Концерт для скрипки з оркестром сі мінор, Op. 61 — один з найдовших оркестрових творів Едварда Елгара і остання з його робіт, що негайно здобула великий успіх.

Концерт було створено для скрипаля Фріца Крайслера, прем'єра відбулася у Лондоні в 1910 році, композитор диригував. Плани компанії звукозапису «His Master's Voice» записати концерт у виконанні Крайслера й Елгара не вдалися, і композитор здійснив запис з Ієгуді Менухіним, який і залишився в каталогах від першого релізу у 1932 році.

Музика Елгара не була модною у середині XX століття, але концерт продовжував потрапляти в програми. До кінця сторіччя, коли музика Елгара повернулася в широкий репертуар, було зроблено понад 20 записів концерту. У 2010 році у світі відбулося чимало концертів до сторіччя музичного твору.

Історія Елгар почав роботу над концертом для скрипки у 1890 році, але був незадоволеним нею і знищив рукопис. Kennedy, Michael (1993). Liner notes to EMI CD CDM 7-64725-2 У 1907 скрипаль Фріц Крайслер, який захоплювався Елгаровим «The Dream of Gerontius», попросив написати для нього скрипковий концерт.Kennedy, Michael (1984). Liner notes to EMI CD CD-EMX-2058 Через два роки Крайслер повідомив англійській газеті:

Королівське філармонічне товариство формально акредитувало концерт у 1909 році. Будучи скрипалем, Елгар звернувся по технічну допомогу в написанні концерту до керівника Лондонського симфонічного оркестру Вільяма Генрі Ріда. Рід допоміг йому з пасажами й аплікатурою, граючи пасажі знову й знову, поки Елгар не залишався задоволений ними.Reed, W. H. «Elgar's Violin Concerto », Music & Letters, Vol. 16, No. 1 (January 1935), pp. 30-36, Oxford University Press, accessed 4 December 2010 (subscription required) Крайслер також висловлював пропозиції, зокрема зробити соло більш вражаючим, і також простішим для гри. Перед прем'єрою Рід виконав твір на приватній вечірці, де Елгар виконував на фортепіано партію оркестру.

Прем'єра відбулася у Королівському філармонічному товаристві 10 листопада 1910 року, виконували Крайслер та Лондонський симфонічний оркестр, композитор диригував. Рід згадував, що «концерт став справжнім тріумфом, виступ був неймовірною й незабутньою подією».Reed, p. 103 Враження від концерту були такими великими, що суперник Крайслера Ежен Ізаї витратив багато часу, вивчаючи твір разом з Елгаром. Він був дуже розчарованим, коли складнощі контракту завадили Ізаї виконати його в Лондоні.

Концерт став останнім великим успіхом Елгара. З його пізніших масштабних робіт ні Симфонія № 2, ні Фальстаф, ні концерт для віолончелі не отримали такої негайної популярності, як Симфонія № 1 чи цей концерт. Елгар залишився особливо задоволеним цією роботою. Його друг Чарльз Санфорд пригадував: «Я ніколи не чув, щоб Елгар говорив про якийсь особистий відгук щодо своєї музики, окрім концерту, а про нього він не раз сказав: „Мені подобається“.»Anderson, p. 117

Навіть у 1950-х, коли музика Елгара не була модною, концерт часто з'являвся у програмах.Див., наприклад, рев'ю у The Times, 7 вересня 1951, ст. 8; 3 жовтня 1952, ст. 9; 28 вересня 1954, ст. 2; 16 квітня 1956, ст. 3; 10 жовтня 1958, ст. 20 До кінця двадцятого століття, коли музика Елгара знову повернулася у репертуари, було понад двадцять грамофонних записів концерту. У 2010 році до сторіччя цього твору скрипаль Ніколай Цнайдер здійснив серію виступів у Відні, Лондоні та Нью-Йорку з Віденським філармонічним, Лондонським симфонічним, Нью-Йоркським філармонічним оркестрами та диригентами Валерієм Гергієвим та Коліном Девісом.«Schedule» Nikolaj Znaider, accessed 2 December 2010 Також у 2010 Філіп Ґраффін дав виступ на фестивалі «Three Choirs Festival», скориставшись оригінальним рукописом Елгара,Duchen, Jessica, «Elgar's Other, Dotty Enigma», The Independent, 6 August 2010, нові записи видали Znaider, Томас Цетмайр та Тасмін Літтл.

Примітки

Посилання

Додаткові ресурси Концерти Елгара на CD The Elgar Birthplace Museum

Violin Concerto in B minor, Op. 61 (1905-10)