Малієвецький НВК (Малієвецький НВК) — школа с. Маліївці, Дунаєвецького району, Хмельницької області, Україна. Мова навчання — українська. Малієвецький Навчально-Виховний-Комплекс (Загальноосвітня школа I—II ст, ДНЗ) — навчальний заклад який сьогодні налічує 40 учнів та 23 вихованці ДНЗ, яких навчають та виховують 13 педагогів. Директор НВК — Онищук Валентина Анатоліївна. Заступник директора — Пянтковська Ліля Володимирівна.
Освіта Малієвець на межі XVIII—XX ст. Як свідчать історичні джерела, освітнє життя в Маліївцях розпочалося ще на початку XVIII ст. тоді, коли малієвецькі землі перейшли до рук подільського земського судді Вавраженця Пепловського, який вирішив відновити зруйнований у середині XVII ст. монастир. Монастир був готовий до 1708 року й офіційно почав діяти з 25 жовтня 1708 року як греко-католицький орден василіанів, а настоятелем, з дозволу кам'янецького єпископа, призначено Антонія Янишкевича. При малієвецькому василіанському монастирі була відкрита «латинская школа, где обучали немецкому языку» та «конвикт для обучения дворянских детей».
Малієвецька школа була покликана «навчати і виховувати у польському дусі». На утримання і покращення становища школи збиралися пожертви з дворян. Найбільшого піднесення духовне і освітнє життя зазнало на час перебування ігуменом монастиря з 1735 по 1746 роки Гавриїла Кунича. Греко-католицький чернечий орден був облаштований за зразком католицьких чернечих орденів і навіть вміщував в собі значне число католиків, кількість яких з часом збільшувалась.
З приєднанням Правобережної України до Росії вектор духовно-культурного та освітнього розвитку Поділля повернув в бік Російської імперії. У краї цілеспрямовано реалізовувалося два самостійні курси, які, незважаючи на неоднаковість кінцевої мети, нещадно руйнували все українське. Перший спрямовувався на русифікацію корінного населення, запровадження російської мови і російського духу в діяльності державних органів, офіційного діловодства, православної церкви, закладів освіти та різноманітних громадських інститутів. Другий курс був тісно пов'язаний з активізацією польського елементу; у напрямку полонізації українців шляхом посилення впливу римо-католицької церкви і створення та діяльності мережі польських навчальних закладів.
З 1795 року у Малієвецьких василіан була відібрана церква і передана до православ'я, а латинська школа стала приходською. Верховна влада над приходськими школами належала самому єпископу, який здійснював владу через деканів і приходське духовенство. Один раз на рік вони перевіряли стан шкіл. Приходський священик здійснював нагляд над школою. Він приймав учителя на роботу і видавав йому платню, спостерігав за його викладанням і моральним обличчям, а в разі, коли вчитель не справлявся зі своїми обов'язками, мав право його звільнити. Програма приходської школи обіймала такі предмети: катехізис, Закон Божий, читання і письмо польською та російською мовами, початки арифметики, правила моралі і громадської поведінки, короткий нарис історії Старого і Нового заповіту та латинську мову.
На виконання указу московського царя в 1810 році Малієвецька школа була закрита через те, що «старались униаты разными внушениями соблазнить православных в унию».
Подільський краєзнавець Левко Миколайович Куземський, досліджуючи історію Малієвець, писав, що у 1862 році зусиллями молодого священика Григорія Хрисанфовича Кондрацького було відновлено діяльність приходської школи, яка функціонувала при церкві. За словами Л. М. Куземського, Г. Х. Кондрацький був…передовою, культурною і далекоглядною людиною, мав прогресивні погляди на життя. Він дбав про те, щоб сільські дітлахи навчалися грамоті і багато для цього зробив…У школі навчалися діти із сіл Малієвець та Слобідки Малієвецької. Багато селян віддали своїх дітей до школи. Священик сам навчав дітей, старався забезпечувати учнів шкільним приладдям, складав програму та розклад занять.
У 1884 році після прийняття «Правил про церковно-парафіяльні школи» ЦПШ офіційно стали називатися церковно-парафіяльними, у яких 50 % змісту навчання складали дисципліни релігійного характеру. Відомо, що у 1888 році для виконання учительських обов'язків було призначено Пилипа Кульчицького, сина псаломщика, з окладом 50 рублів, який закінчив курс початкового народного училища. На той час в школі навчалось 40—50 дітей. Школа розміщувалася в одному невеликому будинку, поділеному на три частини: житло вчителя, склад для дров, та клас для навчання. Приміщення розташовувалося у центрі села на пагорбі поблизу Липового шляху, там, де сьогодні перетинаються вулиці Горького і Набережна. У класі стояли 4 довгих парти, за якими сиділи більш як по 10 дітей. Навчальними предметами, які велися в школі були: Закон Божий — вивчення молитов, катехізису, читання і письмо, та початки арифметики. Викладання велося російською мовою. Навчання починалося з молитви і закінчувався молитвою або співом. Усі записи велися у класному журналі. Вчитель зобов'язаний був вести записи пройденого з учнями матеріалу та відмічати акуратність відвідування дітьми школи. Програма була розрахована так, щоб учні, опанувавши її, успішно складали екзамени. На екзамені завжди були присутні отець благочинний та місцевий священик. Відомо, що в період до 1895 р. священнослужителем у Малієвецькому приході до середини 80-х рр. служив Григорій Кондрацький, а у наступному, після нього десятиліття — Андрій Чернявський, з 1895 по 1914 рік — Володимир Гандзінський, а з 1914 року до 1963 року Микола Куземський. Випускники отримували свідоцтво про закінчення повного курсу однокласної церковно-приходської школи. У шкільному краєзнавчому музеї експонуються свідоцтва Теслі Павла за 1888 рік та Герасимова М. П. ювілейне за 1913 рік з нагоди 300-річчя династії російських імператорів Романових. Довгий час зберігалася печатка цієї школи, яка була передана у Дунаєвецький історико-краєзнавчий музей. У ЦПШ розпочав свою вчительську діяльність Гуцал Іван Калинкович, який прибув у Маліївці на початку XX ст. і працював тут до кінця 30-х років.
Іван Калинкович був найкращим представником народного вчительства, який усіма силами старався покращити освітній і культурний рівень дітей сільських трударів. Іноді йому доводилося заміняти лікаря, адвоката, агронома, був змушений брати участь у попередженні та ліквідації епідемічних та епізодичних захворювань, проводити серед населення пропаганду санітарно-гігієнічних умов та сільськогосподарських знань, навіть вести боротьбу з пияцтвом. З 1907 року на Поділлі земства отримали змогу відкривати школи. 1912 році у Маліївцях земством було збудовано нове кам'яне, з залізним дахом приміщення, з квартирою для вчителя та підсобною будівлею. Однокомплектну з трирічним терміном навчання школу маліївчани називали «земською» або «народною». Першого року навчалося 30 дітей. Спочатку навчала грамоти сільських дітлахів Зіна Петрівна Ковальська, потім Зелінський, а пізніше Гуцал Іван Калинович. З переходом Гуцала І. К. в земську школу Маліївцях стала діяти одна школа. У малієвецькому новозбудованому приміщенні земської школи, крім класних кімнат і кімнати для вчителя, була ще й кімната для зберігання книг та шкільного приладдя.
Стан освіти в Маліївцях у 20—50-ті рр. XX ст. З 1918 року в Маліївцях діяла чотирикласна початкова школа, яка розміщувалась у приміщенні земської школи. Ймовірно, що однокласна земська школа з трирічним терміном навчання була реорганізована у двокласну з чотирирічним терміном навчання. Навчання у школі велося українською мовою. Саме в період української революції керівництво УНР, Української Держави, докладало багато зусиль для становлення української національної школи. У колишній конторі панського фільварку (тепер тут відділення зв'язку) була відкрита початкова школа з польською мовою навчання, тут викладала колишня гувернантка поміщиці з с. Проскурівка П. Фронскевич.
З 1921—1922 рр. початкова школа стала працювати як єдина трудова чотирикласна школа. До навчання запрошувалися як діти з 8 років, так і дорослі. У річному звіті Малієвецької сільської ради за 1924 рік говориться:Працює школа при с. Маліївцях гарно; була забезпечена паливом на цілий рік. Будинки школи знаходяться в належному стані; Всього письменних 184 чоловіки і мало письменних 43 чол.Значних успіхів у розвитку освіти було досягнуто у 1920-х — 1930-х рр. У 1923 році в Україні було утворено товариство «Геть неписьменність!». В Україні його, як надзвичайну комісію по ліквідації неписьменності, очолив голова ВУЦВК Г. Петровський. До цієї роботи широко залучались комсомольські осередки. З їх середовища визначалися активісти для організації шкіл лікнепу. Активну участь у цій справі брали сільські активісти. Однак розвиток цієї справи гальмували: бідність, голод. Для лікнепів постійно не вистачало кваліфікованих вчителів, їх готували з числа тих, хто мав достатню освіту, але не займався педагогічною роботою. Для них організовувалися методичні наради, практичні заняття, створювалися нетривалі курси.
В червні 1927 року на зборах комсомольського осередку було вирішено створити загін культармійців з ліквідації неписьменності населення села та шефства над школою. Керівником загону був призначений І. К. Гуцал. В організованих лікнепах навчалися дорослі чоловіки та жінки. На 1934 рік початковим навчанням було охоплено усіх дітей віком від 8 до 11 років, далі учні продовжували навчатись у Підлісно-Мукарівській семирічці.
Такі ж початкові школи діяли у Слобідці Малієвецькій і Сприсівці. Слобідо-Малієвецька школа була збудована, завдяки ентузіазму сільської молоді та допомоги досвідчених сільських будівників. На кінець 1933—1934 рр. у Малієвецькій школі налічувалось 98 учнів. 3 1938 року в Маліївцях почала діяти семирічна школа. Школа розмішувалася у 3-х приміщеннях.
В 1940 році тут працювало 11 вчителів, які навчали 182 учні. Серед них директор школи Степан Полікарпович Мокрицький, вчителі Петро Васильович Ільницький, Володимир Михайлович Заєць. У 30-і роки минулого століття Малієвецьку семирічку очолювали Л. І. Вишневський, М. Ф. Марутовський У Слобідсько-Малієвецькій початковій школі директорували Войнаровський, Лех, О. Федоров.
В часи окупації школа в Маліївцях практично не діяла. Та колишній директор школи Степан Полікарпович Мокрицький зумів організувати навчання. Маючи свої підручники, щось зібрав у населення так і навчав сільських дітлахів грамоти. Інші вчителі теж надавали дітям консультації. Після смерті Семена Полікарповича у 1942 році навчання в Маліївцях припинилося. Лише в 1944 році, після звільнення наших земель від німецько-фашистських окупантів Малієвецька семирічка знову запрацювала. Активно включилися у педагогічну діяльність вчителі Вишневський Л. І., Сингалевич А. Т., Подра Н. О. Ільницький П. В. Защинський Л. І., Н. А. Чайка, Бедраківський М. Й. Класи були переповнені, багато було «переростікв». До Малієвецької семирічки ходили діти із сусідніх Стріховець. По закінченню семирічки учні продовжували здобувати середню освіту у Підлісно-Мукарівській або Морозівській школі. На 1 вересня 1948 року в малієвецькій семирічці нараховувалося 153 учні, а через рік, у 1949 році — 180. Якщо у 1948 році у 1-4 класах навчалося 116 учнів, а в 5 — 78, то в 1949 — 102 і 78 відповідно. Наприкінці 1940-х років Малієвецьку семирічку очолював Болеслав Іванович Лічкевич, його заступником був А. І. Пец-Ольд. Фізику викладав П. І. Васинчук, російську мову Г. С. Пілюлько, хімію П. В. Пундик, німецьку мову А. М. Яковлєв. Більшість педагогів були приїжджими, а це, своєю чергою, впливало на плинність кадрів. Школа розмішувалась у трьох приміщеннях загальною площею 463 м2. У 1950-х роках 4 старші класи школи розміщувалися у двоповерховому будинку, який колись належав панському управляючому (збудований у 1898 році), 1—3 класи розміщувалися у приміщенні місці сучасної церкви(збудоване у 1860 році).