Джо́рджо Кіна́лья (, 24 січня 1947, Каррара — 1 квітня 2012, Нейплз) — італійський футболіст, що грав на позиції нападника. По завершенні ігрової кар'єри — спортивний функціонер.
Виступав, зокрема, за клуби «Лаціо», з яким ставав чемпіоном Італії, та «Нью-Йорк Космос», з яким чотири рази ставав переможцем Північноамериканської футбольної ліги, а також грав за національну збірну Італії, у складі якої брав участь у чемпіонаті світу 1974 року в ФРН.
В цілому в першому дивізіонах Італії та США Кіналья забив 319 голів у 429 матчах. З цим активом він займає 33-е місце в списку бомбардирів всіх часів та народів, а також є найкращим бомбардиром в історії Північноамериканської футбольної ліги, забивши в 254 матчах (включаючи матчі раунду плей-офф) 242 голи. 2000 року був включений в Зал слави американського футболу, а також був визнаний найкращим гравцем в історії «Лаціо».
Його називали «Лонг Джон» (), оскільки він нагадував валлійського нападника «Ювентуса» кінця 1950-х і початку 1960-х років Джона Чарльза, а також це прізвисько викликало асоціації з піратом Лонг Джоном Сільвером з «Острова скарбів» СтівенсонаLutto nel calcio: morto Chinaglia sportmediaset.mediaset.it. А вболівальники в Італії називали футболіста «Джорджоне» () через високий зріст та «Бізон» — за специфічну манеру гри. Отримавши м'яч, Джорджо йшов напролом по центру на ворота і пробивав, причому прикриваючи м'яч корпусом дивно горбився під час бігу.
Клубна кар'єра
Ранні роки Народився 24 січня 1947 року в тосканському містечку Каррара незабаром після закінчення війни. З роботою тоді було важко, і багато італійців відправлялися на заробітки в інші країни. Через це батько Джорджо Маріо разом з дружиною Джованною та старшою донькою Ритою відправився в Південний Уельс.. Сам Джорджо певний час залишався на батьківщині з бабусею Клелією, а коли йому виповнилося вісім років, він поїхав возз'єднуватися з батьками, які до того часу встигли створити власний ресторан.
1953 року, коли йому виповнилося вісім років, Джорджо довелося самотужки перетнути пів-Європи та Ла-Манш. Бабуся супроводжувала хлопця до Мілана, а далі дитині довелося справлятися самому:
Джорджо добирався потягом, потім кораблем, потім знову потяг з лондонського вокзалу Вікторія і лише після того прибув в Кардіфф.
Незабаром Джорджо пішов у місцеву католицьку школу, але цікавила його лише гра з м'ячем. Вранці хлопчик грав в регбі, а вечорами займався футболом, приходячи додому в брудному та порваному одязі. Батько, однак, важав, що регбі мають займатися валлійці, а покликання італійців — футбол:
Коли Маріо пішов зі сталеливарного заводу та відкрив свій заклад Mario's Bamboo Restaurant, то змушував Джорджо працювати на кухні і в залі весь час, вільний від тренувань.
Після цього Кіналья відмовився спробувати свої сили в «Кардіфф Сіті» лише тому, що його не хотіли брати без перегляду. А тренер «Свонсі Сіті» Тревор Морріс прийняв до складу талановитого італійця до молодіжної команди без жодних переглядів. В 1960-х типова британська команда нагадувала військову казарму, де особливо важко доводилося беззахисним новачкам, вимушеним робити всю брудну роботу. В 15-річному віці Кіналья потрапив в «Суонсі» на правах так званого apprentice. Тобто, окрім футболу, повинен був ще виконувати різні доручення «по господарству», від чищення бутс до фарбування стін в підтрибунних приміщеннях. За все це підліткові платили пристойні на ті часи 7 фунтів на тиждень. Проте до спорту ставлення у Джорджо було дуже легковажне. Кіналья виділявся на тлі ровесників, але при цьому був недисциплінований, постійно пропускав тренування і порушував режим. Кілька років Морріс і його наступник Глін Девіс терпіли розгульний спосіб життя Кінальї, і в 19 років він навіть добрався до першої команди, підписавши з нею контракт. Сезон 1965/66 став для Джорджо першим в професійному футболі, проте ніякої слави Кінальї не приніс. Він з'явився в складі всього шість разів, а «Суонсі» вилетів з другого англійського дивізіону в третій. Це був перший та останній сезон, проведений ним у Великій Британії — його вигнали з команди зі словами: «Тобі ніколи не стати професійним футболістом!».
Повернення в Італію 1966 року батько вирішив повернутися на батьківщину і, виступивши в ролі менеджера, сам посватав сина в клуб Серії С «Массезе» з міста Масса. Кіналья виділявся на тлі своїх одноклубників, що не знали про віяння британської моди: відростив волосся і бакенбарди, а також носив оксамитові піджаки в стилі Beatles. Що стосується гри, то тут він був куди менш помітним, забивши всього 5 голів у 32 матчах. Незабаром Джорджо забрали в армію, і поки він проходив службу, його продали в «Інтернаполі», який тільки-но піднявся в Серію С. Кіналья був незадоволений, але президент новачків Де Гаудіо умовив хлопця, пообіцявши зарплату в 600 тисяч лір плюс премії за кожний гол і кожне зароблене командою очко.
В «Інтернаполі» Джорджо познайомився з футболістом Джузеппе Вілсоном. Окрім футболу, син англійця та неаполітанки вивчав юриспруденцію в університеті. Вони стали нерозлучними друзями на довгі роки і навіть клуби змінювали однакові. Також під час однієї з прогулянок з друзями Кіналья познайомився з дочкою американського військовослужбовця з НАТО Конні Еруцьоне. Їхні стосунки почалися з дружби, пізніше прийшла любов, і молоді люди хотіли одразу ж одружитися. Тільки батьки зуміли переконати їх небагато почекати.
Сезон «Інтернаполі» завершив дуже вдало: клубу зовсім трохи не вистачило, щоб піднятися в Серію В. А Кіналья забив 14 м'ячів. Ситуація в італійському футболі в той час була така, що скаути великих клубів шукали талановитих гравців в нижчих дивізіонах. Після фіаско «Скуадри адзурри» на чемпіонаті світу 1966 року купувати легіонерів за кордоном знову було заборонено, тому попит на внутрішній ринок різко зріс. Молодий форвард Кіналья потрапив на замітку багатьом селекціонерам після того, як забив 25 голів за два сезони в «Інтернаполі». Найспритнішим виявився Карлетто Галлі з «Лаціо»: за 200 мільйонів в Рим переїхав Джорджоне, а також його друг Вілсон. У Римі вважають, що це була найбільш ефективна витрата грошей в історії «Лаціо».
«Лаціо»
У той час орлів тренував аргентинець Хуан Карлос Лоренсо, який не поділяв ентузіазму президента Умберто Лендзіні і його скаутів:
Небесно-блакитні, коли до них прийшов Кіналья, лише що повернулися з Серії В у еліту. Джорджо випустили на поле на заміну в матчі другого туру з «Болоньєю». Через тиждень, 28 вересня 1969 року, він вже грав на «Стадіо Олімпіко» у стартовому складі проти володаря Кубка чемпіонів — «Мілана». Це був день Кінальї, який забив єдиний гол у матчі. Він отримав довгий пас від захисника Джузеппе Вілсона, обвів міланця Анджело Анквілетті та закрутив м'яч повз воротаря Фабіо Кудічіні. Цей блискучий гол переконав тренера «Лаціо» Лоренсо в здібностях Кіналя, і дав йому місце в основному складі.
Однак на клубному рівні у Джорджо не все складалося благополучно. 1971 року «Лаціо» змушений був знову покинути Серію А. Аргентинця Лоренсо звільнили, а на його місце призначили Томмазо Маестреллі, колишнього гравця «Роми». Кіналья розлютився заявив: «Навіщо ви прибрали Лоренсо? Потрібно було дати йому ще один шанс! Тоді я теж піду!» Однак Маестреллі швидко знайшов підхід до футболістова, більше того, фактично став для нього другим батьком. Часом тренер виявляв поблажливість, коли відпустив Джорджо до дружини Конні, яка народжувала їх першу доньку Синтію, а часом та хитрість, коли за допомогою лимонних крапель переконував Кіналью, що він більше не хворий застудою і може спокійно виходити на поле.
У часи повального захоплення каттеначчо Маестреллі ризикнув надати «Лаціо» атакуючий стиль, на вістрі якого діяв Кіналья. У сезоні 1971/72 він забив 21 гол, забезпечивши своєму клубу друге місце слідом за «Тернаною», яке дає право на повернення в еліту.
У сезоні 1972/73 «Лаціо» став справжнім відкриттям Серії А. Ніколи ще команда, що піднялася з нижчого дивізіону, не була настільки близька до завоювання чемпіонського титулу. Боротьба за скудетто велася трьома клубами — «Ювентусом», «Лаціо» і «Міланом». Матчі останнього туру проходили одночасно, і за п'ять хвилин до їх закінчення всі три здобувача йшли нарівні, маючи по 44 очки. У «Ювентуса» на той момент була нічия в Римі з «Ромою» (1:1), у «Лаціо» — в Неаполі з «Наполі» (0:0). «Мілан» же безнадійно програвав у «Вероні» (2:5) і нічого вже змінити на краще не міг. Якби усталений до того моменту розклад зберігся, довелося б проводити додатковий турнір трьох команд. Але на 87-й хвилині Антонелло Куккуредду в Римі вивів вперед «Ювентус», а на 89-й і «Лаціо» пропустив у Неаполі м'яч від Дам'янова, відкотившись внаслідок на 3-тє місце.
Восени 1973 року англійські клуби вели перемовини по футболісту, але залишилися ні з чим. Також не зміг придбати футболіста і «Мілан», який готовий був викласти за Кіналя рекордну для світового футболу того часу суму — 1,2 мільйони доларів. Президент «Лаціо» Умберто Ленціні розумів, що варто йому лише дати натяк на згоду щодо цієї угоди, як в Римі негайно станеться повстання.
До того ж того сезону «небесно-блакитні» взяли чемпіонство. В останньому домашньому матчі проти вибуваючої «Фоджі» їм потрібна була перемога, щоб достроково, за тур до кінця, забезпечити собі золото. На 60-й хвилині за рахунку 0:0 «Лаціо», яке реалізував Кіналья. Рахунок 1:0 зберігся до кінця матчу, який приніс «орлам» перше скудетто, а Кінальї дозволив виграти змагання бомбардирів з 24 м'ячами.
На той момент Лонг Джон вже перетворився на ідола однієї частини Риму і самого ненависного в іншій. Треба сказати, що він сам провокував таке ставлення. Забивши свій перший гол у дербі в Кубку Італії, Джорджоне кинувся до фанів «Роми» і прокричав: «Подивіться на мене! Я Джорджо Кіналья, і я вас побив!». В цей час протилежна трибуна безперервно скандувала «Giorgio Chinaglia e ' il grido di battaglia», . Ультрас захоплювалися не лише грою великого нападника, а й тим, що він, як і ще один футболіст того «Лаціо» Джіджі Мартіні, відкрито заявив, що голосуватиме на виборах за Джорджо Алміранте з правої партії Соціальний рух. За ці свої слова форвард та отримав клеймо фашиста.
Попри те що у Кіналя навіть були друзі серед гравців «Роми», наприклад, Франческо Кордова або Боб Вієрі, в дербі на полі він про це забував. Проте з часом стосунки з уболівальниками «джаллороссі» стали проблемою, оскільки вони нерідко приходили до нього під будинок або в його власний магазин джинсів, щоб покричати образливі речівки. Особливо це не подобалося його дружині Конні.
Тренер Маестреллі був для Джорджоне другим батьком. Ця пара часто обідала разом і за обідом обговорювала питання тактики та складу «Лаціо». Говорили навіть, що Кіналья рекомендував тренеру, кого з гравців слід купити. Одного разу, коли чутки про інтерес «Ювентуса» до успішного тренера досягли свого піку, Маестреллі запитав у Кінальї: «Уявімо, що мені подзвонять з смугастої команди. Що будемо робити?» І отримав відповідь: «А що можна робити, Містер? Залишимося тут. Ми представляємо Рим, ми найсильніші, всі інші нам поступаються. Куди ти хочеш поїхати? На Північ? Навіщо воно тобі?». Але в сезоні 1974/75, коли «Лаціо» захищав свій титул, у Маестреллі виявили рак, він змушений був розлучитися з футболом та через рік помер. Коли Маестреллі помер від раку, Джорджо вже жив в США, однак він повернувся, щоб нести труну з тілом тренера: