Демократичний Союз (ДС) — перша партія, що відкрито проголосила себе опозиційною політичною партією режиму СРСР, заснована 8 травня 1988 року групою радянських дисидентів та правозахисників.
Партія стала популярною після ряду заборонених демонстрацій і мітингів у центрі Москви та Санкт-Петербурга, що регулярно проводилися в 1988-1991 роках. Ці заходи жорстоко розганялися міліцією, а їх учасників затримували. Але активісти, що боролися за свободу і права були незламні у своїй боротьбі з тоталітарним режимом.
Історія створення і діяльність в СРСР Оргкомітет партії був утворений учасниками семінару «Демократія і гуманізм», що діяв з літа 1987 року під керівництвом Євгенії Дебрянської та Валерії Новодворської. Основною метою нової партії ставилася мирна ненасильницька зміна політичної системи з метою встановлення в країні представницької парламентської демократії.
Перший установчий з'їзд партії пройшов 7-9 травня 1988 року в Москві («Політична освіта» № 9 (червень) 1989 рік, стор.51) , при постійному втручанні КДБ та міліції, які депортували зі столиці всіх іногородніх делегатів. Одне із засідань з'їзду відбулося на платформі Кратово Казанської залізниці в Підмосков'ї. У з'їзді брали участь представники неформальних груп «Демократія і гуманізм» (Валерія Новодворська, Євгенія Дебрянська, Ігор Царьков, Володимир Яременко, Анна Єрмолаєва, Лев Волохонський, діакон Сергій Ламєкін, Дмитро Стариков), «Довіра» (Катерина Подольцева, Ася Лащівер, Володимир Яременко, Анна Єрмолаєва, Олександр Рубчєнко, Микола Храмов), «Перебудова-88» (Юрій Скубко, Віктор Кузін), «Младомарксістське суспільство» (Олександр Еліович, Андрій Грязнов) та інших об'єднань з 17 міст СРСР (Лев Убожко, Андрій Деревянкин, Валерій Терехов, Олександр Лукашев). Більшістю та одноголосно 8 травня 1988 року з'їзд ухвалив рішення оголосити ДС «політичною партією» (а не «громадською організацією»). Цей день вважається днем створення партії.
Як своє основне завдання партія поставила зміну суспільного ладу СРСР. В установчих документах ДС пропонувалося: скасування відомства держбезпеки КДБ і створення замість нього нової служби безпеки на інший ідейній і кадровій основі, провести процес над керівниками КДБ як злочинцями, які вчинили злочини проти людяності, забезпечити повну незалежність КДБ і МВС від КПРС шляхом скасування політвідділів, скасування страти. Незважаючи на свій здавався в ті роки епатажний радикалізм, партією відкидалось будь-яке насильство і терор для досягнення своїх політичних цілей:
У роботі першого з'їзду ДС взяв участь Володимир Жириновський, це був його дебют у політиці, він виступив з промовою на з'їзді, був обраний до складу Центральної координаційної ради, але незабаром заявив про свій вихід з партії . Майбутній лідер російського руху за права сексуальних меншин Євгенія Дебрянська восени того ж року вийшла з партії.
За спогадами одного із засновників ДС Льва Убожка, восени 1988 року виключеного з партії, він заснував свою:
У ДС діяли різні фракції, що було зафіксовано і в статутних принципах організації: ліберально-демократична, соціал-демократична (лідери — депутат Моссовєта Віктор Кузін, Олександр Скоби, Юрій Скубко, Олександр Лукашев), демокомуністична (лідери — Олександр Еліовіч, Андрій Грязнов, Сергій Скрипніков), комуністів-демократів (Сергій Біец), демохристиянська (Андрій Деревянкин, Адель Найденовіч). Більшість партії становили нефракціонери. Валерія Новодворська в рамках ДС послідовно створила кілька фракцій — ліберально-демократичну (1988), революційно-демократичну (1990), ліберально-революційну (1991). Один із засновників ДС Олександр Лукашев (вбитий 27 листопада 1990) згадував:
На питання про структуру партії В. Новодворська говорила в жовтні 1990 року в інтерв'ю журналу «Вогник»:
В організації першого і другого з'їздів ДС взяв активну участь дисидент і правозахисник Сергій Григорьянц, що залишився, проте, поза партією. Один із днів роботи першого з'їзду ДС мав проходити на дачі Григорьянц в підмосковному Кратово, чому, однак, перешкодила міліція, затримавши Григорьянца. Крім Григорьянца, у створенні та подальшої діяльності ДС взяли участь багато колишніх в'язнів, жертв радянської психіатрії, активістів пацифістського та дисидентського руху, сексотів КДБ — Юлій Рибаков, Олександр Скобов, Валерія Новодворська, Андрій Дерев'янкін, Михайло Кукобака, Лев Убожко, Адель Найденовіч, Валерій Терехов, Ігор Царьков, Фред Анаденко, Володимир Данилов, Олександр Мусихін, Олександр Гоголашвілі, Роальд Мухамедьяров та інші. У той же час ряд дисидентів старшого покоління критично висловлювався про ДС; так, Лариса Богораз заявила: «На місці правозахисного руху — така безвідповідальна організація, як „Демократичний союз“».
До 1990 року чисельність ДС досягла максимуму — 1-2 тисяч активістів по всій країні. На третьому (Талліннському) з'їзді ДС в січні 1990 року був представлений максимум активістів партії — понад тисячу осіб, потім чисельність партії почала знижуватися. Крім десятків міст РРФСР, відділення ДС малися в Латвії, Україні, Казахстані , Узбекистані, Таджикистані та інших радянських республіках. 7 жовтня 1988 року в Ленінграді відділення ДС на дозволеному владою мітингу вперше в епоху перебудови відкрито підняло триколірний біло-синьо-червоний прапор, що пізніше став символом всього демократичного руху в Росії. В Україні ДС виступав під жовто-блакитним українським прапором.
Активісти ДС першими стали впорядковано, у тому числі у своїх друкованих виданнях, використовувати старі назви міст — Санкт-Петербург (замість Ленінград), Твер (замість Калінін), Єкатеринбург (замість Свердловськ), Нижній Новгород (замість Горький), Самара (замість Куйбишев) і так далі. Жартівливе гасло Тверського ДС в 1990 році: «Перейменуємо Калінін на Твер, а Радянський Союз — на Демократичний Союз!». Активіст ДС і депутат Ленсовет Віталій Скойбеда першим вніс в 1991 році пропозицію про проведення референдуму про перейменування міста в Санкт-Петербург, яке і було схвалено міськрадою, потім і голосуванням на міському референдумі .
У 1989-1991 роках ДС в десятках міст проводив пікети, демонстрації, мітинги, в основному не дозволені владою. За участь у цих заходах сотні активістів ДС піддавалися адміністративним арештам. На одному з таких мітингів ДС на Пушкінській площі в Москві 29 травня 1989 року виступив народний депутат СРСР Борис Єльцин. З повідомлення газети «Громадянська гідність» за червень 1989 року:
У січні 1990 року на третьому (Таллінському) з'їзді ДС більшістю голосів було вирішено бойкотувати офіційні вибори як недостатньо демократичні та боротися за скликання Установчих зборів. Однак помірне крило ДС (так звані «Реалісти» — Дмитро Старіков, Олександр Лукашев, Юрій Скубко та інші) виступали за участь у виборах. У складі Моссовета був член ДС депутат Віктор Кузін, у складі Ленсовета (Петроради) — член ДС депутат Віталій Скойбеда. У складі Державних Дум і Ради Федерації жодного діючого члена ДС ніколи не було, але деякі колишні активісти ДС, перейшовши в інші партії, були депутатами Федеральних Зборів (в Держдумі — Володимир Жириновський та Віталій Журавльов — від ЛДПР, Юлій Рибаков — від «Демвибора Росії», Олександр Чуєв — від «Єдності» і «Батьківщини»; в Раді федерації — Олексій Мананников).
У 1989—1990 роках у Свердловську проходив судовий процес проти активіста ДС Сергія Кузнєцова, звинуваченого в розповсюдженні листівок ДС і наклепі на міліцейського генерала. У в'язниці Кузнецов неодноразово оголошував голодування, до суду доставлявся на ношах. Він був засуджений до трьох років позбавлення волі .
З 1990 року проти активістів ДС стали порушуватися кримінальні справи за законом про образу честі і гідності президента СРСР. Найбільшу популярність придбали судові процеси проти Валерії Новодворської, Тетяни Кудрявцевої, Олени Авдєєвої (Москва), Тамари Целікової (Тверь), звинувачувалися також Кирило Шуйкин та Сергій Прилєпський в Москві. Останній з таких процесів над активістами ДС, проти Євгена Фрумкіна, завершився вже після розпаду СРСР, в 1992 році. Суддя Фрунзенського суду Москви Митюшін, раніше став відомим завдяки своїм численним рішенням про арешти активістів ДС, повністю виправдав його з формулюванням «у зв'язку з відсутністю складу злочину, події злочину, також зміною обстановки». Студентка філфаку Тверського держуніверситету Тамара Целікова, звинувачена за розклеювання «антигорбачовських» листівок, також була виправдана в червні 1992 року, після відставки Горбачова. Захист Целіковими, Новодворської та деяких інших підсудних активістів ДС вів член ДС адвокат Сергій Котов (пізніше став російським націоналістом і (в 2000-ті роки) політв'язнем по 282-й статті КК РФ — про розпалювання міжнаціональної ворожнечі). У Петропавловську (Казахська РСР) за поширення випущеного ДС «Антирадянського календаря» за 1990 році з карикатурою на Горбачова Віктор Леонтьєв був засуджений на два роки виправних робіт.
У підготовці та проведенні вуличних акцій ДС в Ленінграді активно брав участь Олександр Шмонов, який стріляв 7 листопада 1990 року в Горбачова на Червоній площі (членом ДС Олександр Шмонов не був). У 1991—1992 роках ДС в Петербурзі розгорнув правозахисну кампанію за звільнення Шмонова під гаслом: «Свободу Олександру Шмонову!», Підтримував з ним листування. У 1992 році Шмонов був звільнений.
Вуличні акції З моменту свого створення і впродовж усіх останніх років існування СРСР, партія намагалася організувати вуличні мітинги, не отримуючи дозволу на їх проведення. Так, один з них, 21 серпня 1988 року на Пушкінській площі в Москві, був присвячений 20-річчю річниці введення радянських танків до Праги. Як і інші мітинги ДС, він був жорстоко придушений співробітниками органів режиму: з трьохсот його учасників були затримані міліцією понад п'ятдесят осіб, 13 з них отримали по 15 діб адміністративного арешту.
Найбільш масовим недозволеним мітингом ДС став мітинг на Пушкінській площі в Москві у квітні 1989 року в знак протесту проти жорсткого (19 осіб загинуло) придушення мирних демонстрацій в Тбілісі (Грузія). У ньому взяло участь близько 5 тисяч осіб, сотні з них були затримані. Мітинги ДС проводилися і по «пам'ятним» історичним датам — наприклад, 18 січня 1990 року, в річницю розгону Всеросійських Установчих зборів 1918 року, в День прав людини 10 грудня. 10 грудня 1989 року Валерія Новодворська на мітингу на Пушкінській площі в Москві демонстративно знищила портрети глави СРСР М. С. Горбачова , причому натовп скандував: «Горбачов — вбивця!». Ця акція стала широко відомою, через те що була десятки разів показана по радянському телебаченню в заставці популярної телепрограми «Взгляд».
Як ДСР, так і ДС («Вільне слово») виступали проти військового вирішення чеченського конфлікту, активісти ДС брали участь у вуличних антивоєнних акціях — які проходили в Москві в 1999 році , 2000 року 22.06.2000, 2004 року(була жорстоко розігнана міліцією) , 2005 року, 2006 року , 2007 року . Активістка ДС («Вільне слово») Вікторія Пасько, що брала участь в «маршах миру» на території Чеченської республіки, пропала там безвісти в 1995 році.
Тексти деяких плакатів, які Активісти ДС («Вільне слово») піднімали на вуличних пікетах і демонстраціях в 2000-ні роки: «За брехню, Чечню, за всю Росію — геть кремлівського месію» (2001), «Спадкоємців Жовтневого путчу, „мочителів“ Росиї і Чечні — геть!» (2003), «Геть Путіна! Геть бійню в Чечні!», «Путіна до відповіді! Війна в Чечні — причина фашизму!» (2004–2005), «Мочителів Політковської і всієї Росії — геть з Кремля!» (2007–2011), «ФСБ — фабрика спланованих бомб!», «Свободу вуличних акцій!» (2010), "Демократія! Вона потонула в «путчині»! "(2011), «Путіна і його гебістську „бригаду“ — геть!» (2009–2012).
Розкол 1991 року