Майн ( Maʿīn; суч. араб. Maʿīn) — південноаравійське (давньоєменське) царство, що існувало в давнину на північ від Сабейського царства. Утворилося в XIV столітті до н.е. Біблійні мідіяніти вважалися васалами Мінейського царства. У VII столітті до н.е. Сабейське царство поглинуло Майн.

Історія Про ранню історію, з XIV ст. до н.е., цієї північноєменської держави нічого не відомо. Територія Майну вперше з'явилася за часів правління сабейського мукарріба Каріб'іл Ватара I і на той час складалася з кількох невеликих міст-держав під сильним сабейським впливом. Проте написи з міста-держави Харам, що датуються цим періодом, демонструють мовні особливості мінейців поряд з явним сабейським впливом. Ймовірно поступово розвивалося як торговельне місто-держава, яке за відсутності на той час великих державних утворень з 1200 до 800 року до н.е. ця держава була провідним царством в торгівлі пахощами і прянощами, ймовірно утворювало союз з Сабою і Аусаном, що на той час лише підіймалися.

Царство згадується в історичних записах у VIII столітті до н.е., коли мінейські племена утворили місто-державу Карнаву в сучасному Ваді-ель-Джауф. Перехід від міста-держави до царства відбувся в останній чверті VII століття до н.е.Arbach, Mounir; Rossi, Irene (2012). "From city-state to kingdom: History and chronology of Ma'īn between the VIII and the VI centuries BC". Orientalia. 81 (4): 318–339. Написи з храму Шакаб аль-Манаша записують імена багатьох царів цього періоду.

Наприкінці VII століття до н.е. Мінейське царство було атаковано Сабою під орудою Каріб'іл Ватара II. Незважаючи на жорсткий спротив мінейці зазнали поразки, значна частина території цього царства була приєднана до Сабейського царства. Рештки Мінейського царства опинилися в залежності від Саби.

Бл. 420 року до н.е. скориставшись боротьбою Саби проти Катабану і Хадрамауту, Мінейське царство відновило незалежністьInschrift RES 2980. До 400 року до н.е. було укладено союз з державою Ліх'ян, з якою було поділено Хіджаз. На думку вчених, саме маїнці заснували такі міста, як Мекка та Медіна. Внаслідок цього взято підконтроль шлях з півдня Аравійського півострова до Передньої Азії. Майн також уклав разом з містами-державами Ятхілл і Нашшан конфедерацію, а також встановив союзи з Катабаном і Хадрамаутом. Це заклало основу для здатності мінейськими купцями контролювати посередницьку міжнародну торгівлю ладаном у наступні століттяArbach & Rossi 2012, p. 333. До початку IV ст. до н.е. Ятхілл, Ваді-Рагван і Нашшан було поглинено Мінейським царствомArbach & Rossi 2022, pp. 143–144. За цим було укладено династичну унію між Мінейським царством і Хадрамаутом на чолі із мінейськими царями. Проте вже у середині IV ст. до н.е. Аб'яда II Ітха зазнав поразки від сабейського царя Ітаамара Байїна II, що змусив Майн знову визнати свою зверхність. Також припинилася унія з Хадрамаутом.

Нового піднесення Мінейське царство досягло у III столітті до н.е., коли мінейці під пануванням Аб'яди III Ріяма знову розширили свій вплив вздовж шляху пахощів, підкоривши Наджран, Асір та Хіджаз. З часів Вакахіла Садика I на поч. II ст. до н.е. правління мінейців поширювалося до Ліх'яну, якому надавалася підтримка у протистоянні з Набатейським царством. Про розгалужені торговельні мережі також свідчить присутність мінейських торговців в Егейському морі в цей період. З розширенням Майна до Червоного моря стала можливою і морська торгівля.

У сер. II ст. до н.е. після смерті Абкаріба III Ітхи потрапило під зверхність Катабану, але вже у 120-х роках до н.е. після кризи в останньому мінейці відновили незалежність. Але 120 року до н.е. внаслідок внутрішньої боротьби за трон відбувся розпад Мінейського царства (власна територія зменшилася до меж столиці Іасіль), після чого весь регіон Джауф опинився під контролем Саби. Втім деякий час зберігало автономію під владою сабейців. остаточно удару було завдано під час походу римлян під орудою Гая Еллія Галла, що 26/25 року до н.е. захопив і сплюндрував мінейську столицю Іасіль.

Столиці Головними містами були Карнаву (перша столиця) Іасіль в Ятхіллі (друга столиця).

Устрій Містом-державою правив малік (цар), обраний зі знатних родин на державній раді. Малік не карбував монети, не брав участі у будівництві стін чи укріплень навколо великих міст і не мав палацу. Його статус більш підходив до статусу спартанського царя. Тому дослідники розглядають Мінейське царство як олігархічну торговельну республіку, що виникла в результаті союзу міст-держав та вождіствRobin, Christian Julien (2010b). "Antiquity". In Al-Ghabban, Ali Ibrahim; Andre-Salvini, Beatrice; Demange, Francoise; Juvin, Carine; Cotty, Marianne (eds.). Roads of Arabia. Archaeology and History of the Kingdom of Saudi Arabia. Musée du Louvre, p. 84.

З III ст. до н.е. посилюється політична вага царів. З часів правління Іляфи Ріяма запроваджується управління з керування, охороною та підтримкою караванних та інших шляхів, що йшли через царство.

Володарі Амийта Набат (VIII ст. до н.е.) Аб'яда І Хуфн Садик Іляфа Яфуш Малікаріб (поч. IV ст. до н.е) Сумхуяфа (поч. IV ст. до н.е) Аб'яда II Ітха (343 до н.е. — ?) Вадах'іл Ріям Хуфн II Абкаріб Садик Ітхаіл Ріям (кін. IV ст. до н.е.) Туббакаріб (III ст. до н.е.) Хаю Аб'яда III Ріям (III ст.до н.е.)) Іляфа Іта Аб'яда IV Халкаріб Садик Хуфн Іта Іляфа Ріям Хауфіатат Іляфа Ваках (250 до н.е. - ?) Вакахіл Садик I (кін. III ст. до н.е.) Абкаріб III Ітха Вакахіл Садик II Іляфа Яшур I Вакахіл Набат Хуфн Ріям Ітаіл Садик Вакахіл Ітха (бл. 75 до н.е. — ?) Іляфа Яшур II (?— 26/25 до н.е.)

Економіка Економіка ґрунтувалася на сільському господарстві та торгівлі пахощами. У основі сільського господарства лежало інтенсивне поливне землеробство. Використання складних іригаційних систем дозволяло вирощувати сільськогосподарські культури в посушливих умовах. Розвиток ремесел, зокрема художніх, було невід'ємною частиною економіки, що спиралася на давні місцеві традиції.

Мінейці були єдиними з південноаравійських народів, що описували свою торгівлю у відомих написах. Вони зосереджувалися на торгівлі, нехтуючи війнами та карбуванням монет, якими займалися їхні сусіди. Майн був відомий своєю торгівлею ароматичними речовинами через контроль шляху пахощів, і греко-римські спостерігачі називали ароматичні продукти «мінейський ладан»Hoyland, Robert (2002). Arabia and the Arabs: From the Bronze Age to the Coming of Islam. Routledge, p. 41. Мінейські каравани досягли Центральної та Північної Аравії, Єгипту, Палестини, Фінікії, Месопотамії та Греції. Важливість мінейських торговців згадується в юридичному документі зі столиці КатабануArbach & Rossi 2012, p. 326. Торгівля Майна перевершила торгівлю Саби до середини I тис. до н.е.Prioletta, Alessia; Arbach, Mounir (2024). "Minaeans at Ḥimā: The Epigraphic Corpus and Its Historical, Linguistic and Cultural Implications". Arabian Archaeology and Epigraphy, p. 1 Мінейське царство також взяло під контроль комерційний караванний шлях вздовж Червоного моря (від Хіджазу до Дедана до Середземного моря) з Саби.

Мінейська торгівля поширювалася по всій Аравії і навіть на більш віддалені міжнародні утворення, де були створені колонії для управління торгівлею з Майном та доходами, які вона приносила. Головним доказом цього є група з близько 70 виявлених монументальних написів за межами царства, що було складено мінейським письмом. Вивчення цих написів показує, що мінейці створювали громади в цих віддалених регіонах для управління своїм міжнародним торговим апаратом. Мінейські громади, засновані за кордоном, змогли зберегти свою культурну та політичну ідентичність. Більшість цих написів походять з північно-західної Аравії, з оазису аль-Ула в Ліх'яні, їх нараховується близько 50. Також відомі 2 написи з торгової факторії, яку мінейці створили в Кар'ят-аль-Фау (столиці Кінди), розташованій у Центральній Аравії. Також написи було виявлено у Єгипті та на грецькому острові Делос. Написи на останньому свідчать про те, що мінейські торгівці встановили вівтар для свого бога Вадда та склали напис мінейською мовоюRossi, Irene (2014). "The Minaeans beyond Ma'īn". Supplement to the Proceedings of the Seminar for Arabian Studies. 44: 111–124Sorenson, Soren Lund; Geus, Klaus (2023). "Minaeans in the Mediterranean. Reevaluating two Old South Arabian inscriptions from Delos". Arabian Archaeology and Epigraphy. 34 (1): 128–132.

Крім власних товарів, мінейці контролювали транзит товарів з Індостану та Китаю, які прибували до портів Південної Аравії.

Після занепаду Мінейського царство, Набатейське царство перейняло торгівлю на великі відстані у Передній Азії та Хіджазі в рамках своєї експансії на південь від своєї столиці ПетриFinster, Barbara (2017). "The Material Culture of Pre‐ and Early Islamic Arabia". In Flood, Finbarr Barry; Necipoğlu, Gülru (eds.). A Companion to Islamic Art and Architecture. John Wiley & Sons, p. 68.

Гроші Мінейські монети є рідкісними зразками давнього південноаравійського карбування, що відносяться до періоду еллінізму (орієнтовно III–II ст. до н. е.). Вони відбивають вплив середземноморської культури. Основним типом срібних монет є наслідування афінським тетрадрахмам. На монетах чеканилася голова Афіни Палади (з одного боку) та сова з оливковою гілкою (з іншого), що є типовим для давньогрецької традиції. У мінейському виконанні ці зображення часто стилізовані. Монети відрізнялися нерівною формою, часто мали грубішу карбування в порівнянні з оригіналами. Іноді на монети наносилися мінейські написи або додаткові символи. Карбування здійснювалося молотом.

Вірування Вадд був державним богом Майну. Між VI та IV століттями до н.е. відбулося поширення верховного бога міста-держави Наджран — Зу Самаві — по всьому Мінейському королівству, від Баракіша на півночі до Саваму на півдні, ймовірно, через надмірну роль, яку відігравала оаза Наджран у торгівліRobin, Christian Julien (2010). "Nagrān vers l'époque du massacre : notes sur l'histoire politique, économique et institutionnelle et sur l'introduction du christianisme (avec un réexamen du Martyre d'Azqīr)". In Beaucamp, Joelle; Briquel-Chatonnet, Francoise; Robin, Christian Julien (eds.). Juifs Et Chretiens En Arabie Aux Ve Et Vie Siecles: Regards Croises Sur Les Sources. Peeters, p. 47.

Культура

Мова

Розмовною мовою була мінейська, що належала до давніх південноаравійських мов. Основна область його використання може бути розташована в регіоні Джауф, головним чином у Ваді-Мадхабі. Більшість текстів цією мовою були складено мінейцями, але інші храмові громади Ваді-Мадхабу (Нашшан, Камінагу, Харам та Інабба) також використовували його як літературний засіб.

Фонологія давньої мінейської мови, здається, по суті схожа на фонологію інших давньопівденноаравійських мов. Однією з особливостей мінейської мови є те, що фонема /с/ в іноземних назвах записується як /т/ (наприклад, «Делос» стає «длт»Inscription: R3570/3), але все ж таки зберігає фонему окремо в рідних словахRoger D. Woodward. "The Ancient Languages of Syro-Palestine and Arabia". In Nebes and Sterin, Ancient South Arabian. p. 150.. Мінейська мова вставляє етимологічно незрозумілу «х» у деякі закінчення імен, займенники та частки; деякі форми множини також демонструють цю ж особливість: «бхн» та «бхнт», форми множини від «бн» (син).

Писемність Найдавніші мінейські написи відносять до VIII століттям до н.е., хоча вони менш численні та походять з міст вздовж Ваді Мадхаб. Мінейські торгові пости та мінейські написи також знаходяться за межами Південної Аравії, як-от у стародавньому оазисі Дедан (сучасний Аль-Ула в Саудівській Аравії) і навіть на грецькому острові Делос та в Єгипті. Мінейська писемність зникає десь наприкінці II століття до н.е.

Архітектура