Equites singulares (у перекладі з латини — особиста кавалерія) — у Стародавньому Римі в епоху Принципату особисті кінні охоронці імператора або губернаторів провінцій.
Попередником цих кінних формувань були , германські вершники, котрі охороняли Юлія Цезаря під час його галльських походів. Вони продовжили своє існування за Августа, але були розпущені після розгрому римської армії в 9 році. В цей період, судячи з написів на могильних каменях, також вживалася назва .
Equites singulares Augusti, що складалися з 1 000 батавів, були сформовані за правління Траяна або раніше, за Флавіїв. Їх табір знаходився на Целійському пагорбі. За Септимія Севера їх кількість була подвоєна, і поруч зі старим був побудований новий табір. Рештки були виявлені в XX столітті при розкопках під Латеранською базилікою. З плином часу назва з'єднання змінювалася, відображаючи зміни в зверненні до імператора. У II столітті це було , а в III столітті за Коммода — .
У провінціях губернатори з метою особистої охорони також збирали equites singulares, так само як і піхотні . При цьому солдати не залишали своїх основних з'єднань, а участь в охороні губернатора не призводила до підвищення оплати. Кількість провінційних singulares залежала від величини провінції, і у великих могла також досягати 1000: 500 вершників і 500 піхотинців.
Після перемоги над Максенцієм у 312 році Костянтин Великий розформував преторіанську гвардію і equites singulares, котрі чинили йому найбільш запеклий опір.
Примітки
Література