Пища́ль — загальна назва ранніх зразків середньо- та довгоствольної вогнепальної зброї на озброєнні московитського війська в 15—17 ст., яку широко використовува­ла і козача піхота. Також пищаллю називали старовинну гармату.

Історія Пищалі, які з'явилися в останній чверті XIV століття, використовувалися для прицільної стрільби по живій силі та укріпленнях. Саме слово «пищаль» ( < ) означає «сопілка» та відоме в слов'янських джерелах з XI століття; щодо вогнепальної зброї цей термін вперше згадується близько 1399 рокуКирпичников А. Н., «Военное дело на Руси в XIII—XV вв.», 1976.. У старочеській мові словом píšťala («сопілка») теж називався один з видів вогнепальної зброї; і згідно з найпоширенішою версію, до нього сходить і «пістоль», «пістолет»Ohlasy husitského válečnictví v Evropě .

Існували як ручні пищалі (відомі під назвами ручниця, самопал, недомірок), так і фортечні, призначені для стрільби зі стін укріплення, триноги чи лафета. Словом пищаль також нерідко називали гармати. Розрізняли різноманітні види пищалей: фортечні, облогові, стінопробивні, полкові, польові; залізні, сталеві, мідні, бронзові, чавунніПищаль // . Як снаряди використовувалися, переважно, залізні або чавунні ядра (для ручних пищалей — кулі).

Спочатку конструкція пищалей була дуже схожою. Відмінності в конструкції з'явилися наприкінці XV століття з винаходом ґнотових замків. В XVI столітті з'явилися ручні кременеві пищалі, які перебували на озброєнні до XVIII століття. Фактично, це був руський варіант мушкета. Такі пищалі вийшли з ужитку при реформі армії, що проводилася Петром I.

На Русі з 1408 року пищалі згадуються як облогова артилерія, з 1450 — гармати для оборони міст, а з 1480 пищалями називається не тільки артилерія, а й стрілецька зброя (аркебузи). У 1511 вперше згаданий «пищальний наряд».

На території Південно-Західної Русі (України) пищалі вперше згадуються 1471 року: розповідається, що в замках у Вінниці і Чуднові було по дві пищалі. Українські пищалі ділилися на два типи: легші «рушниці» та важчі «гаківниці».

Використання пищалей у війську Острозького було одним із ключових явищ що призвело до поразки Московського війська під ОршеюПОРОХІВНИЦІ ТА НАТРУСКИ РЕЄСТРОВОГО КОЗАЦЬКОГО ВІЙСЬКА ВІД КІНЦЯ XVI СТОЛІТТЯ ДО 166О-Х РОКІВ. dvka.com.ua.

Артилерійські пищалі, відлиті в Московській гарматній мануфактурі в останній чверті XV століття, мали довжину 18-23 калібрів. У XVI столітті існувало багато пищалей різних калібрів, наприклад, в описі 1582 згадані пищалі 28 калібрів від 1/8 гривні до пуда. Надалі відбувався відбір найбільш раціональних конструкцій, в результаті «Описная книга пушек и пищалей» 1626—1647 згадує про пищалі 14 калібрів від 1/2 до 8 гривень.

У Московському царстві в XVI столітті ручна пищаль з ґнотовим замком була аналогом західноєвропейського мушкета. У XVI столітті калібр ручних пищалей в середньому коливався від 11 до 15 ммВ.Волков. «Войны и войска Московского государства». Солдатів, озброєних ручними пищалями, називали пищальниками, пізніше їх змінили стрільці. Одні пищалі відрізнялися високою якістю (нарочиті), інші — ні (худі). При Василі III в Іран було відправлено 30 тисяч пищалейІгор Пахомов. «Пищальники Василия III» // «Цейхгауз» № 24..

З середини XVII століття відзначено власне виробництво гвинтівкових пищалей, які раніше іноді закуповувалися в Європі.

«Сороковими пищалями» в Московській державі називалися органні гармати, що являли собою багатоствольну зброю.

Ґнотові й кременеві пищалі були в ужитку до XVIII століття .

У культурі В українському фольклорі згадується «семип'ядна пищаль»: «Хведора Безрідного хо­вали. Руський „Отченаш“ читали, в семип'ядні пищалі гримали» (дума про Федора Безрідного), «Семип'ядную пищаль підняв і орлам сизоперим кулю на подарунок подарував»Историческія пѣсни малорусскаго народа съ объясненіями Вл. Антоновича и М. Драгоманова. Томы I и II (1-й вып.). К. 1874, 1875..

Примітки

Посилання

Пищаль //