Оле́на Лото́цька (23 травня 1894, с. Любича Княжа, Рава-Руський повіт, нині Любича-Королівська Люблінського воєводства, Польща — 2 грудня 1975, Олбані, Нью-Йорк, США) — українська феміністка та громадська діячка в діаспорі. Співзасновниця і голова Союзу українок Америки та Світової федерації українських жіночих організацій. Засновниця журналу СУА «Наше життя» (1944).

Життєпис Народилася у сім'ї пароха Антона Фолиса та Володислави з роду Людкевичів.

Початкову освіту отримала в сільській школі Рожджалова — парафіяльного села діда. Навчання продовжила в ліцеї Українського інституту для дівчат у Перемишлі.

Після закінчення ліцею повернулася до батьківського дому й деякий час учителювала.

У 1912 р. побралася з Василем Добушовським, разом із яким того ж року емігрувала до США. Проживала в містечку Барнсборо (штат Пенсильванія), де чоловік отримав парафію. Займалася домашнім господарством та громадською діяльністю. Після смерті чоловіка, здобувши економічну освіту, працювала в банку.

У 1923 році побралася з редактором газети «Свобода» Володимиром Лотоцьким і переїхала до Джерсі-Сіті.

У 1925 році стала співзасновницею Союзу українок Америки. Входила до складу Головної управи цієї організації, була її першою секретаркою, упродовж 1931—1934 рр. та 1943—1965 рр. очолювала її, а від 1965 р. була почесною головою. Репрезентувала СУА в Українському конгресовому комітеті Америки і Злученому україно-американському допомоговому комітеті (в обох — заступниця голови).

У 1930 році ініціювала створення медичного фонду для Народної лічниці у Львові.

У 1932 році ініціювала проведення І Конгресу СУА, а у 1948 р. — Світового конгресу українського жіноцтва.

Засновниця журналу «Наше життя» (1944).

У 1948 році співзаснувала Світову федерацію українських жіночих організацій. У 1969—1972 роках була заступницею голови та головою СФУЖО.

Брала активну участь у проведенні І Конгресу українських жінок Америки (1932) і ІІ Світового Конгресу українських жінок (1959). Була членкинею ради Світового руху матерів (Париж). Делегатка міжнародних жіночих конгресів у Вашинґтоні (1925), Гельсінкі (1954), Монреалі (1957), Парижі (1958).

У 1958 році була відзначена «як визначна жінка року» на Міжнародній жіночій виставці (Нью-Йорк).

Брала участь у феміністичних виданнях українською мовою в Америці.

Була редакторкою «Жіночого Відділу» у 1938—1939 рр. та «Вістника СУА» (пізніше — «Вістей СУА») у 1939—1944 рр. у газеті «Америка» (Нью-Брітен, ін.); засновницею і редакторкою газети (згодом журналу) «Наше життя» (Нью-Йорк) у 1946—1951 рр.

Ініціювала видання англомовної збірки поезій Лесі Українки «Spirit of Flame» (1952), спорудження пам'ятника поетці у Клівленді (1961) та надгробка Олени Кисілевської в Оттаві (1957).

Померла 1975 року в Олбані, штат Нью-Йорк, США. Похована на кладовищі при монастирі Новий Скит у м. Кембридж (штат Нью-Йорк, США).

Джерела

Посилання УСЕ