Параске́вія Григо́рівна Лу́полова (; * , Єлисаветград — † , Новгород), дочка ішимського засланця, прототип героїні під іменами Єлизавета й Параша Сибірячка в художніх творах західноєвропейських та російських письменників XIX століття.

Біографічні дані За матеріалами, поданими в російських виданнях «Северный вестник»Истинный анекдот // Северный вестник. — СПб, 1805, ч. 5, январь, с. 75-81; Неустрашимая русская путешественница-девица // Северный вестник. — СПб, 1805, ч. 7, сентябрь, с. 348—357, «Друг просвещения»Нечто о девице Парасковье Григорьевне Луполовой // Друг просвещения. — Москва, 1805, ч. 2, апрель, с. 39-40, «Сионский вестник»История девицы Луполовой // Сионский вестник. — СПб., 1806, январь, с. 93-110 і «Московские ведомости»Постановление сената // Московские ведомости. — 1805, № 6, 21 января, Параскевія (вдома її звали Праскута«Русская старина», 1873, т. 7, № 5 (май), с.727) народилася в Єлисаветграді, в сім'ї офіцера й дворянина Григорія Луполова. Він був українець і, судячи з прізвища (молдовською «лупул» означає «вовк»), походив із молдован. Служив в Угорському й Чорному гусарських полках російської армії, брав участь у Російсько-турецькій війні 1787—1792 років. 1798 року поручикаКуприянов И. Еще справка о девице Луполовой // Москвитянин, 1853, т.5, № 18, кн. 2, с.72 й полкового скарбника Луполова звинуватили за розтрату двадцяти тисяч рублів. Згідно з рішенням суду, його позбавили дворянства та чинів і заслали до Сибіру. Туди він поїхав разом із дружиною та дочкою. Луполови оселилися в селі Жиляківка, передмісті Ішима, міста в тодішній Тобольській губернії. Родина з трьох осіб провадила убоге господарство. Одержуючи, як засланець, десять копійок добових, батько заробляв ще 3 рублі 50 копійок щомісяця, переписуючи папери в Ішимському земському суді. Дочка наймалася на різноманітні сільські роботи. Зі слів її знайомого, чиновника Івана Петровича Пономарьова, Параскевія була дуже миловидна, порядна дівчина, слухалась батьків, говорила з ними по-українському й була невтомна рукодільниця. Навіть на сільських забавах в'язала панчохи:

Проживши п'ять років у Сибіру, Параскевія вирішила попросити помилування батькові в царя Олександра I й піти пішки з Ішима до Петербурга. , на Різдво Богородиці, вона вирушила в дорогу, взявши з собою рубль та іконку Божої Матері. У паспорті, надісланому з Тобольська, Параскевію Луполову помилково записано «дочкою капітана». Ця подорож тривала майже рік.

Від Ішима до Камишлова Параскевія йшла пішки, годувалася милостинею. Від Камишлова до Єкатеринбурга їхала на підводах. У Єкатеринбурзі нею заопікувалися Тетяна Дмитрівна Метліна і Агафія Федорівна Горбунова, які взяли дівчину на проживання й навчили читати. Навесні Луполова доплила барками до В'ятки й дійшла пішки до Казані. На місяць зупинилась у Хрестовоздвиженському монастирі Нижнього Новгорода, де тоді ігуменею була Дорофея Михайлівна Новикова, і провела два тижні в Москві. року Параскевія добралася до Санкт-Петербурга, де їй дієво допомогли графиня Катерина Іванівна Вадковська й княгині Дарія Олександрівна Трубецька, Євдокія Іванівна Голіцина, Тетяна Василівна Юсупова, в якої Параскевія поселилась. Ці аристократки посприяли, щоб Луполовій дали авдієнцію ​​імператриця-вдова Марія Федорівна та імператриця Єлизавета Олексіївна, дружина Олександра І.

З наказу царя справу батька Параскевії розглядав сенатор Осип Петрович Козодавлев — голова комісії з перегляду задавнених кримінальних справ. У результаті року Григорія Луполова звільнили з заслання й дозволили поселитися на попередньому місці проживання. Чинів і дворянства йому не повернули, а року дозволили проживати всюди, крім Москви й Петербурга.

Параскевія стала відомою, про неї писали в російських і зарубіжних газетах та журналах. 1806 року, відбувши прощу до Києво-Печерської лаври, вона виїхала до Нижнього Новгорода  й стала насельницею в Хрестовоздвиженському монастирі. Тут її востаннє відвідали батько та мати. Восени 1809 року, вже хвора на сухоти, Параскевія Луполова перебралася до Десятинного монастиря в Новгороді, де померла -го, за кілька днів перед тим, як мала прийняти постриг. Похована біля стін церкви Різдва Богородиці, за іншою версією — в підцерков'ї. Цю побудовану в 1397 році церкву серйозно ушкоджено під час Другої світової війни, а в середині 1950-х розібрано на будівельні матеріали. Тому могила Параскевії Луполової не збереглася.

Слід у культурі Моральний подвиг Параскевії Луполової викликав великий відгук громадськості й був широко висвітлений у літературі та мистецтві Росії й інших країн. Французька письменниця зробила її героїнею свого роману (1806). Роман мав успіх. Переклад російською «Елизавета Л., или Ссыльные в Сибири» витримав п'ять видань (1807, 1808, 1810, 1816, 1824). З'явилися також переклади іншими мовами, зокрема німецькою, англійською, шведською, італійською та іспанською. У 1819-му французький драматург за мотивами твору Коттен написав мелодраму («Дівчина у засланні, або Вісім місяців за дві години») і поставив її в театрі Théâtre de l'Ambigu-Comique. Цю мелодраму переклав рідною мовою (La figlia dell'esiliato, ossia Otto mesi in due ore) італійський актор Луїджі Маркіонні й у 1820-му поставив на сцені неаполітанського театру Teatro dei Fiorentini. Італійський поет Доменіко Джилардоні взяв за основу цей твір для написання лібрето романтичної опери Гаетано Доніцетті («Вісім місяців за дві години, або Засланці в Сибіру»), прем'єра якої відбулася в неапольському театрі Nuovo, 13 травня 1827 року.

До історії Параскевії Луполової звернувся також савойський франкомовний письменник , написавши повість La Jeune Sibérienne (1825), яку перекладено й опубліковано російською мовою під назвами «Молодая сибирячка» (1840), «Параша Лупалова» (1845). Цілком можливий вплив повісті де Метра на «Капітанську дочку» Олександра Пушкіна (схожість моральних колізій, теми дочірньої відданості та милосердя можновладців). У 2-й половині XIX століття вийшов анонімний роман «Параша Сибірячка» (з часів Катерини Другої), у якому факти біографії Луполової впроваджено в історію головної героїні «Капітанської дочки» Маші Миронової.

Російський письменник Микола Полевой написав п'єсу «Параша-Сибірячка». 17 січня 1840 року відбулася її прем'єра в петербурзькому Олександринському театрі. Головні ролі — Параші та Невідомого — виконували Варвара Асенкова та Василь Каратигін. На виставі був присутній цар Микола Перший з дочкою Марією, яка так зворушилася, що після другого акту їй стало поганоПисьмо Н. А. Полевого от 20 января 1840 года // Записки Ксенофонта Алексеевича Полевого. СПб, 1888, с. 491.

У цих творах відчуваються доволі виразні вірнопідданські нотки. На початку 1841 року, коли слава Параскевії Луполової як російської подвижниці сягла зеніту, її іронічно згадав Тарас Шевченко в поемі Гайдамаки, пишучи про вибір тематики творчості:

З останньої третини дев'ятнадцятого століття й до 1915 року в різних видавництвах друкувалися книжки з жанру так званої лубкової літератури, автори яких адаптували твори Софі Коттен та Ксав'є де Метра й дуже вільно поводилися з долею героїні — Параскевії Луполової. Це, зокрема, «Параша Сибирячка, или До Бога высоко, а до царя далеко», «Параша сибирячка, или Несчастный „Ох!“, а за несчастного — Бог. Русская народная историческая былина».

П’єсу Полевого використав для лібрето своєї оперети «Сибірячка» український композитор Порфирій Бажанський.

У радянські часи ім'я Луполової забуто. Пам'ять поновилася з початком ХХІ століття. 7 серпня 2004 року в Ішимі встановлено пам'ятник Параскевії Луполовій роботи скульптора В'ячеслава Кликова. На постаменті написано: «». 2008 року на Петербурзькій студії документальних фільмів «Кінор» знято фільм «Параша Сибірячка». Кінорежисер — Костянтин Артюхов, автор сценарію — Тетяна Савченкова.

Джерела Савченкова Т. П. Прасковья Луполова в действительности и художественном воображении // Ишим и литература. Век XIX. Очерки по литературному краеведению и тексты-раритеты. — Ишим, 2004. С.5-110.

Література Мордовцев Д. Л. Русские женщины Нового времени. Биографические очерки из русской истории. Женщины девятнадцатого века. — СПб: Типография О. И. Бакста, 1874, с. 74 — 86

Зовнішні зв'язки «Спасение страны — в самоорганизации русского народа…» Памяти Вячеслава Клыкова «Размышления у памятника Прасковье Луполовой». Сайт Ишимской епархии Геннадий Крамор. «Образ Прасковьи Луполовой как духовная доминанта Ишима». Сайт Культурный центр П. П. Ершова в Ишиме

Примітки