Га́ррі Кімович Каспа́ров (прізвище при народженні Вайнште́йн; 13 квітня 1963, Баку, Азербайджанська РСР) — радянський та російський шахіст єврейсько-вірменського походження, тринадцятий чемпіон світу з шахів, наймолодший загальновизнаний чемпіон світу, шаховий літератор і політик. Деякі експерти вважають Каспарова найкращим шахістом усіх часів. Міжнародний гросмейстер (1980), заслужений майстер спорту СРСР (1985), чемпіон СРСР (1981, 1988), чемпіон Росії (2004). Восьмиразовий переможець Всесвітніх Шахових олімпіад: чотири рази у складі команди СРСР (1980, 1982, 1986, 1988) та чотири рази у складі команди Росії (1992, 1994, 1996, 2002). Володар одинадцяти шахових «Оскарів» (призів найкращому шахісту року). Каспаров одноосібно очолював рейтинг ФІДЕ з 1985 по 2006 рік із двома короткими перервами: в 1994 році його виключили з рейтингу відповідно до рішення ФІДЕ, прийнятого 1993 рокуFIDE Rating List :: July 1993 , FIDE Rating List :: January 1994 , FIDE Rating List :: July 1994 , FIDE Rating List :: January 1995 ., а в січні 1996 року Каспаров мав такий самий рейтинг, як і Володимир Крамник. 1999 року Гаррі Каспаров досягнув рекордного рейтингу, а саме — 2851 очко, який тримався 13,5 років, поки не був побитий Магнусом Карлсеном.
Каспаров став чемпіоном світу 1985 року, перемігши Анатолія Карпова. Протистояння «двох К» тривало від середини 1980-х до початку 1990-х, за цей час Карпов і Каспаров зіграли п'ять матчів за звання чемпіона світу. 1993 року Каспаров і новий претендент Найджел Шорт вийшли з ФІДЕ і провели матч під егідою нової організації — ПША. ФІДЕ позбавила Каспарова титулу, і до 2006 року існувало два чемпіони світу — за версією ФІДЕ і за «класичною» версією. 2000 року Каспаров програв матч за першість світу Володимиру Крамнику.
2005 року Гаррі заявив, що закінчує шахову кар'єру для того, щоби присвятити себе політичній діяльності. Брав участь у низці опозиційних рухів: був головою Об'єднаного громадянського фронту, одним із співголів Всеросійського громадянського конгресу, депутатом Національної асамблеї Російської Федерації. 2008 року став одним із засновників і членом Федерального бюро Об'єднаного демократичного руху «Солідарність», проте 2013 року вийшов зі складу його керівних органів. У жовтні 2012 року обраний до Координаційної ради російської опозиції. У червні 2013 року заявив про від'їзд із Росії і про продовження боротьби з режимом Путіна на міжнародній арені. З 2011 року очолює Міжнародну раду «Фонду захисту прав людини» в Нью-Йорку. 2014 року брав участь у виборах президента ФІДЕ і програв чинному президенту Кірсану Ілюмжинову.
Активний противник путінського режиму та війни в Україні, на даний момент є політичним втікачем та переховується в Хорватії, громадянином якої є з 2014-го року.GARI KASPAROV: ‘Vladimir Putin ima previše problema da bi nastavio svoje agresivne politike na području Balkana’ Nacional, 22 December 2020, # 1183, p. 51.
З 26 січня 2026 року член російської опозиційної делегації у Парламентській асамблеї Ради Європи (ПАРЄ).
Дитинство Гаррі Вайнштейн народився в Баку 13 квітня 1963 року. Його батько — Кім Мойсейович Вайнштейн — був за професією інженером-енергетиком, мама — Клара (Аїда) Шагенівна Каспарова — інженером, спеціалісткою з автоматики і телемеханіки. Каспаров — єврейського походження по батьковій лінії та вірменського — по материнськійGarry Kasparov , Encyclopaedia Britannica. . Дідусь Гаррі — Мойсей Рубінович Вайнштейн (1906—1963) — був відомим бакинським композитором і диригентом, завідувачем музичної частини декількох драматичних театрів міста. Уся сім'я з батькового боку була музичною: молодший брат тата Леонід Мойсейович Вайнштейн — також композитор, заслужений діяч мистецтв Азербайджану, бабуся — учитель музики в середній школі. Двоюрідний брат Тимур Вайнштейн — телепродюсер.
Батьки Гаррі захоплювались шахами і розв'язували шахові задачі, що публікували в газеті. Син часто слідкував за ними й одного разу підказав розв'язок; йому було п'ять років. Після цього тато навчив його гратиГик Е. Гарри — вундеркинд и гений игры // Наука и жизнь. — 2005. — № 9. . Регулярні заняття шахами Гаррі почав у бакинському Палаці піонерів у віці семи років, його першим тренером став майстер Олег Ісаакович Приворотський. У цьому ж віці він втратив батька, який помер від лімфосаркоми. Клара Шагенівна після смерті чоловіка повністю присвятила себе шаховій кар'єрі сина. 1975 року, коли Гаррі було 12, мати змінила прізвище сина з батькового Вайнштейн на Каспаров. Це зробили зі згоди родичів задля полегшення подальшої кар'єри юного, але вже амбіційного шахіста, якій міг завадити антисемітизм, що існував у СРСР. 1977 року Гаррі Каспаров вступив до ВЛКСМ.
Шахова кар'єра
Початок шахової кар'єри та отримання звання гросмейстера
У віці десяти років на юнацьких змаганнях у Вільнюсі Гаррі познайомився з майстром Олександром Нікітіним, який надовго став його тренером. До 1976 року Нікітін періодично консультував і давав письмові завдання юнаку, а згодом вони почали працювати в команді на постійній основі. За його рекомендацією у серпні 1973 року Гаррі приїхав на огляд у шахову школу екс-чемпіона світу Михайла Ботвинника і був туди зарахований. Ботвинник домігся того, щоб юний шахіст займався за індивідуальним планом, а згодом — отримував стипендію. У 1974 році в Москві на турнірі Палаців піонерів (це був шаховий турнір, у якому дитячу команду кожного Палацу очолював гросмейстер, який давав сеанс одночасної гри іншим командам) Гаррі переміг гросмейстера Юрія Авербаха. На початку наступного року Гаррі взяв участь у юнацькій першості країни, граючи проти старших на 6-7 років опонентів. У Ленінграді на новому турнірі Палаців піонерів на сеансі проти чемпіона світу Анатолія Карпова домігся рівної позиції, але помилився і програв. У цьому ж турнірі на сеансі проти Віктора Корчного домігся нічиї.
На початку 1976 року, у віці дванадцяти років, Гаррі Каспаров одержав перемогу на чемпіонаті СРСР з шахів серед юнаків, більшість учасників якого були старшими від Гаррі на декілька років. Опісля цього, оскільки Нікітін жив у Москві, постійним тренером Каспарова став бакинець майстер Олександр Шакаров. На початку 1977 року Каспаров знову переміг на юнацькій першості країни, цього разу з результатом 8½ із 9. На чемпіонаті світу серед кадетів, де вікову планку уже було знижено до 17 років, Каспаров посів третє місце. За три тури до кінця він ділив перше місце з майбутнім переможцем Йоном Арнасоном, але через втому решту партій звів унічию.
У січні 1978 року Каспаров виграв меморіал Сокольського у Мінську та отримав звання майстра спорту з шахів. Норму майстра він виконав ще за п'ять турів до кінця, а в останньому турі переміг Анатолія Лутікова — це була перша турнірна зустріч Каспарова з гросмейстером. У віці 15-ти років Каспаров став асистентом Ботвинника. У липні він посів перше місце на відбірковому турнірі у Даугавпілсі та здобув право дебютувати у фіналі чемпіонату СРСР. Фінал відбувся наприкінці року. Каспаров у 17 партіях набрав 50 %, що дозволило наступного року не проходити відбір. У квітні 1979 року Каспаров взяв участь у турнірі в Баня-Луці (Югославія). Шістнадцятирічний майстер, що не мав рейтингу, за наполяганням Ботвинника був допущеним на турнір, чотирнадцять з шістнадцяти учасників якого були гросмейстерами. У підсумку Каспаров сенсаційно посів перше місце, не програвши жодної партії й забезпечив загальну перемогу за два тури до кінця. На 2 очки відстали Смейкал і Андерсон, на 2½ — Петросян. У Баня-Луці Гаррі здобув перший гросмейстерський бал. Уперше отримавши міжнародний рейтинг, Каспаров відразу потрапив на 15-те місце у рейтинговому списку. Після повернення до Баку Каспарова прийняв впливовий політик Гейдар Алієв, перший секретар ЦК Компартії Азербайджану і кандидат у члени Політбюро ЦК КПРС. Починаючи з того часу, Алієв почав протегувати Каспарова. Наприкінці року на 47-му чемпіонаті СРСР Каспаров стартував із трьома перемогами. Опісля цього пішов спад (шість нічиїх і три поразки при одній перемозі), але сильний фініш дозволив йому поділити 3-4 місця з 10 очками з 17. Переміг у турнірі ветеран Юхим Геллер.
На турнірі в Баку (навесні 1980 року) Каспаров виконав норму гросмейстера. Він посів перше місце, обійшовши на пів-очка Бєлявського, разом з яким пройшов турнір без поразок. Того самого року він, знову не програвши жодної партії, переміг на Чемпіонаті світу з шахів серед юнаків у Дортмунді, де другим призером став Найджел Шорт. Потім Каспаров закінчив середню школу із золотою медаллю. Наприкінці року він увійшов до складу збірної СРСР на шаховій олімпіаді другим запасним і показав третій результат за своєю дошкою.
На початку 1981 року Каспаров грав за першою шахівницею молодіжної збірної на матч-турнірі чотирьох збірних СРСР. Він посів перше місце на своїй дошці, а обидві партії з чемпіоном світу Карповим закінчилися внічию. Пізніше цього року на Московському міжнародному турнірі, у якому Карпов переміг, Каспаров поділив 2-4 місця зі Смисловим і Полугаєвським. Зустріч Каспарова і Карпова відбулась в останньому турі, суперники швидко погодились на нічию. У грудні вісімнадцятирічний Каспаров поділив звання чемпіона СРСР зі Львом Псахісом, ставши наймолодшим чемпіоном СРСР з шахів в історії країни. Чемпіонат проходив у Фрунзе. Каспаров вже у другому турі програв Псахісу, а відтак вони по черзі лідирували. Перед останнім туром Псахіс був попереду на пів-очка, але не зміг перемогти Агзамова, а Каспаров натомість чорними переграв Тукмакова.
Боротьба за звання чемпіона світу з шахів У вересні 1982 року у Москві пройшов міжзональний турнір, з якого у матчі претендентів виходили перші два призери. Каспаров пройшов дистанцію без поразок (10 з 13, +8 =6) і випередив на півтора очка Бєлявського і на два — Таля і Андерсона. У листопаді на олімпіаді в Люцерні дев'ятнадцятирічний Каспаров грав за другою шахівницею і набрав 8½ очок в 11 партіях. При цьому в матчі проти Швейцарії він замінив Карпова у принциповій партії чорними проти Корчного і в ускладненнях здобув перемогу. Уже тоді Каспарова розглядали як фаворита прийдешніх матчів претендентів. На початку наступного року Каспаров грав у Москві чвертьфінальний матч проти Бєлявського. Каспаров виграв другу партію, використавши спеціально підготований для цього претендентського циклу захист Тарраша. Бєлявський зрівняв рахунок у четвертій партії, але Каспаров вийшов у лідери в п'ятій, а перемогами у восьмій і дев'ятій завершив матч достроково. За результатами 1982 року Каспаров став володарем шахового «Оскара», багато в чому завдяки перемозі над Корчним у Люцерні.