Юліа́н Олекса́ндрович Скря́бін (при народженні Шль́оцер; 12 лютого 1908, Лозанна, Швейцарія — 22 червня 1919, Ірпінь, Київська губернія) — молодший син Олександра Скрябіна (від Тетяни Шльоцер), талановитий піаніст та композитор, що подавав великі надії, але загинув у віці одинадцяти років при нез'ясованих обставинах. В останній рік життя написав чотири прелюдії в стилі пізньої творчості Олександра Скрябіна. Окремі дослідники ставлять під сумнів авторство цих творів , оцінюють його як нереалізованого послідовника свого батька, а також визначають музиканта як раннього представника російського радянського музичного авангарду 1920-х років .
Життєпис
Походження Юліан Шльоцер народився 30 січня (12 лютого) 1908 в Лозанні. Одразу після цієї радісної події Олександр Миколайович написав своїй благодійниці, вдові відомого мецената — Маргариті Кирилівні Морозовій: У середу ввечері у нас народився син Іуліан. Ви можете собі уявити, який я щасливий, що все закінчилося благополучно, я, зізнаюся, дуже боявся за Таню. Отримавши у відповідному листі найкращі побажання новонародженому, місяця через півтора Скрябін повідомив Морозовій, що син «народився худеньким, але тепер потроху одужує».
У Олександра Скрябіна було семеро дітей: Римма, ОленаОлена Олександрівна Скрябана (в шлюбі Софроницька; 1900—1990) — друга дочка О. М. Скрябіна від шлюбу з В. І. Скрябіною (Ісакович), піаністка., МаріяМарія Олександрівна Скрябіна (1901—1989) — молодша дочка від шлюбу з (Ісакович), жена режисера Володимира Татаринова, актриса МХАТ II, антропософка. і Лев від першого шлюбу з Вірою Іванівною Скрябіною (Ісакович); Аріадна, Юліан та Марина — від другого, з Тетяною Федорівною Шльоцер. З них двоє — старша дочка Римма (1898—1905) і син Лев (1902—1910) — померли у віці семи років. На момент смерті Льва композитор уже кілька років жив зі своєю другою дружиною в фактичному шлюбі, а його стосунки з першою сім'єю були остаточно зіпсовані — батьки не зустрілися навіть на могилі сина.
Європейський період життя Свідоцтво про народження Юліана було видано французькою мовою мерією Лозанни 2 вересня 1908. Однак, незважаючи на подібне свідоцтво про народження, видане, на думку Скрябіна, в «самій вільній країні Європи», Юліан, як і його старша сестра Аріадна, змушений був носити прізвище матері Шльоцер: за російськими законами, так само як і Православною Церквою, він вважався незаконнонародженим. Пов'язано це було з тим, що законна дружина Скрябіна, Віра Іванівна, категорично відмовилася надати йому розлучення, попередньо, обманним шляхом, добившись від Скрябіна дозволу на отримання для себе безстрокового паспорта. А внаслідок діти Скрябіна від Тетяни Шльоцер вважалися прижитими поза шлюбом.
«Віра Іванівна абсолютно не вважала себе „вимушеною“ давати розлучення, а її вірна „партія“ продовжувала залишатися в скрябінських очах істинним осередком світового зла, центром опору його справі та всього його життя... Тяжкі думки про жадане розлучення знову та часто відвідували скрябінську фантазію. 30 січня 1908 Тася нарешті піднесла для Шурінькі „головного сина“, спадкоємця — Юліана, який, між іншим, змушений був поки носити прізвище „Шльоцер“, але ніяк не Скрябін».
На час народження Юліана Скрябін вже чотири роки вів життя мандрівного артиста. Його матеріальне становище, ще недавно відчайдушне, почало поступово виправлятися. Після низки гучних прем'єр, включаючи недавно завершену велику «Поему екстазу», слава композитора росла, а влітку 1908 року біля Скрябіна з'явився новий щедрий покровитель — Сергій Кусевицький. Ці успіхи підштовхнули Скрябіна до прийняття досить ризикованого в його становищі рішення про повернення до Росії.
Повернення Олександра Скрябіна в Росію після багаторічного «самовигнання» відбувалося важко. Скандально відомий композитор, який за довгі роки заробив репутацію «аморального типу» та «завзятого ніцшеанця», мав підстави побоюватися поганого або скандального прийому у своєму рідному місті. У перший свій приїзд до Москви, в січні 1909, Олександр Скрябін з Тетяною Шльоцер зупинилися в особняку Сергія Кусевицького в Малому Глазовському провулку. Своїх дітей, трирічну Аріадну та однорічного Юліана, вони не наважилися взяти з собою та залишили в Амстердамі, у тітки Тетяни Федорівни, Аліни Боті. Пробувши в Москві два «пробних» місяця, Скрябіни повернулися в Амстердам. І лише 3 лютого 1910 разом з матір'ю та батьком Юліан вперше опинився в Росії.
Московський період життя 3 січня 1910 Скрябіни зупинилися в готелі «Княжий двір» на Волхонці, а в середині вересня переселилися в будинок Олтаржевського в Малому Толстовському провулку (будинок 8, кв. 16) . У січні 1911 народилася молодша сестра Юліана, Марина, і шестикімнатна квартира одразу здалася тісною — Скрябіни тримали гувернанток та іншу прислугу. Наприкінці наступного року відбувся останній за життя Олександра Миколайовича переїзд — в домоволодіння професора А. А. Грушки, за адресою: Арбат, Великий Ніколопесковський провулок, будинок 11Зараз там Державний меморіальный музей О. М. Скрябіна. .
Життя в родині Скрябіних не відрізнялося особливою домовитістю. Простора квартира з шести кімнат була схожа, швидше, на житло звичайного міщанина або буржуа, ніж композитора. Завідувала господарством Марія Олександрівна, мати Тетяни Федорівни, стара француженка. За свідченням Леоніда Сабанєєва, діти «становили як би задній план» скрябінського будинку: батьки про них не сильно пеклися, залишаючи їх на піклування репетиторів, гувернанток та бонн. Однак Юліан був улюбленцем родини, і мати з батьком незмінно його виділяли.
У будинку Скрябіних була у вжитку особлива «сімейна мова»: Олександр Миколайович придумував безліч іменників та прикметників, дуже мелодійних, що пестять слух, коли розмова заходила про Тетяну Федорівну і про дітей. Останні були удостоєні прізвиськ, в Юліана їх було не менше двох: «мутон» та «люстюкрю»Обидва слова французькі: — барашек або овчина; — простак. За свідченням Л. Сабанєєва, вдома Скрябіни між собою говорили майже виключно французькою. Але Юліан один мав «французькі» прозвища, Аріадну батько в листах називає «стрекозою», а молодшу Марину — «куклою»., ще не вважаючи зменшувальних, на кшталт «Юлочкі».
О. М. любив дітей абстрактною теоретичною любов'ю, іноді пестив їх, більше Юліана, який мав поступливу, ласкаву вдачу, але зазвичай це бувало лише при прощанні й при привітанні з ними, або коли діти йшли спати й чинно обходили батьків та цілували їх, говорячи французькою. Взагалі Тетяна Федорівна більше займалася дітьми, але і це «більше» було невелике.
Незважаючи на міщанський побут, діти Скрябіних росли в артистичному та найвищою мірою творчому середовищі. Час від часу або навіть регулярно в гостях у Скрябіна бували поети: В'ячеслав Іванов, Юрій Балтрушайтіс та Костянтин Бальмонт. Композитори та піаністи заходили рідше — в будинку Скрябіних вони відчували себе дещо сковано, — проте в числі гостей постійно бували музиканти та диригенти. З ранніх років Юліан писав музику та подавав великі надії як композитор. Аріадна теж грала (вчилася в Московській консерваторії), писала вірші, драми та трагедії, які діти ставили для батьків та гостей. Всі троє малювали та влаштовували домашні виставки своїх робіт .
Перші роки займатися з Юліаном на фортепіано та знайомити його з азами музичної грамоти почала його мати. Племінниця професора Московської консерваторії П. Ю. Шлецера, в минулому вона сама була піаністкою-аматоркою та брала уроки, у тому числі і у самого Скрябіна, а також трохи компонувала для фортепіано. З початком роману зі Скрябіним Тетяна Федорівна, втім, абсолютно залишила свої заняття музикою та відновила їх лише зі своїми дітьми — Аріадною та Юліаном. Особливо багато займався Юліан, він любив грати для себе і проводив за фортепіано по 2-3 години на день. У родині влаштовувалися «сольні концерти» Юліана для батьків та гостей. Після переїзду на арбатську квартиру старші діти отримали можливість відвідувати школу при Музичному училище Є. і М. Гнєсіних, що розташовувалося неподалік, на Собачому майданчику. Їх імена значаться в «екзаменаційних відомостях» Училища за два навчальні роки: 1914/15 і 1915/16. Навчалися вони на старшому підготовчому курсі у Марії Фабіановна Гнесіної. За перший рік Юліан отримав за «здібності» — 5, за «старанність» — 3+ і характеристику — «млявий, недбалий, розсіяний». За другий рік: «здібності» — 5, «старанність» — 4. Оцінки Аріадни були дещо нижчимиМемориальный музей-квартира Ел. Ф. Гнесиной. Документы: IX-16 и IX-17 (Экзаменные ведомости за 1914/15 и 1915/16 учебные года соответственно).. Не найвищі результати, показані Юліаном спочатку, не завадили надалі Олені Фабіанівні Гнесіній визнати його обдаровання видатним.
Постійної турботи завдавало «незаконне» становище як самої Тетяни Федорівни, так і дітей. Віра Іванівна, яка не давала розлучення, також постійно проживала в Москві та багато концертувала з програмами із фортепіанних творів Скрябіна, чим привертала увагу до його двозначного сімейного стану. Це боляче зачіпало самолюбство Олександра Миколайовича та Тетяни Федорівни, які вороже сприймали будь-який прояв співчуття до Віри Іванівни . О. М. був справжньою дитиною в справах юридичних та нічого не знав, що і які явища могли витікати з нелегального становища Т. Ф. та його дітей у сімейному відношенні. <...> Я сказав Скрябіну, що дітей завжди можна усиновити і вони отримають всі права, що дружина може бути навіть відставлена від спадщини та отримає лише дуже малу частку — вся справа в заповіті... О. М. змінився в обличчі, і я побачив, що взагалі в цьому будинку про «заповіт» не можна було говорити — це було теж хворе місце і з обох сторін... У зв'язку з цим Тетяна Федорівна і її діти вимушено продовжували носити прізвище «Шльоцер». Втім, особливої ролі прізвище матері в житті Юліана не зіграло, оскільки «Шльоцер» він залишався лише до семи років. Будучи абсолютно домашньою дитиною, він займався переважно з матір'ю та зрідка — із запрошеними на окремі уроки вчителями. Юліан мав дуже яскраву та незабутню зовнішність, його обличчя мало дивну особливість майже не змінюватися. Враження довершувала велика лунина на щоці. Мати ставилася до Юліана з особливою ніжністю:
Тут же поруч був маленький Юліан, якого вона з ніжністю гладила по голові: «ти мій маленький, мічений — якщо пропадеш, так завжди знайду тебе!»
Ще за життя Скрябіна Тетяна Федорівна пов'язувала з Юліаном великі надії на майбутнє. Він був схожий одночасно і на матір, і на батька, але з кожним роком в його зовнішності проявлялося все більше скрябінського.
Передвоєнний 1913 став, можливо, самим успішним та щасливим у житті родини. Літо вся родина провела в Калузькій губернії, в маєтку Петровському на березі Оки. Сусідом Скрябіних був поет Балтрушайтіс. Олександр Миколайович був у чудовому настрої, іноді сам займався музикою з Юліаном, часто брав його з собою на прогулянки. Наприкінці літа Скрябіних відвідав Леонід Сабанеев, який зробив ряд фотографій біля будинку і під час спільних прогулянок. На деяких з них можна бачити й Юліана.
24 жовтня 1913 майбутній відомий композитор Анатолій Александров, на той час — студент Московської консерваторії, зробив у своєму щоденнику запис, що свідчить про обдарованість маленького Юліана, про його поетичне сприйняття світу: Маленький Юліан (п'яти років) сказав своїй мамі: «У тебе мелодійні ручки. Повернувшись додому в зоряну ніч, розповідав: Я напіровался зірками. А один раз, зовсім як Ігор Северянин, висловився: Сьогодні вночі до нас приходила фея і всю кімнату оволшебіла»... З початком війни з Німеччиною життя стало помітно важче, грошей постійно не вистачало. Щоб утримувати сім'ю, Скрябіну доводилося заробляти гастрольними концертами по Росії. Вселяла тривогу також і раптова відірваність від численних європейських родичів Тетяни Федорівни — на їхню допомогу та прийом розраховувати було вже не можна.
Смерть батька та набуття прізвища