«Держава», або «Політея» вважається центральною працею Платона, в якій він розвиває розуміння справедливості та ідей на прикладі власної концепції ідеальної держави. Написана в 380-370-ті роки до н. е. «Держава» складається з бесід Сократа, які його учень Платон переповідає друзям, перемежовуючи діалоги прикладами, відступами, повчаннями, цитатами і міфами. Попри назву, твір містить виклад майже всієї філософської системи Платона, за винятком космології, яка представлена у розмові «Тімей», і діалектики, поясненої в «Парменіді» і «Софісті».
Час та місце дії «Держава» є першою з трьох головних праць Платона, де філософ розглядає питання — якою повинна бути ідеальна держава та зачіпає інші значущі теми. Інші дві — це діалоги «Тімей» і «Критій». Платон подає «Державу» як діалоги свого вчителя Сократа, які той вів приблизно в 421 або в 411—410 роках до н. е. в будинку оратора Кефала, що стояв у Піреї біля Афін. «Держава», будучи докладним переказом реальної зустрічі Сократа і його співрозмовників, позбавлена іронії та драматичності. Вважається, що «Тімей» і «Критій» відбулися в той же час, але описані Платоном після «Держави».
Судячи з «Тімея», бесіда відбувалася в день святкування Артеміди-Бендіди (травень-червень), шанованої фракійцями і афінянами. Діалоги відбувалися між денною урочистою ходою на честь богині і вечірніми лампадодроміями (бігом зі смолоскипами) на її честь. Серед дійових осіб «Держави» головне місце займають Сократ і рідні брати Платона — Адімантом і Главкон. Господар будинку, де гостює Сократ, — старий Кефал — відомий оратор, батько знаменитого оратора Лісія, Полемарха і Евтидема. Серед гостей також є впертий софіст Фрасімах, який оскаржує позицію Сократа, Нікерат — син полководця Нікія, софісти Хармантид і Клітофонт.
Зміст Перша книга. Вступ до твору містить розповідь Сократа про перебування на святах у Піреї і запрошення до оратора Полемарха. Далі відбувається розмова з Кефалом про старість як час заспокоєння і звільнення від пристрастей, якщо життя було справедливим. Обговорюючи що таке справедливість, співрозмовники намагаються визначити її як чесність і повернення взятого в борг.
Далі розмова ведеться про справедливу державу як земне втілення ідеї блага. Учасники бесіди роздумують що таке справедливість, спростовуючи її визначення як відплати кожному належного. До розмови встряє Фрасімах з твердженням, що справедливість належить найсильнішому. Сократ заперечує, каже, що найсильніший не завжди вірно розуміє свою вигоду, а будь-яке мистецтво, в тому числі і мистецтво управління, має на увазі не власну вигоду, а вигоду предмету, якому воно слугує. Фрасімах виголошує промову, де захищає несправедливість і твердить, що тільки несправедлива людина може бути щасливою. Співрозмовники розглядають владу і кому вона приносить користь: володареві чи його підлеглим. Вони роздумують над тим, що справедлива людина мудра, а несправедлива — невіглас; богам бридкі несправедливі, а до справедливих вони прихильні. Далі слідує обговорення питання про щастя людини справедливої і несправедливої. Фрасімах погоджується, що, оскільки справедливість — це гідність душі, а несправедливість — недолік, справедлива людина матиме щастя.
Друга книга. Главкон ставить питання про те, до якого виду блага може бути віднесена справедливість. Він узагальнює думку Фрасімаха: справедливість — це винахід слабких людей, нездатних творити несправедливість, а несправедливість завжди вигідна. Адімантом доповнює: справедливість схвалюється людьми не сама по собі, але через добру славу, прихильність богів і винагороду в житті після смерті, які вона приносить. Тому удаване благочестя в поєднанні з несправедливістю — найкращий зразок життя для людини. Адімантом вимагає, щоб Сократ показав переваги справедливості самої по собі. Сократ пропонує спочатку розглянути справедливість не окремої людини, а держави, оскільки в більшому масштабі її краще видно.
Сократ і Адімантом обговорюють як виникає держав, а також війни, які багата держава змушена вести. Вони ведуть мову про потребу в воїнах, правоохоронцях. Говориться, що за своєю природою охоронець справедливості повинен володіти прагненням до мудрості, мужністю і силою.
Третя книга. Філософ розповідає як йому бачиться виховання захисника справедливості. Передусім він береться за міфи. Вони повинні виховувати мужність; міфи, що викликають страх і жалість, слід вилучити — вони спонукають до зайвої смішливості, брехливості, непоміркованості, несправедливості. Далі розглядається поезія і її властивості: слова, гармонія і ритм, а також корисні для держави музичні лади, віршовані розміри та інструменти. Стверджується, що зовнішність людини повинна відповідати душевними якостями. Гімнастичні виховання, харчування і спосіб життя взагалі повинні бути простими, відповідаючи вимогам військового мистецтва. Лікарське мистецтво має займатися тільки тілесно повноцінними людьми, даючи іншим вимирати; судове ж мистецтво має знищувати людей несправедливих. За збереженням держави, перш за все щодо виховання, в досконалій державі наглядатимуть правителі, яких слід відбирати зі правоохоронців. Стражі держави не мають володіти приватною власністю та предметами розкоші, жити і харчуватися повинні разом.
Четверта книга. Адімантом ставить питання про щастя стражів: накладені на них обмеження зроблять їх щасливими. Сократ заперечує: треба створити щасливу державу, а не ощасливлювати окремі стани. Багатство і бідність, які розколюють державу, — основна перешкода для її щастя. Щоб не пошкодити єдності, не слід надмірно збільшувати розміри держави. У державі повинні дотримуватися елементарних норм поведінки, а закони не повинні втручатися в дрібниці: життя буде будуватися відповідно до вкорінених в суспільстві понять про справедливість.
Сократ з Главконом розбирають основні чесноти досконалої держави: мудрість, мужність, розсудливість і справедливість. Справедливість держави полягає в тому, щоб кожен займався своєю справою і не втручався в чужі. Властивості досконалої держави переносяться на людину. Відбувається детальний розбір начал людської душі; кожному началу відповідають ті ж чесноти, що і державі: мудрість, мужність і розсудливість. Справедливість людини — це впорядкованість і узгодженість начал душі. Несправедливість людини уподібнюється хворобі, а справедливість — здоров'ю. Як здоровий стан людини — один, а хвороб багато, так і серед держав є один досконалий устрій і чотири основних види збочених.
П'ята книга. Адімантом вимагає більш докладного розбору питання про спільність дружин і дітей у охоронців держави, сказаного раніше Платоном. Той пояснює, що обов'язки жінок ті ж, що і чоловіків, однаковим повинне бути і їхнє виховання. Для отримання найкращого потомства правителі будуть турбуватися, щоб найкращі чоловіки сходилися з найкращими жінками і давали більший приплід. При цьому жінки будуть загальними, а діти будуть виховуватися разом, щоб ніхто не знав своїх дітей, а діти не знали батьків. Люди в розквіті сил зможуть мати потомство, а потомство інших знищуватиметься. Так всі будуть вважатися родичами, і держава тоді стане згуртованою. Жінки і діти братимуть участь у війнах. Видатні воїни мають бути відзначені пошаною і нагородами, а правила поведінки у війні з еллінами і з варварами повинні відрізнятися.
Щоб досконала держава здійснилося, необхідно злиття влади з філософією, але для початку слід визначити, хто такий філософ.
Шоста книга. Говориться, що досконала держава може здійснитися у разі приходу до влади філософів і встановлення ними законів. Щоб стати філософом, необхідно опанувати не звичайним колом знань, але найважливішим знанням — про благо. Воно є єдністю всіх частин світобудови і людини, тіла, розуму і душі. Благо саме по собі подібне до сонця: чим є сонце для області видимого, тим же — благо для області умоглядного. Благо осягається за допомогою діалектичної здатності розуму.
Сьома книга. Платон говорить, що люди подібні в'язням в печері, а філософ — це людина, яка вийшла з печери на світло і бачить яким є весь світ. Розглядаються науки, які допомагають досягти цього: арифметика, геометрія, теоретична астрономія, музика і діалектика. Філософ приходить до висновку, що досконалий державний устрій можна здійснити в будь-якій державі, якщо населення старше десяти років буде вислане, а решту виховають філософи.
Восьма книга. Сократ і Главкон розбирають основні види держав: тимократію, олігархію і демократію. Детально розбирається тиранія і яким чином вона виникає з демократії, як правитель із захисника перетворюється в поневолювача свого народу.
Дев'ята книга. Стверджується, що в душі людини з тиранічними ухилами панують погані жадання, і коли таких людей стає багато, з їхнього середовища виникає один тиран. Тиран — це найнещасливіший із усіх людей, осередок усілякого зла. Для відповіді на питання в якій держав людина найщасливіша, розглядаються види задоволень. Різним засадам душі і станам в державі відповідають різні задоволення. Крім того, необхідно відрізняти задоволення справжні від уявних. Людині слід бути справедливою для узгодження начал душі і підпорядкування її розумного начала.
Десята книга. Розглядається мистецтво і досконала держава. Речі в світі, які наслідує мистецтво, є наслідування речам самим по собі, тому художник — творець привидів, далеких від дійсності. Художник-наслідувач не знає справжніх властивостей предметів, в своїй творчості він спирається на суперечливість сприйняття душі; у мистецтва немає критеріїв істинного і помилкового. Мистецтво має справу з ницим, допомагаючи йому взяти гору над розумним. Тому в досконалій державі поезія має бути лише у вигляді гімнів богам і похвали доброчесним людям.
Справедливість на прикладі держави
За Платоном, досконала держава подібна до досконалої людини. У людини для її щастя мають бути гармонічно розвинені тіло і начала (основи) душі, де передусім стоїть розум. Так само в державі головувати мають філософи, ті, хто займається розумовою працею. Платон стверджував, що слід досягати щастя і держави, і всіх її людей, а не окремих осіб чи верств. У його праці досконала держава виникає з огляду на поділ праці, де кожен має своє завдання. Платон визначає три верстви населення: філософів, воїнів і ремісників. Кожен із представників цих верств має свої чесноти, відповідно до начал людської душі, які в них більше виражені. Займаючись відповідною їхній природі роботою, вони будуть щасливими.
Платон виступає проти розкоші та за спільну власність, щоб у людей не виникало суперечок щодо того кому що належить. Також він вважає перепоною для щастя поділ суспільства на окремі сім'ї. В його ідеальній державі виховання спрямоване на те, щоб усі вважали одне одного родичами і відчували єдиною сім'єю всіх співгромадян.
Форми держави Платон порівнював щастя зі здоров'ям, а нещастя з хворобою. Філософ стверджував, що як стан здоров'я один, а хвороб багато, так є і тільки одна форма держави, за якої можливе щастя для всіх. У інших щастя існує для окремих людей чи груп людей, а решта лишаються нещасливими.
Найкращою політичною формою держави Платоном вважалася аристократія, тобто влада найкращих її жителів. Такими він називає філософів, оскільки ці люди можуть пізнати як досягти найбільшої користі для суспільства. Інші форми (тимократія, олігархія, демократія та тиранія) є такими, що виродилися. Тимократія (влада найбагатших) призводить до користолюбства, визискування все більших прибутків, що ослаблює державу. Олігархія (влада небагатьох, що спирається на їхнє походження, силу чи багатство) стає причиною честолюбства і свавілля правителів. Демократія (влада вільних громадян, що складають меншість)Використовується античне поняття демократії призводить до марнотратства і легковажності. Тиранія (влада одного, підкріплена силою) веде до занепаду моралі народу.
Верстви населення