Сели або селони (латис. sēļi) — балтійський народ, що жив до XV століття в Селонії на південному сході сучасної Латвії, а також на північному сході сучасної Литви. Говорили селонською мовою балтійської групи. Увійшли до складу латишів та литовців.
Історія Про селонів відомо небагато. Існує мало археологічних доказів, а в історичних джерелах регіон часто описується як «малонаселена земля». У письмових джерелах вони згадуються лише кілька разів.
Археологічні дані дозволяють простежити селонів до початку 1-го тисячоліття н. е., коли вони проживали по обидва боки річки Даугави. Однак починаючи з VI–VII століть їхні поселення простежуються лише на лівому березі річки.
Культура селонів мала дуже сильний вплив латгалів. Поховальні традиції селонів і латгалів майже не відрізняються. Деякі дослідники припускають, що наприкінці залізної доби селони вже частково злилися з латгалами.Šnore E., Zariņa A. Senā Sēlpils. Rīga: Zinātne, 1980. 236 lpp.
Хроніка Генріха Лівонського згадує селонів на початку XIII століття, коли вони були завойовані та охрещені. Автор хроніки описує селонів як союзників литовців. Їхні землі підпорядковувалися князівствам Єрсіка та Кокнесе, які були васалами Полоцького князівства. Південні землі, однак, перебували під владою литовських володарів.
У 1207 році німецькі Брати меча разом зі своїми союзниками лівами та латгалами взяли в облогу головний центр селонів — городище Селпілс. Причиною нападу були німецькі твердження, що городище Селпілс використовувалося як головна литовська опорна база для нападів у Лівонії. Після тривалої облоги селони погодилися на хрещення та німецьке правління, і на місці городища був збудований кам'яний замок Селпілс (нім. Selburg).Indriķa hronika. Ā. Feldhūna tulk., Ē. Mugurēviča priekšvārds un komentāri. Rīga: Zinātne, 1993. 453 lpp. Селони востаннє згадуються в письмових джерелах у XV столітті.
Похоронні ритуали Померлих в IV—VI століття ховали в курганах, частіше не спалюючи. Останки збереглися погано. Нові могили часто руйнують старі. Похоронний інвентар скромний. Знаходять вузьколезі обухові сокири, поодинокі наконечники списів, ножі. У жіночих похованнях іноді трапляються діадеми з довгими витками на потилиці, шпильки, зрідка браслети, одиночні гривніAdolfas Tautavicius.Vidurinis geleznies amzius Lietuvoje(V—IX) a.Vilnus.1996,с.356.
Примітки