідали чисельності сім'ї. Площа великих будинків досягала 135—140 м². вони мали прямокутну форму і були поділені на 2—3 і більше приміщень. Долівка житла була вистелена випаленими глиняними плитами, іноді в кілька шарів. Стіни та внутрішні перегородки зроблено з дерев'яного плетеного каркаса, обмазаного глиною. Покрівля будинків двосхила, з солом'яним покриттям.
Окрім цього, найбільш дослідженого поселення, в урочищі Коломийщина було відкрито два поселення (Коломийщина II і Коломийщина III), одне з яких містило ще 13 помешкань. Також у різні роки було відкрито ще 4 поселення на околицях (урочища Гора Циганка, Жолудівка) й у самому селі.
У розкопках поселень брали участь Сильвестр Магура, Кирило Коршак, Тетяна Пассек, Докія Гуменна, Віктор Петров, Неоніла Кордиш-Головко, Валерія Козловська.
Інші поселення доісторичного періоду У гирлі річки Бобриці знайдено поселення з багатьма культурними шарами. Люди жили тут із часу неоліту (Дніпро-Донецька культура), далі в енеоліті, середній та пізній бронзі (тшинецька культура), у скіфський, ранньослов'янський та давньоруський періоди. На території Халеп'я розкопано курган скіфського часу (VIII—IV ст. до н. е.). В урочищі Ставищі є рештки поселення черняхівської культури.
Давньоруське місто Халеп (XI—XIII ст.) Залишки літописного давньоруського міста Халеп розташовані в північно-східній частині села, на високому правому березі Дніпра. Ймовірно його побудовано у 1030-ті роки, коли Ярослав Мудрий будував фортеці на півдні від Києва для захисту від кочівників. Халеп уперше згадується у давньоруських текстах під 1093 роком, коли в своєму «Повчанні дітям» Володимир Мономах писав:
Як фортифікований «город» Халеп виник наприкінці XI ст. Згадується Халеп у літописах і в XII сторіччі. Так, літа 1136-го, чернігівські князі Ольговичі взяли його разом із Треполем: «взяша Треполь и Халеп пуста». Халеп був зруйнований монгольським військом Менгу-хана в 1239 році.
Дослідникам городище відоме з XIX сторіччя. Його описували Лаврентій Похилевич, Володимир Антонович. Антонович у книзі «Археологическая карта Киевской губернии» 1895 року видання написав: «В селе есть городище, часть которого обвалилась в Днепр. У села расположено 7 больших и более 100 малых курганов».
У 1971 році експедиція Інституту археології АН УРСР під керівництвом Василя Довженка провела дослідження на території городища. Було виявлено залишки помешкань з глинобитними печами, господарчі ями, уламки керамічного посуду. Городище постійно підмивається водами Канівського водосховища. Внаслідок розмивів значна частина городища зсунулася в заплаву Дніпра. В оголених місцях чітко видно культурний шар та контури заглиблених споруд.
XVI—XIX сторіччя Під сучасною назвою Халеп'я вперше згадується 29 липня 1508 року в документі київського воєводи Юрія Монтовтовича який дозволяв господарському товмачу Солтанові Алдієвичу продати «бортну землю поблизу городища Халеп'я за Дніпром» Київському Пустинно-Микільському монастирю. Також існують документи польського короля Сигізмунда III 1596 та 1597 років про конфіскацію «урочища над Дніпром Халепля» в учасників козацьких повстань Григорія і Якова Халепських на користь київського підчашего Івана Лозки.
До 1630-х років землі села частково належали Київському Пустинно-Микільському монастирю, частково шляхтичам Дідовичам-Трипільським, які також володіли Трипіллям. У 1630 році Никодим та Парфеном Федоровичі Трипільські продали свою частину устському старості, графу на Вольштині, каштеляну освенцимському Андрію Зборовському, який надалі продав її 1634 року київському підстолію Максиміліану Бжозовському. У 1654 році у Трипіллі два дні зупинявся Антіохійський патріарх Макарій. Його син і помічник архідиякон Павло Алеппський описав фортецю Халеп'я як частину Трипілля-Триполіса. З 1656 року село перейшло до володінь Київського митрополита. Під час секуляризації церковних земель 1787 року село стало казенним.
Халеп'я разом з Трипіллям було передано від Польщі до Росії за Андрусівським договором 1667 року. Входило до складу Київської сотні Київського полку до 1781 року, потім Київського повіту Київського намісництва, з 1797 року того ж повіту в складі Київської губернії.
У 1797 році побудовано Вознесенську церкву на місці попередньої церкви. Населення села у 1864 році складало 1430 осіб.
Українська революція
Під час революції 1905 року селяни Халеп'я повстали та приєдналися до Всеукраїнської селянської спілки, а сільського старосту, який вмовляв їх відновити сплату податків, усунули від посади, а натомість обрали нового.Костенко, С. В. (2013). Громадська організація селянства доби української революції. Науковий часопис НПУ імені МП Драгоманова. Серія 6: Історичні науки, (10), 36-49
У 1917—1918 році село було під проводом отамана Зеленого, центром активності якого було сусіднє Трипілля, визнавало верховну владу Центральної Ради. У листопаді 1918 року тут почалося повстання проти Гетьманату, багато трипільців брали участь у поході Дніпровської повстанської дивізії на Київ.
У 1919 році село було одним з опорних пунктів активних дій отамана Зеленого, який підкорявся Директорії та вів війну з більшовиками та білогвардійцями. Значна кількість вихідців із села сформували Халеп'янську пішу сотню Дніпровської повстанської дивізії Зеленого. Більшовики декілька разів намагалися вибити повстанців із села. Зокрема, пізно ввечері 27 червня у селі з пароплава «Гоголь» висадився десант червоноармійців приблизно 400 солдатів. Через дві доби бою більшість із них загинули. Ті, хто здалися, були розстріляні. 17–18 липня з Києва вийшов каральний загін у 12 тисяч солдатів, який підтримувався Дніпровською флотилією, зокрема пароплавами «Адмірал», «Трахтемирів», «Поспішний», «Дорофея», «Вірний», «Кур'єр» та бронекатером № 1. 23 липня за їхньою допомогою в Халеп'ї висадився десант більшовиків, і знову був розгромлений козаками Зеленого.Володимир Баров. Військові річкові флотилії українських отаманів 1919—1921 рр. 2016
Втім у кінці листопада отаман Зелений загинув у бою з частинами Добровольчої армії генерала Антона Денікіна, а в грудні 1919 року село зайняли більшовики.
У складі УРСР У 1920-ті роки в Халеп'ї було створено колгосп «Жовтень». Втім населення опиралося колективізації, виступало проти комуністичних ідей. За свідченням секретаря халеп'янського комсомольського осередку Олександра Савицького, учитель Іван Петрович Оленич відкрито агітував селян проти комсомолу: «нав'язував молоді есерівську програму, захищав український націоналізм, висміював людей, які говорять російською мовою…». У 1929 році відбулися масові арешти мешканців села, колишніх козаків отамана Зеленого. Двох з них, Григорія Лемешка та Михайла Яременка було розстріляно.